Запитання для самоконтролю

1. Яких поглядів на природу психіки дотри­мувалися давньогрецькі філософи?

2. Яких поглядів на природу психіки дотри­мувалися в епоху середньовіччя (А. Августин, Ф. Аквінський, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Р. Декарт, Б. Спіноза, Д. Юм )?

3. Назвіть відомих українських учених епохи середньовіччя, їх основні теоретичні погляди на природу психіки.

4. Які нові ідеї були висунуті щодо природи психіки в епоху нового часу (Й .Фіхте, Ф. Шеллінг, Гегель)?

5. Які психологічні школи були сформовані наприкінці XIX – на початку XX ст., яка їхня наукова ідеологія?

6. У чому проявляються суб'єктивний та об'єктивний аспекти психічного, їх вплив на вивчення психіки?

Використана і рекомендована література

1. Абульханова-Славская К.А. О путях строения личности //Психологический журнал. – 1983. – Т.4, № 1. – С. 14-29.

2. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: Наука, 1977.

3. Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональных систем. – М.: Наука, 1980.

4. Бассин Ф.В. Развитие взглядов на предмет психологии. //Вопросы психологии.– 1971.– № 4 . – С. 101-113.

5. Загальна психологія: Підручник / За заг. редакцією дійсного члена АПН України Максименка С.Д. – К.: Наукова думка, 2000.

6. Ганзен В.А. Системные описания в психологии. – М.: Знание, 1984.

7. Корольчук М.С., Криворучко П.П. Історія психології: Навчальний посібник. – К.: Ніка-Центр, 2004.

8. Ждан А.Н. История психологии: от античности к современности. – М.: Пед-гое общество России, 2002. – 512 с.

9. Ломов Б.Д. Методологические и теоретические проблемы психологии.– М.: Наука, 1984.– 443 с.

10. Основи психології: Підручник / За ред. Киричука О.В., Роменця В.А. –К.: Либідь, 1996. – 653 с.

11. Психология: Учебник / Под ред. Петровского В.А. – М.: Мысль, 2000.

12. Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развития психологии. – М.: Изд-во АН СССР, 1959. – 354с.

13. Ярошевский М.Г. История психологии. – М.: Мысль, 1976. – 463с.

Лекція 2.

Предмет психології на сучасному етапі

Логіка викладу: визначення предмета психології: зміни в поглядах на предмет психології – історичний аспект, предмет психології як об'єкт наукової саморефлексії, психічне як мета, засіб і самоцінне для суб'єкта, предмет психології в межах цін­нісної парадигми психічного.

  

Р

Предмет сучасної психології як об'єкт наукової саморефлексії

озглянуті аспекти природи психічного дають змогу грунтовніше підійти до визначення предмета сучасної психології. Як можна було пересвідчитися, предмет психології як вчення про душу і як науки змінювався протягом

історії. Ці зміни відбувалися залежно від того й у зв'язку з тим, які нові горизонти суб'єктивного, ідеального, психічного вдавалося розгледіти і якими новими знаннями про внутрішній світ людини оволодіти.

Предмет психології не статичний, він змінюється не тільки шля­хом розширення своїх меж, а й діалектично, переходячи у свою протилежність, через заперечення заперечення, актуалізуючись у новій якості форм і змістів.

Які ж критерії визначення предмета психології існують зараз? Щоб відповісти на це запитання, насамперед варто розглянути і врахувати ті суперечності, які нині є найактуальнішими для психо­логічної науки, визначають її розвиток, віддзеркалюючи певним чином реалії життєдіяльності людини в умовах сучасного суспільства.

Границі будь-якої науки час від часу переглядаються, уточню­ються. Психологія у своєму історичному русі також неодноразово була вимушена самовизначатися, відстоювати свою самостійність і чистоту свого предмета в двобої з філософією, соціологією, біоло­гією, генетикою і навіть мистецтвом. Межі психології постійно порушуються і в результаті активності самих психологів, які прагнуть утвердитися в нових сферах соціальної практики, і внаслідок "при­власнення" психології іншими дисциплінами, які рано чи пізно доходять до розуміння того, що їх подальший прогрес залежить від урахування "людського фактора", суб'єктивних аспектів діяль­ності, значення законів психічної активності тощо.

Тому, щоб зберегти статус самостійної науки і не "розчинитися" в інших напрямах наукової діяльності, психологія мусить постійно повертатися до рефлексії власного об'єкта і предмета, перевизначати їх з оглядом на історичну ситуацію і логіку власного розвитку.

Слід враховувати й те, що у світовій психологічній науці існують різні, нерідко кардинально протилежні погляди на предмет психо­логії, залежно від світоглядних переконань, методологічних підходів, наукових традицій. Тому по-різному розв'язується проблема пред­мета психологічної науки.

