Причини неуспішності студентів і шляхи їх усунення

Наздоганяти тих, хто спереду, а не чекати тих, хто позаду.

Аристотель

Успішність студентів визначається не лише станом організації навчального процесу у вищій школі, а й психологічними закономірностями навчально-професійної діяльності, рівнем сформованості в студентів учбових дій і операцій. Неврахування усього цього може бути однією з численних причин неуспішності студентів.Серед психологічних причин є також такі:недостатній розвиток вольової сфери (низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій);недисциплінованість і неорганізованість;несистематична робота, що знижує її ефективність;лінощі, пасування перед труднощами;Причинами неуспішності студентів можуть бути також

1. Нейрофізіологічні: загальна ослабленість організму (перевтоми, неякісне харчування, екологія, недостатня рухова активність та ін.); слабкий тип ВНД; порушення зору, слуху, артикуляції; мікропошкодження кори головного мозку (у т. ч. і через токсичний вплив нікотину, алкоголю і наркотиків).

2. Педагогічні причини: низька інтенсивність навчальної діяльності («від сесії до сесії»); низька її ефективність (невміння вчитися); пропуски занять; відсутність індивідуального, диференційованого підходу з боку викладачів; незадовільні побутові умови проживання, важкий матеріальний стан, відсутність допомоги й підтримки від батьків.

’17.Психологічні передумови і показники успішності та причини неуспішності студентів у навчально-професійній діяльності

Наздоганяти тих, хто спереду, а не чекати тих, хто позаду.

Аристотель

Успішність студентів визначається не лише станом організації навчального процесу у вищій школі, а й психологічними закономірностями навчально-професійної діяльності, рівнем сформованості в студентів учбових дій і операцій. Неврахування усього цього може бути однією з численних причин неуспішності студентів.До вищесказаного можна додати ще й такі:недооцінка студентами теоретичних знань;не сформованість прийомів мислення;не володіння раціональними методами пізнання;прагматична спрямованість на близьку мету (здати залік, екзамен тощо).Це шкодить розвитку творчих можливостей студента, знижує власне науковий зміст вищої освіти («Довге дихання науки змінюється на коротке дихання діловитості...»). Звідси формальне ставлення до оволодіння науковими методами навчальної роботи. У засвоєнні наукової інформації в таких студентів переважає репродуктивна, оперативна пам’ять (із пропуском суттєвої інформації). Знижується факт прирощування знань до індивідуального досвіду, що є псевдоосвітою.Серед психологічних причин є також такі:недостатній розвиток вольової сфери (низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій);недисциплінованість і неорганізованість;несистематична робота, що знижує її ефективність;лінощі, пасування перед труднощами;емоційна нестабільність і високий рівень тривожності;не ідентифікація з роллю студента;великі прогалини в знаннях, у т. ч. і через недостатню шкільну підготовку;надання студентом переваги відпочинку, веселощам тощо..

Шляхи усунення цих недоліків:

1. Перевести набування знань у процес самостійної пізнавальної діяльності студентів. Підвищувати результативність організації самостійної роботи систематичним контролем і оцінкою її результатів.

2. Виховувати культуру мислення студентів. Грамотне мислення завжди індивідуальне. Воно формує свою автономну систему знань, розвиває власні вихідні поняття і шляхи вирішення проблем, що й становить основу для об’єктивної творчості (В. Т. Кудрявцев).

3. Свобода навчання, звичайно, залишає студентові деяке право вирішувати, що йому потрібно, а що ні. Проте критичне ставлення до педагогічного процесу – це не гординя і не бездіяльність. Треба брати до уваги все краще й нове, вміти критично оцінювати самого себе, щоб уникати помилок бездіяльності та не скорочувати тим самим самого себе, не обмежувати можливості розвитку своїх потенційних сил (а то буде псевдоосвіта замість самоосвіти).

Принципи побудови програми навчання:

1. Оптимальне співвідношення процесів розвитку і саморозвитку. Кожен студент навчається за допомогою придатних для нього засобів, формуючи індивідуальний стиль навчально-професійної діяльності.

2. Формування творчості на всіх етапах навчання студентів. Проблемні творчі завдання є джерелом і нових знань, і розвитку потенційних можливостей кожного студента. Формування настанов до глибокого проникнення в сутність предмету сприяє досягненню не тільки близької мети навчання, а й віддаленої, що пов’язана з професійною діяльністю.

3. Індивідуальні риси особистості розвиваються лише за рахунок самостійного виконання завдань, які студент ставить перед собою. Важливо змінювати завдання, ускладнювати їх. Тільки таким чином у кожного формуються індивідуально-розумові здібності та воля.

4. Не менш важливо розвивати рефлексивний досвід студента, який забезпечує усвідомлення та перетворення особистісного досвіду шляхом його переосмислення, пропонування інновацій тощо.

