19..Становлення моральної свідомості та критерії моральної вихованості студента. Напрямки реалізації виховних функцій у взо

Справжня гуманність означає

насамперед справедливість.

В. О. Сухомлинський, укр. педагог

Єдність моральних знань і моральних почуттів, раціонального та емоційного складають моральну свідомість. Розвиток моральної свідомості в генетичному плані треба пов’язати з моральним змістом самосвідомості. Адже самооцінка вміщує не тільки знання про себе, а й ставлення до себе. До того ж емоційне ставлення до себе виявляється навіть раніше, ніж об’єктивне когнітивне усвідомлення. Як приклад, самооцінка дитини десь до 5 років має тільки емоційний характер («Я великий!»).. Ці рівні можна застосувати також при аналізі моральної поведінки (і моральної свідомості) дорослої людини. І рівень – доконвенційний. ІІ рівень – конвенційний. Норми виконуються через бажання відповідати зразкам, щоб підтримувати з авторитетними людьми стосунки довіри, поваги, лояльності. Тут уже є почуття сорому, обов’язку і власної гідності (шкільний вік). ІІІ рівень – постконвенційний (за Л. Кольбергом після 20 років і то не в усіх.Таким чином, поведінка людини залежить від рівня розвитку її моральної свідомості (єдності моральних знань, моральних почуттів і відповідно до цього рівня моральних вчинків). Залежно від цього розрізняють:внутрішня вихованість;зовнішня вихованість;невихованість та ін.

Вихована людина – це гуманна людина, в якої в єдності розвинута моральна свідомість, моральні почуття (живе й поводить себе за законами совісті) і моральна поведінка.

Актуальні аспекти проблеми самовиховання студентів:постійна робота над своїм культурним розвитком і удосконаленням культури своєї праці;виховання стійкої громадянської позиції;культивування громадянських чеснот і відповідальності;

Професійне самовиховання майбутніх викладачів – активний професійний саморозвиток, засвоєння і присвоєння педагогічних цінностей, норм педагогічної взаємодії (вчитель – учень, викладач – студент), рефлексивний професіоналізм (усвідомлення себе, критична оцінка процесу професіоналізації, саморегуляція своєї поведінки тощо). У міжособистісних взаєминах (викладач – викладач, студент – студент) норми можуть визначатися самими учасниками взаємодії на основі їх моральної культури, їх індивідуальних моральних якостей і ставлення один до одного як особистості. Прикладом можуть бути такі якості, які зорієнтовані на технологію спілкування:професійна чесність – ділова вимогливість, самовіддача в роботі, уміння говорити правду «в очі»;організованість – взаємодія індивідуального і спільного, вміння структурувати й програмувати діяльність відповідно до правил і норм організації;товариськість – взаємна солідарність, повага й довіра, які утворюють спільність інтересів і цілей;моральна воля – розвинутий самоконтроль, уміння домагатися мети, завойовувати повагу людей;мужність – уміння переносити особисті неприємності та службові невдачі;совість – загострене почуття особистої відповідальності перед суспільством і людьми;великодушність – терпимість до хиб людей, уміти прощати образи, не бути злопам’ятним;оптимізм – віра в себе й людей, у свій моральний вибір і краще майбутнє;щедрість – безкорисливе надання допомоги людям, співчуття;Основні напрями реалізації виховних функцій у вищому навчальному закладі та їх характеристика

І. Ілюстративний напрямок

Студенти повинні наочно бачити втілення соціальних норм у поведінці всіх людей, з якими вони зустрічаються у стінах вищої школи. Вищий навчальний заклад – храм науки, який повинен бути і храмом культури (деканат, кафедри, аудиторії, читальна зала, їдальня тощо). Виховання – це вплив розвиненого характеру на характер, який формується, а характер – це душевний лад особистості. Тому вплив особистості вихователя на молоду душу є тією виховною силою, яку не можна замінити ні підручником, ні моральними сентенціями, ні системою покарань і заохочень (К. Д. Ушинський). Роль викладача – бути зразком виконання обов’язків і дисципліни; бути носієм педагогічних цінностей і культури; підтримування ділових і міжособистісних взаємин, гуманного ставлення і до студентів, і до оточуючих людей. Треба пам’ятати, що молоді вчителі (вчорашні студенти) копіюють у своєму ставленні до учнів ставлення до них викладачів вищої школи.

ІІ. Декларативний напрямок

Декларативний напрямок – це вербалізація норм, роз’яснення сутності правила, аргументація його користі, пояснення правила, доказовість його необхідності. Можливо, наші студенти не знають ні норм, ні правил їх виконання? (Прикладом може бути пояснення викладача студентам у «час пік» поблизу службового ліфта, хто кому повинен поступатися місцем).

ІІІ. Діяльнісно-практичний напрямок

Мої вчинки – моє єдине надбання, якщо вони гідні.

Будда

Мірою морально-духовного розвитку особистості є вчинок. Повторимо: Вчинок – це одиниця поведінки як акт морального самовизначення особистості у відношенні до людей, до суспільства, до самого себе. Вчинок – це конкретне втілення знання норми і правила в життя, у практику конкретних міжособистісних взаємин. Завдання викладачів вищої школи: 1) санкціонувати, стверджувати культуру поведінки через вправляння, конкретні вчинки студентів; 2) схвалювати, визнавати законним наявність етикету й необхідність його втілення в життя як прояв сучасної культурної людини. Від викладача вимагається чітке визначення етичних понять, вказівка на моральні хиби, чітка корекційна тактика

Вимоги щодо виховання вчинку:

• вчинки повинні набути стійкого характеру, стати звичними формами виявлення себе щодо людини;

• вони повинні виявлятися в студентському колективі, у групі;

• повторюючись, вчинки стають другою натурою людини, сутністю, самодетермінованими проявами «Я».

Насамкінець треба зазначити таке: виховне значення має кожен навчальний предмет і кожен викладач є носієм виховного впливу на студента через зміст навчального матеріалу, через організацію навчально-професійної діяльності студента, через практику педагогічної взаємодії.