Ось, наприклад, як відстоює чистоту свого предмета феноме­нологічна психологія. За твердженням самих феноменологів, пред­метом їхньої науки є "чиста психіка". Не бажаючи нав'язувати іншим свою позицію, Е. Гуссерль, втім, зазначає, що "чисто психо­логічне дослідження" певною мірою все ж повинне бути можливим і повинне відігравати деяку роль у будь-якій емпіричній психології, яка прагне до строгої науковості. При цьому під "чистотою" він як феноменолог розуміє: а) чистоту від усього психофізичного і б) орієнтацію на чистий досвід, що передбачає свободу від забобонів, тобто зведення методу вивчення психічного до методів природничих наук. Для забезпечення "чистоти" предмета Гуссерль використовує по­няття про "феноменологічну редукцію", в основі якої лежить гносео­логічний прийом "феноменологічного епохе" — утримання від поза-психічного світу. У феноменологічному дослідженні, на його думку, найближчим і першим (причому передусім як досвід, що розгор­тається й експлікується) виступає саме "чисте життя Я", різно­манітне життя свідомості, що протікає і виявляє себе в таких актах-процесах, як "я сприймаю", "я пригадую", тобто "я осягаю досвідом", "я відтворюю в модусі неспоглядання", або "я живу у вільному фантазуванні", "я є присутнім при цьому" та ін., що до того ж може бути здійснене в таких модусах свідомості, як оцінювання, прагнення, діяльність.

Погоджуючись з можливістю саме такого трактування предмета психології і такого способу відстоювання його "чистоти", слід за­значити певну обмеженість і умовність використаних для цього критеріїв і підходів. Не можна вважати конструктивним для будь-якої науки абстрагування від того, що начебто не повинно входити в її предмет. Не менш важливо встановити те, що лежить на межі й безпосередньо за межами предметного поля психології, наприклад те ж саме "психофізичне" або біопсихічне, відокремившись від якого, зокрема, не можна навіть поставити проблему генезису психічного. І справді, феноменологічна психологія майже не включає у свій перелік проблем генетичного аспекту дослідження психіки й свідомості.

Предмет психології визначається залежно від загальнонаукової світоглядної традиції, логіки розвитку науки і від конкретно-історич­ної ситуації, що складається. Проте далеко не завжди ці детермінанти вдається узгодити між собою, особливо, якщо ситуація набуває ідеологічного загострення.

Коли наука проходить через певні "кризові" етапи свого розвитку, видозміни її предмета можуть бути несподіваними й радикальними. Як вважає Ф.В. Басін, при цьому важливо враховувати принципову вимогу, яку повинно задовольняти це визначення, а саме: воно має бути не "універсальним", що годиться "на всі часи", а таким, яке враховує своєрідність історичного періоду, своєрідність проб­лемної ситуації, у межах якої переважно розгортаються психологічні дослідження, своєрідність, кардинальних завдань, що висуваються цією ситуацією, її можливостей і перспектив подальшого розвитку.

У вітчизняній психології багато в чому й донині визначення предмета узгоджується з марксистською методологічною парадигмою. Однак кожна парадигма має свої історичні пріоритети і свої межі.

Ще на початку століття Г.І. Челпанов, роз'яснюючи свою позицію щодо марксизму, зазначав, що у філософії він є прихильником метафізичних побудов, у гносеології — прихильником критичного реалізму і противником усіх видів гносеологічного ідеалізму (іма­нентних шкіл Авенаріуса, трансцендентального ідеалізму й т.п.), у психології ж проводить різку межу між філософією та емпіричною психологією.

Емпірична психологія, яка, на його думку, визнає внутрішній досвід вихідним пунктом свого вчення і яка такою ж мірою за­стосовує об'єктивні вивчення душевних явищ, перебуває у "по­годженні з марксизмом".

А ось як уже сьогодні розглядає історію радянської психології в ракурсі "міфологем та реалій" відомий російський психолог М.Г. Ярошевський. Заборона на свободу мислення, зазначає він, по­родила викривлені форми наукового спілкування. У самому апараті мислення людей науки відбулося розщеплення між методологічним і конкретно-науковим рівнями його функціонування. Методологічні установки й регулятори процесу дослідження ставали зовнішніми стосовно руху думки в предметному проблемному полі. І тоді Мар­ксові формули переставали нести реальне робоче навантаження. Неможливість звернутися до будь-якої іншої методологічної орієн­тації (за втрати реального впливу марксистської) створювала вакуум, в якому втрачався творчий потенціал науки. На думку Ярошевського, необхідна адекватна історична реконструкція впливу марксистських положень на долю вітчизняної психології, тим більше, що деякі положення марксизму послугували основою для продуктивних роз­робок у радянській психології.

