31. Функції еритроцитів, тромбоцитів та лейкоцитів. Групи крові та резус-фактор. Правила переливання крові.

Кров складається із плазми крові, міжклітинної речовини і завислих в ній елементів крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити).

Еритроцити.

Основна функція – еритроцитів – перенесення кисню і вуглекислого газу.

Еритроцити мають форму ввігнутих дисків і не мають ядра. Їх діаметр – 7-8 мкм, а товщина – 1- 2 мкм. В крові чоловіка еритроцитів близько5,0*1012/л (5000000 в 1 мкм), в крові жінки – 4,5*1012/л (4500000 в 1 мкм). Під час роботи кількість еритроцитів в крові може збільшуватися до 6*1012/л. Це пояснюється виходом крові із кров’яних депо (селезінка, печінка), в загальний круг кровообігу.

Еритроцити зароджуються в червоному кістковому мозку (близько 107 секунди). Таке поповнення необхідне, так як тривалість їхнього життя не перевищує 120 днів. Знищення старих еритроцитів відбувається в клітинах моноклуатидної фагоцитарної системи (селезінка, печінка та ін.).

При анеміях, які розвиваються в результаті деяких захворювань, зменшується число еритроцитів в крові. Це веде за собою знижений рівень гемоглобіну. Проте, в кожному еритроциті вміст гемоглобіну не змінюється. При первинній злоякісній анемії не тільки зменшується число еритроцитів, але й змінюється форма і вміст в них гемоглобіну.

Гемоглобін

В склад еритроцитів входить пігмент крові гемоглобін. Його основна функція – транспорт кисню і вуглецю газу. Крім того, він являється головним буфером крові – бере участь в підтриманні постоянної її реакції.

Гемоглобін складається з білка глобіна. В нормі в крові знаходиться близько 140 г/л (14г %) гемоглобіну: у чоловіків 130-155 г/л (13,0-15,5г %), у жінок 120-138 г/л (12,0-13,8г %).

Лейкоцити

Як і еритроцити і тромбоцити, лейкоцити розвиваються із клітин кісткового мозку. Лейкоцити відрізняються від еритроцитів наявністю ядра і здатністю до активного амебоїдного руху. Вони можуть виходити з кров’яного русла і вертатися назад. В крові здорової людини лейкоцитів у орової людини лейкоцитів у 500 разів менше, ніж еритроцитів усього (4,0-9,0)*109/л (4000 – 9000 в 1 мкм). Кількість їх значно коливається впродовж доби. Найменше лейкоцитів в крові зранку натще, збільшується після їди; під час фізичної роботи, сильних емоцій можу досягати 1,1*109/л.

Розрізняють 5 видів лейкоцитів: одинофіли (1-4% від числа всіх лейкоцитів), базофіли (0-0,5%), нейтрофіли (60-70%), лімфоцити (25-30%),моноцити (6- 8%).

Лейкоцити не одинакові по величині, форми ядер, властивостями цитоплазми

і функціями.

Групи крові. Резус-фактор.

Належність до тієї чи іншої групи часто впливає на долю людини. Особливо це стосується групи крові.

Наявність (чи відсутність) у крові людини певних білків, отриманих у спадок від батька й матері, зовні ніяк не проявляється. Але в певні моменти життя саме ці прості молекули визначають, де і як жити людині і чи жити взагалі.

Наша кров, грубо кажучи, складається із плазми (розчину) і формених елементів — клітин, або "тілець". На червоних кров’яних тільцях — еритроцитах — розміщуються специфічні білки. Їх називають антигенами груп крові. У плазмі ж містяться інші білки — антитіла.

Взаємодію антигену з антитілом можна схематично уявити собі у вигляді замка й ключа, що його одмикає. При зустрічі однойменних антигенів та антитіл відбувається склеювання еритроцитів у монетні стовпчики. У такому вигляді вони не можуть переносити кисень. Тож у крові однієї людини не зустрічаються однойменні антиген і антитіло. Їхня комбінація і є групою крові. Її необхідно враховувати при переливанні крові та інших маніпуляціях із кров’ю, щоб уникнути склеювання еритроцитів.