5. У зміст навчання студентів будь-якої спеціальності треба включати психолого-педагогічні знання про критерії та показники сформованості знань і вмінь. Це має значення для розвитку самоконтролю, самооцінки якості засвоєння навчального матеріалу.

Це стратегічні принципи організації навчально-професійної діяльності студентів, які спрямовані на створення оптимальних умов для підвищення якості професійного навчання та розвитку майбутніх фахівців.

. 18.Мета і зміст виховання студентської молоді

Душа – єдина на землі держава,

де є свобода чиста, як озон.

Кордон душі проходить над світами, а там нема демаркаційних зон.

Ліна Костенко, укр. поетеса

Національна самосвідомість – це відчуття людиною гордості за належність до своєї нації, вміння мислити на основі образів національної культури, засвоєння традицій і звичаїв свого народу, спрямованість своїх дій і вчинків відповідно до національних інтересів. Функції національної самосвідомості:збереження духовності, збагачення та розвиток інтелектуального потенціалу нації;стимулювання самопізнання, віднаходження вихідної точки – повернення до своїх коренів, національно-родинних традицій і звичаїв;формування духовної основи й мудрості життя – почуття обов’язку та відповідальності перед попередніми й прийдешніми поколіннями;виховання поваги до історії рідного краю, усвідомлення значення і місця українців серед інших народів, що живуть в Україні, та в планетарно-культурному контексті;;самопізнання особистістю власного «Я», пізнання свого роду й народу, меж національних особливостей і характерологічних відмінностей, ментально-духовного призначення своєї життєдіяльності та сенсу свого існування взагалі.Людина перебуває в координатах соцієтального простору нескінченного ланцюга поколінь «і мертвих, і живих, і ненароджених» (Т. Г. Шевченко). Щоб пізнати себе, треба усвідомити своє місце на цій життєвій матриці, віднайти свою точку опертя, надати життю ментального сенсу – набути соціально-етнічної ідентичності. Завдяки національним особливостям особистість здатна зберегти спадкоємність традицій і звичаїв свого народу, продовжити шлях його соціально-культурного розвиткуСтудентські роки є визначальним етапом у генезі національної свідомості та самосвідомості, адже саме в цей період молода людина добивається найвищого інтелектуально-духовного рівня пізнання світу, ідентифікує себе як суб’єкта національно-державотворення, наповнює конкретним ментальним змістом образ власного «Я», розвиває почуття етнічної ідентичності. Формування національної і громадянської самосвідомості студентської молоді передбачає…

засвоєння молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей (мови, території, культури);розвиток прихильності до розбудови національної державності;виховання патріотизму, любові до рідної землі й свого народу, готовності до трудового й героїчного подвигу в ім’я України;усвідомлення причетності до національно-культурного творення, свого місця і ролі в ньому;утвердження власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю;плекання національної ідеї не лише як атрибуту національної самосвідомості, суто духовного феномену, а як поштовху до практичних справ.

«Якщо б об’єднання людства за мовою і взагалі за народністю було можливе, воно було б загибеллю для загальнолюдської думки, як заміна багатьох почуттів одним, хоч би це було не дотиком, а зором. Для існування людини потрібні інші люди, для народності – інші народності. Проблема духовного зростання особистості – це проблема набування нею внутрішньої свободи. Людина стає вільною від зовнішнього примусу, але не вільна від свого власного «Я»: я мушу, я не можу по-іншому, я повинна. Внутрішня свобода як усвідомлена необхідність. Вона визначає власні особистісні цінності, поведінкові орієнтири. Внутрішня свобода дає можливість спиратися на знання умов і передбачати результати. Внутрішня свобода – це

• свобода обґрунтованого вибору та відповідальності за свій вибір (відповідальність тут і зараз, а також відповідальність за віддалені наслідки);

• свідомо взятий на себе обов’язок перед вищими цінностями;

• свідомий вибір для реалізації своїх творчих потенційних можливостей.

Висока культура поведінки разом із високим рівнем розвитку інтелекту, тобто освіченістю визначається як інтелігентність. «Національна інтелігенція – мозок і совість нації» (П. Щербань). Чи буде людина інтелігентною, якщо має:

• тільки велике накопичення знань і умінь, володіє професійними досвідом;

• тільки має професійні здібності (наприклад, художні);

• тільки поводить себе морально, але неосвічена?

Отже, мета і зміст виховання студентів як фахівців із вищою освітою передбачає:

• Культивування національних, державних і загальнолюдських цінностей.

• Формування суспільного ідеалу служіння Україні, збереження і примноження традицій українського народу.

• Виховання громадянських якостей, вимогливості до себе й відповідальності (совість).

• Виховання поважного ставлення до людей і до себе (моральну культуру).

• Звернення уваги на підвищення свого культурного рівня.

• Духовне, моральне й естетичне спрямуванння самовиховання.