Для науки "втрата методологічної орієнтації" може означати втра­ту специфічного розуміння і трактування предмета цієї науки. Мож­ливі кілька варіантів такої "втрати". По-перше, є небезпека редукції предмета до тих його визначень, які слугували науці в минулому і які, за умови їх реанімації, можуть спричинити регрес наукової думки. По-друге, ситуація методологічної невизначеності може спри­чинити некритичне запозичення уявлень про предмет психології з тих джерел, яким вітчизняна психологія вже дала свою оцінку і тим самим утвердилася у своїй власній позиції. Отже, небезпека полягає в можливості втрати власної лінії розвитку, яка може перерватися.

Історичну ситуацію розвитку вітчизняної науки, що склалася, можна розглядати і в позитивному контексті. Адже існує можливість рефлексії підходу до предмета психології із загальнонаукових пози­цій, передбачаючи в майбутньому вихід на нове його визначення, у якому в "знятому" вигляді органічно поєдналися б і історична традиція, і здобутки світової психології.

Вітчизняна наукова психологічна думка в особі провідних су­часних методологів не припиняє свого руху, намагаючись незалежно від ситуації і керуючись логікою розвитку науки, розробляти завжди актуальну проблему предмета психології.

Так, принципової оцінки нині вимагає гіпотеза про те, що "за­гальна теорія систем" дає змогу зберегти в єдиному предметі психологію наукову з її експериментуванням і моделюванням та "інтересну" психологію, що вивчає глибинні психічні явища, не­вловимі традиційними методами (А. Раппопорт).

Слід визначитися і щодо тих суперечностей, які виникають у гносеологічному й етнологічному трактуванні об'єкта й предмета психології, з'ясувати механізм їх взаємопереходу, а також спробувати по-новому розглянути і розв'язати проблему "змістів" і "актів" психічного, правомірність включення в предмет психології того, що визначається як "зовнішній вплив (сигнал) і рушійний м'язовий компонент" (І. М. Сєченов).

Серед сучасних зарубіжних досліджень, у яких виявлялися спроби реконструкції предмета психології і які за своєю методологією спів­звучні вітчизняній психології, слід звернути увагу на досвід "кри­тичної психології" — нового напряму в науці, що має за головну мету побудову загальної психологічної теорії.

У полеміці з різними психологічними школами "критична пси­хологія" передусім сформулювала своє уявлення про психічне як загальну абстракцію, що становить вихідне визначення предмета психології. На думку К.Хольцкампа, одного із засновників цього напряму, сучасна психологія у визначенні свого предмета не долає дихотомії "переживання" як суто суб'єктивного, внутрішнього і "по­ведінки" як об'єктивного. Внаслідок цього предмет психології неви­правдано обмежується: з розгляду випадають історично більш ранні форми суб'єктивних процесів. Тому у визначення предмета психо­логії варто ввести "історичний вимір", тобто врахувати всі кон­кретні зміни психічного на всіх стадіях його розвитку, а також вийти за межі того, що являється, і дослідити суттєві зв'язки пси­хічного як реально існуючого.

Важливо зазначити, що, з'ясовуючи суть "психічного" як пред­мета психології, "критична психологія" пропонує таке визначення: психологія є наука про суб'єктивність. При цьому під суб'єктивністю розуміють те, що належить суб'єкту, що є "суб'єктним" за своєю сутністю.

Розмірковуючи над питанням про смисл і необхідність визна­чення предмета науки взагалі і психології зокрема, слід зазначити такі його важливі функції, як інтеграційна і диференціююча. Справді, щоб з'ясувати відмінність психології від фізіології, соціології, філо­софії тощо, достатньо порівняти їхні предмети. Якщо виникає питан­ня, чи можна вважати ту чи іншу науку психологічною, необхідно переконатися в тому, наскільки її предмет може бути інтегрований у предмет психології взагалі.

З'ясовуючи онтологічні підстави й передумови процесу конст­руювання предмета психології, необхідно розуміти, що в ньому мусить знайти своє відбиття рух за ієрархією сутнього, рух, спря­мований у глибини буття психічного як цілісної "ідеальної реаль­ності", аж до суб'єктного ядра.

Оскільки цей "рух" у глибини психічного космосу може здійсню­ватися в різних напрямах і різними шляхами, зокрема шляхом його структурного моделювання, для гармонійного розвитку науки важ­ливо постійно відновлювати й оновлювати причинно-генетичний зв'язок між узагальненим предметом психології, його історичними модифікаціями та конкретними предметами окремих напрямів пси­хологічної науки.

На думку Л.С.Виготського, тенденція до узагальнення та об'єд­нання знань переростає у тенденцію до пояснення знань. Єдність узагальнюючого поняття перетворюється на єдність пояснювального принципу. При цьому головне його застереження полягало в тому, щоб у визначенні предмета психології не відриватися від реальності, не замикати науку в собі і не ставити її над цією реальністю, насамперед тоді, коли вона переживає методологічну кризу.