Антигени й антитіла груп крові успадковуються нами від батьків, причому саме білки, а не самі групи крові. Тому комбінація цих білків у дітей може відрізнятися від комбінації їх у батьків. Таким чином і утворюється інша група крові. Прийнято вирізняти чотири групи крові, хоча насправді на сьогоднішній день відома вже велика кількість антигенів на еритроцитах і, відповідно, можна визначити більше груп крові. Але в першому наближенні цілком достатньо й цих чотирьох.

Для позначення антигенів використовують літери А та В, а антитіла позначають як альфа і бета. Відсутність цих чинників позначають, звісно ж, цифрою 0. У рутинній діагностиці користуються визначенням групи крові по системі АВ0.

Що ж таке перша група крові (позначення I (0))? Для неї характерна відсутність антигенів на еритроцитах. Люди з цією групою крові є універсальними донорами, оскільки їхню кров можна переливати людям решти трьох груп. Друга група крові позначається як II (А) і має антиген А на еритроцитах, третя —III (В) — антиген В. Люди з четвертою групою крові, або IV (АВ), на своїх еритроцитах носять обидва антигени, але натомість у плазмі відсутні антитіла.

Новонародженим визначають групу крові у пологових будинках. Часто, довідавшись про групу крові своєї дитини, деякі надто прискіпливі татусі починають псувати собі життя зайвими підозрами. Мовляв, у мене така-то група крові, а у тебе — така-то, тож у дитини мусить бути або така, як у мене, або твоя.

Для таких татусів пропонуємо невеличку шпаргалку. Якщо у обох батьків перша група крові, то в них може народитися дитина тільки з першою групою. У подружжя із другою групою крові народжуються діти з першою або другою групами. Наступний варіант: чоловік і жінка мають третю групу крові. В такому разі їхні діти матимуть першу або третю. Якщо ж обом батькам випало бути носіями четвертої групи крові, то в них можуть народитися діти із другою, третьою та четвертою групами.

Ось така нескладна "бухгалтерія". Але ж у батьків дитини далеко не завжди однакові групи крові. Тоді маємо такий "розклад": при поєднанні у шлюбі першої і другої груп народяться діти з першою або другою; поєднання першої та третьої дасть нащадкам також або першу, або третю групи. Батьки, носії першої та четвертої груп, матимуть дітей із другою або третьою групами крові.

Більша спадкова "варіабельність" виникає при поєднанні четвертої з другою або третьою групами крові — діти, народжені в таких шлюбах, матимуть кров другої, третьої або четвертої груп. Якщо в одного з батьків перша група крові, у дитини не може бути четвертої. І навпаки — якщо в одного з батьків четверта, у дитини не може бути першої групи. А найбільша різноманітність перепадає дітям, батьки яких мають другу та третю групи. Таке подружжя може народити дітей із будь-якою групою крові.

Резус-фактор. Це також білок, що міститься на мембрані еритроцитів. Він є у 85% людей. Їх називають резус-позитивними. Решта ж 15% — це особи резус-негативні, тобто у них цього білка немає. Успадковується ця ознака таким чином: якщо батьки резус-позитивні, то дитина може бути як резус-позитивною, так і резус-негативною. У резус-негативних батьків може народитися лише резус-негативна дитина.

Резус-фактор, як і групу крові, необхідно враховувати при переливанні крові. При потраплянні резус-фактора в кров резус-негативної людини, до нього утворюються антирезусні антитіла, що становить загрозу життю.

