В

Суб'єктивний та об'єктивний аспекти психічного

історії психо­логії неодноразово здійснювалися спроби зробити психологію "об'єк­тивною" наукою через ототожнення психічного з рефлекторною відповіддю, з поведінкою, тобто в тому, що можна спостерігати, вивчати об'єктивними методами.

Суб'єктивний аспект просто ігнорувався як такий, що не може бути об'єктивно вивчений. Довіра ж до свідчень "інтроспекції" ніколи довго не втримувалася. Спроби звести все до суб'єктивного аспекту або ж представити об'єктивний світ як творений духом порушували діалектику суб'єк­тивного й об'єктивного при поясненні природи психічного. Не випадково, що такі інтерпретації викликали відповідну реакцію: психіці як суб'єктивному і всьому, що від неї йде, приписувався суб'єктивізм, волюнтаризм або ж епіфеноменалізм, ірраціоналізм.

Приписування суб'єктивному ірраціонального відтінку (нерозум­ного, нелогічного, абсурдного тощо) й ототожнення раціонального з об'єктивним призводить до їх протиставлення як таких, що взаємно виключають одне одного. Проте більш логічним є напрям, який передбачає "реабілітацію" ірраціонального як безсвідомого, підсві­домого, надсвідомого, що є суб'єктивним, хоч і не завжди усвідом­люваним і навіть таким, що нерідко суперечить свідомому, заважає йому, інколи перемагаючи у двобої, що, як не дивно, може виявитися більш виправданим у конкретній ситуації. У дечому можна пого­дитися з В.В. Налімовим, який вважає, що ірраціональне завжди присутнє — явно чи приховано — у всіх наших ментальних побу­довах, що раціональне та ірраціональне органічно доповнюють одне одного.

Об'єктивне — це те, що не залежить від суб'єкта і притаманне самому об'єкту. У філософському розумінні мова може йти про онтологічний аспект використання цього терміна, що означає існу­вання такої реальності, яка не залежить від людини й існує поза нею. У гносеологічному аспекті об'єктивне може розглядатися як система знань, що набуває певної незалежності від людини.

Виділення у визначенні як головного моменту "незалежності" об'єктивного від суб'єктивного підкреслює тільки один момент їхнього діалектичного зв'язку. Поняття об'єкта не тотожне поняттю об'єк­тивної реальності чи матерії взагалі. Лише ті існуючі незалежно від людини речі стають об'єктами, які починають практично й те­оретично освоюватися суб'єктом.

Між емпіричним об'єктом і його ідеальним образом існує відмін­ність. Суб'єкт не може вичерпати всю глибину реальності, яку несе в собі об'єкт, а тільки "висвітлює" окремі його сторони, які мають для нього теоретичне або предметно-практичне значення. Такі ідеалізації визначаються поняттям "предмет" — об'єкт уве­дений у розгляд суб'єктом з метою споглядання, теоретичного чи практичного перетворення.

Психічне, взяте в його онтологічних визначеннях, теж може мислитись як об'єкт, як емпіричне явище (психіка конкретної люди­ни) і як предмет, якщо фокус аналізу переміститься на те, що вивчає суб'єкт (свою чи чужу психіку), заглиблюється в неї з метою діагностики чи втручається в процес її функціонування і розвитку з метою їх оптимізації. Нагадаємо, що для Дж.Берклі, Е.Маха, для яких речі набували реальності тільки як сукупність відчуттів, існував лише один предмет — свідомість окремої людини.

Продовжуючи розмірковувати в даному напрямі, можна припус­тити й те, що сам суб'єкт до самого себе може ставитись як до об'єкта, взяти саму свою сутність з її проявами предметом вивчення або перетворення.

Суб'єктивне визначається як таке, що належить суб'єкту і проти­стоїть об'єктивному. Суб'єктивне має свою природу, в основі якої лежить здатність до відтворення і перетворення об'єктів як мате­ріального, так і ідеального світу. "Багатство суб'єктивного світу людини, – зазначав Г.С.Костюк, – її суб'єктивних властивостей і якостей визначається багатством її дійсних ставлень до об'єк­тивного світу — природного та суспільного. Формуючись у процесі діяльності людей, психічні процеси та психічні властивості людини в ній і виявляються, об'єктивуються. У цій діяльності суб'єктивне стає об'єктивним, через неї воно і впливає на об'єктивну дійсність".

Важливо підкреслити думку Костюка про об'єктивний характер психологічних законів, що визначають становлення, виникнення і розвиток суб'єктивного.

Проблема суб'єктивного й об'єктивного в психології утримує свою актуальність не лише на теоретичному рівні. На рівні приклад­них психологічних досліджень серед найважливіших нині вису­вається проблема діагностики, корекції та розвитку високої суб'єк­тивної включеності людини в діяльність, а також вивчення крайніх форм суб'єктної включеності, що виникають під впливом стресогенних факторів, в умовах небезпеки (загострення відчуттів, інтуїції, уваж­ності, пильності, кмітливості тощо).

Щоправда, і тут не обходиться без перебільшень, адже за такого підходу психіка як така з усіма її формами існування може взагалі бути вилучена з числа "претендентів" на завжди історично "вакантну роль" предмета психології.

У спробах розвести до антагонізму, а потім ототожнити внутрішнє і зовнішнє інтроспективна і біхевіористська психологія, психологія свідомості й поведінкова психологія, суб'єктивна й об'єктивна пси­хологія пройшли своє становлення, розквіт і дійшли закономірного фіналу, залишаючи у спадок нові емпіричні факти, оригінальні тео­рії, психотерапевтичні техніки і висновок про необхідність пошуку альтернативних підходів до пояснення природи психічного.

Такий калейдоскоп дефініцій відбиває певною мірою логіку ста­новлення предмета психології залежно від того, як змінювалось уявлення про природу психічного.