1.3 Особливості сприйняття часу дітьми старшого дошкільного віку

Дошкільний вік - це початок всебічного розвитку і формування особистості. У цей період діяльністі аналізаторів, розвиток уявлень, уяви, пам'яті, мислення, мовлення в комплексі призводять до формування чуттєвого етапу пізнання світу. Інтенсивно формується логічне мислення, з'являються елементи абстрактних міркувань. Дошкільник прагне представити світ таким, яким він його бачить. Навіть фантазію він може розцінювати як реальність. Розумове виховання формує систему уявлень про навколишній світ, інтелектуальні вміння і навички, розвиває інтерес і здібності.

У моральному вихованні у дитини формуються моральні норми, свій досвід поведінки, ставлення до людей. Інтенсивно формуються моральні почуття. Моральне виховання має суттєвий вплив на формування волі і характеру дитини.

Трудове виховання знайомить дітей з працею дорослих, з професіями. Дітей навчають доступним трудових умінь і навичок, виховують у них любов і інтерес до праці. Трудова діяльність дошкільника формує у нього завзятість, наполегливість, кмітливість [5, 49].

Найважливішою складовою частиною розвитку дошкільника є естетичне виховання. Властивий дошкільнику етап чуттєвого пізнання навколишнього світу сприяє формуванню естетичних уявлень про світ, природу людей. Естетичне виховання сприяє розвитку творчих здібностей дітей, формує естетичний смак і потреби.

До кінця дошкільного періоду дитина володіє необхідними якостями і властивостями особистості для того, щоб приступити до систематичного оволодіння суспільно-історичним досвідом людини. Для цього необхідна спеціальна навчальна діяльність.

Пізнавальна діяльність старшого дошкільника переважно проходить в процесі навчання. Важливе значення має і розширення сфери спілкування.

Мислення у дітей старшого дошкільного віку від емоційно-образного переходить до абстрактно-логічного і у взаємозв'язку з їх мовою. Словниковий запас нараховує приблизно 3500-4000 слів [17, 87].

Велике значення в пізнавальній діяльності старшого дошкільника має пам'ять, яке переважно має наочно-образний характер.

Особливістю дітей даного віку є потреба в осмисленні того, що відбувається навколо, в пошуку детермінанти навколишньої дійсності. Пізнавальна активність дітей у цьому віці сприяє розвитку інтелекту та формуванню готовності до систематичного навчання. Тому так важливий вже з трирічного віку розвиток кругозору, насичення доступними розумінню дітей заняттями, що дає поживу для розуму чотирирічної дитини і викликає потребу дослідити природу того, що його оточує.

Розрізнення і узагальнення просторових і часових відношень сприймаються об'єктами середовища є, по суті, двостороннім процесом. Одна зі сторін є власне перцептивною, безпосередньо чуттєвим відображенням певних зв'язків між об'єктами. Інша сторона пов'язана з мисленням. Ця єдність чуттєвого і логічного в відображенні просторових, часових та кількісних відносин визначає готовність дитини до відбиття інших, більш складних відносин і взаємозалежностей між явищами зовнішнього світу. Диференціація просторових, часових і кількісних відносин між об'єктами передує утворенню знань про функціональних, структурних і причинно-наслідкових відносин між речами, логічним мисленням. Всі ці види розкритих відносин між об'єктами тісно пов'язані в чуттєвому і логічному пізнанні [2, 55].

Безпосереднє сприйняття тимчасової тривалості виражається в нашій здатності відчувати її, безпосередньо оцінювати і орієнтуватися у часу без допоміжних засобів. Цю здатність називають «почуттям часу ». У різних видах діяльності «почуття часу» виступає як почуття темпу, то, як почуття ритму, то, як відчуття швидкості. У формуванні цього почуття певну роль грає накопичений досвід диференціювання часу на основі діяльності багатьох аналізаторів. Так, почуття часу поряд з чуттєвим сприйняттям включає і логічні компоненти: знання заходів часу.

Таким чином, «почуття часу» спирається на взаємодію першої і другої сигнальних систем [2, с. 56].

Процес сприйняття та відображення часу у дітей утворюється з великими труднощами і характеризується крайньою нестійкістю. Сприйняття дітьми тягучості, плинності часу, його незворотності, і періодичності вельми складно через відсутність наочних форм. Тяжко навчити дітей розумінню сенсу слів, що позначають тимчасові відносини у силу їх відносного характеру.

На ранніх етапах розвитку дитина орієнтується в часі на основі позачасових, якісних ознак. Наприклад, «на добраніч» кажуть, коли лягають спати, увечері вже темно і сонця немає [3, 82].

Розвитку здатності до більш точної локалізації та розумінню послідовності подій у часі може сприяти усвідомлення причинних залежностей цих подій, а також - розвиток умінь користуватися різними тимчасовими еталонами, що дозволяє висловити тимчасові відносини у якісних показниках [7, с. 48].