Резус-конфлікт і групова несумісність

Така ситуація може виникнути при вагітності резус-негативної жінки резус-позитивним плодом (резус-фактор від батька). При потраплянні еритроцитів плоду в кровообіг матері проти резус-фактор у неї утворяться антирезусні антитіла. У нормі кровообіг матері і плоду змішується тільки під час родів, тому теоретично можливим резус-конфлікт вважається при другій та наступних вагітностях резус-позитивним плодом.

Але на практиці навіть при першій вагітності таке явище спостерігається досить часто. Лікарі пояснюють це тим, що часто відбувається підвищення проникності судин плаценти та мають місце різноманітні патології вагітності, які призводять до потрапляння еритроцитів плоду у кров матері і під час першої вагітності.

Тому антирезусні антитіла необхідно визначати при будь-якій вагітності у резус-негативної жінки, починаючи з 8-ми тижнів. Саме на цьому терміні вагітності відбувається утворення резус-фактора у плоду. Акушери навчилися боротися із небезпекою виникнення резус-конфлікту. Із цією метою майбутній матері вводять антирезусний імуноглобулін.

При вагітності може виникнути не лише резус-конфлікт, але й несумісність за групами крові. Якщо плід має антиген, якого немає в матері, її організм може виробляти проти нього антитіла. Конфлікт може виникнути якщо:

а) плід має II групу крові, а мати — I або III;

б) плід має III, а мати — I або II групу;

в) плід — IV, а мати — будь-яку іншу.

Щоб уникнути неприємних та небезпечних ситуацій, пов’язаних із такими конфліктами, треба перевіряти наявність "групних" антитіл в усіх парах, де в чоловіка та жінки різні групи крові, за винятком випадків, коли чоловік має першу групу. Такі аналізи проводяться зараз у більшості лабораторій, щоправда, приватних. А визначити групу крові та резус-фактор можуть у будь-якій поліклініці чи лікарні.

Правила переливання крові.

Консервовану кров та її компоненти можна переливати тільки в тому разі, якщо група та резус-належність співпадають у донора та реципієнта. У виключних випадках при відсутності одногрупної за системою AB0 крові та її компонентів і при наявності невідкладних показань до переливання, можливе переливання крові групи 0(I) резус-негативної ("універсальний донор") реципієнту з будь-якою групою крові в об'ємі до 500 мл (за винятком дітей). Кров резус-негативних донорів групи A(II) чи B(III) можна переливати реципієнтам не тільки при умові однакової групи, але (в термінових випадках) й реципієнту з AB(IV) групою, незалежно від його резус-належності.

Відповідно, при відсутності можливості переливання одногрупної крові, може бути перелитий концентрат еритроцитів (кров) 0(I) резус-позитивної групи - резус-позитивному реципієнту будь-якої групи за системою AB0. Резус-позитивна кров групи A(II) або B(III) може бути перелита резус-позитивному реципієнту з групою AB(IV).

У всіх випадках до початку переливання еритроцитів (крові) обов'язковим є проведення лабораторної проби на індивідуальну сумісність, клінічної та біологічної проби.

В особливих випадках (ізосенсибілізація, наявність антитіл рідкісної специфічності тощо) потрібні індивідуальний підбір донорської крові і проведення додаткових проб на сумісність, які забезпечують виявлення алоімунних антитіл, наявність яких може бути причиною імунних ускладнень.

При поступленні хворого в стаціонар групу крові за системою AB0 і резус перевіряє в плановому порядку лікарняна лабораторія, лікар відділення трансфузіології, лікар трансфузіологічного кабінету або лаборант, який пройшов спеціальну підготовку по ізосерології. Результат записують в правому верхньому куті титульного листка (або у визначеному рядку цього листка) медичної карти стаціонарного хворого з зазначенням дати та за підписом особи, яка визначала групу крові та резус-належність.

Резус-належність може бути визначена експрес-методом безпосередньо у присутності хворого, або кров, яку взяли і промаркували, відправляють до лабораторії із супровідним бланком. Бланк з результатами дослідження підклеюють в медичну карту стаціонарного хворого. Цей же результат дослідження лікар переписує в правий верхній кут титульного листка медичної карти стаціонарного хворого і завіряє своїм підписом.

Переливання крові та її компонентів проводять: лікуючий лікар, черговий лікар, лікар відділення трансфузіології або трансфузіологічного кабінету, а під час операції - анестезіолог і хірург, які не приймають безпосередньої участі в операції або проведенні наркозу.

Для виконання планових трансфузій реципієнтам, в анамнезі яких є неодноразові переливання крові або її компонентів та відомості про перенесені трансфузійні реакції, повторна вагітність, необхідний попередній підбір сумісного, еритроцитного концентрату (крові). Це здійснює лікар-ізосеролог у відділенні чи в центрі крові, використовуючи при цьому спеціальні проби на сумісність, включаючи желатиновий тест й непряму пробу Кумбса.

При необхідності індивідуального підбору крові лікар, який встановив показання до гемотрансфузії, направляє у відділення переливання крові або в центр крові пробірку з кров'ю хворого і заявку, в якій зазначає: прізвище, ім'я та по батькові хворого, встановлену групу крові і резус-належність, діагноз, трансфузійний і акушерський анамнез, найменування середника, причину підбору крові, яку дозу еритроцитного концентрату необхідно, назву відділення, засвідчені підписом лікаря.

Перед тим, як перелити гемотрансфузійний середник, лікар повинен переконатися в придатності його для трансфузії і в ідентичності позначеної групи крові, резус-належності донора і реципієнта. Для цього проводиться візуальний контроль контейнера (флакона) з кров'ю або її компонентами: герметичність упаковки, правильність паспортизації (номер, дата заготівлі, позначка групи і резус-належності, назва консерванту, прізвище, ім'я і по батькові донора, назва установи-заготовлювача, підпис лікаря). Макроскопічна оцінка якості консервованої крові та її компонентів, зводиться до виявлення видимих ознак бактеріального забруднення, наявності згустків і гемолізу.

Визначати придатність відстояної консервованої крові необхідно при достатньому освітленні на місці зберігання, тому що найменше струшування може привести до помилкового висновку внаслідок забарвлення плазми в рожевий колір під час змішування з еритроцитами. У перемішаній крові можна легко не помітити плівок і згустків.

Критеріями придатності еритроцитного концентрату (крові) для переливання є: термін заготівлі і зберігання, прозорість плазми, відсутність в ній каламуті, пластівців, прожилків фібрину, вираженого гемолізу (червоне забарвлення шару плазми), рівномірність шару глобулярної маси і відсутність у ньому згустків, наявність чіткої межі між глобулярною масою і плазмою.

У разі бактеріального забруднення еритроцитного концентрату (крові) плазма набуває тьмяного сіро-бурого відтінку, вона втрачає прозорість, з'являються частинки у вигляді пластівців чи плівок. Такий еритроцитний концентрат (кров) переливати не можна.

Забороняється переливати кров та її компоненти, одержані від донорів, не обстежених на СНІД, антигени гепатиту B, C і сифіліс.

Під час переливання консервованої крові, еритроцитарного концентрату, відмитих еритроцитів лікар, який виконує трансфузію, зобов'язаний, незалежно від проведених раніше обстежень і наявності записів, ОСОБИСТО провести такі контрольні дослідження:

1) визначити групову належність крові реципієнта за системою AB0 і звірити результат з даними медичної карти стаціонарного хворого;

2) визначити групову належність еритроцитів донора і порівняти результат з даними на етикетці пластикатного контейнера (флакона);

3) провести проби на сумісність крові донора і реципієнта за системою AB0 та резус-фактором - Rh0(D);

4) провести біологічну пробу.

Переливання крові та її компонентів проводять з дотриманням правил асептики за допомогою одноразових полівінілхлоридних систем для переливання крові.