А

Функції і структура спілкування

наліз категорії спілкування, зумовлює визначення наступних його функцій:

1. Інформаційно-комунікативна.

2. Регулятивно-комунікативна.

3. Афективно-комунікативна.

У них специфічно поєднуються (виявляються) внутрішні зв’язки комунікативної функції психіки з когнітивною і регулятивною.

Перша функція охоплює той клас явищ, ті процеси, які можуть бути описані як процес передача-прийом інформації. Опис спілкування як процесу прийому-передачі інформації є правомірним, але дозволяє розкрити тільки одну його функцію. Між іншим, у реальних процесах спілкування між людьми інформація не тільки приймається-передається, але й формується.

Досліджуючи цю функцію, доведено, що її реалізація включає декілька рівнів:

 1-й на ньому вирівнюються розбіжності у вихідній інформованості в індивідів, які вступають у контакт;

 2-й пов’язаний з передачею і прийняттям значень. У цьому випадку спілкування виступає як інформування , навчання, інструктаж тощо;

 3-й пов’язаний з прагненням індивідів зрозуміти погляди й установки один одного. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (згода, незгода). У реалізації інформативно-комунікативної функції спілкування можливе виникнення “когнітивних конфліктів”.

Необхідним компонентом процесу передачі –прийому інформації є вербалізація сенсорно-перцептивних образів. Проведені дослідження дають змогу визначити три типи стратегії вербалізації.

Перший тип характеризується способом здійснення операцій порівняння і категоризації значимих ознак вербального описуваного зображення.

Другий тип характеризується способом встановлення структурних відношень при “побудові вербалізованого образу” через опис стану чи процесу.

Третій тип визначається спрямованістю процесу побудови вербалізованого образу від цілого до деталей чи навпаки.

Другий клас функцій спілкування належить до регуляції поведінки.

В умовах спілкування регулятивна функція психіки проявляється специфічно. Завдяки спілкуванню індивід отримує можливість регулювати не тільки свою власну поведінку, але й поведінку інших людей, а разом з тим, відчувати регуляційні впливи з їх боку.

У процесі спілкування індивід може впливати на мотив, ціль, програму, прийняття рішення, на виконання окремих дій і їх контроль. У цьому процесі здійснюється також взаємна стимуляція і корекція поведінки.

При взаємній регуляції використовуються різноманітні засоби: вербальні, не вербальні, спеціальні (особливі звороти мови, жести, стереотип поведінки та ін.).

В процесі взаємної регуляції формуються і виявляються феномени, характерні для спільної діяльності:

 сумісність;

 загальний стиль діяльності;

 синхронізація (узгодженість) дій.

З регулятивно-комунікативною функцією пов’язані такі явища як: наслідування, навіювання, переконання. Особливості її визначаються характером функціональних зв’язків між людьми, які формуються у спільній діяльності.

Третій клас функцій, належить до емоційної сфери людини. Спілкуючись люди не тільки передають інформацію один одному, здійснюючи регулятивний вплив, але й відповідно ставляться до повідомленого.

У процесі спілкування людей може змінюватися як модальність так і інтенсивність їх емоційних станів і відбувається чи зближення цих станів, чи їх поляризація, взаємне підсилення чи ослаблення. Відповідно до цього виділяють такі функції спілкування:

1. Організація спільної діяльності.

2. пізнання людьми один одного.

3. Формування і розвиток між особистісних стосунків.

При спілкуванні формується план спільної діяльності, розподіляються її елементи між учасниками, здійснюються взаємний обмін інформацією, взаємна стимуляція, контроль і корекція дій.

Спілкування впливає на вибір цілі. Характер і інтенсивність спілкування залежить від складності завдань, які розв’язуються у спільній діяльності. Взаємозв’язок діяльності і спілкування проявляється двояко. З одного боку динаміка спілкування визначається цілями, співвідношенням мотивів її учасників, планами тощо. З другого боку, спілкування виступає як чинник спільної діяльності. По суті, спілкування виконує роль організації та індивідуальної діяльності.

Формування і розвиток міжособистісних взаємин є найголовнішою. Її аналіз передбачає вивчення цілого комплексу психологічних, соціологічних, естетичних і навіть економічних питань.

Отже, розглянуті функції спілкування (обидва варіанти) показують, що спілкування повинно вивчатися як багатогранний процес, який характеризується високою динамічністю і поліфункціональністю.

Конкретно-психологічне дослідження спілкування вимагає розробки уявлень про його структуру й динаміку. Досліджуючи структуру спілкування можна говорити про три рівні аналізу:

1-й рівень (макрорівень) – аналіз спілкування індивіда з іншими людьми. Цей півень передбачає вивчення розвитку спілкування в інтервалах часу, які зіставляються з тривалістю житті людини, у плані аналізу психічного розвитку індивіда. Тут важливо визначити ті групи, у які він включається; те коло осіб, з якими він спілкується безпосередньо.

Щоб виявити чинники, які впливають на зміст і динаміку спілкування, варто звернутися до аналізу суспільства, у якому живе індивід. Цей рівень є основним у дослідженнях особистості, спрямованості її діяльності, мотиваційної сфери і міжособистісних стосунків.

2-й рівень (мезарівень) вивчає окремі контакти у які вступають люди. Мова йде про ті моменти їх життя, коли виконують ті чи інші завдання спільно (гра, бесіда, спільна діяльність). Спілкування чергується з індивідуальною діяльністю, міняються партнери спілкування.

На цьому рівні аналізу важливо розкрити динаміку спілкування, розвиток його теми, виявити засоби (вербальний, невербальний), тобто розглянути спілкування як процес, у ході якого здійснюється обмін уявленнями, ідеями, переживаннями. При цьому слід звернути увагу, що кожний окремий період спілкування може бути завершеним, якщо тема вичерпана.

Дослідження на цьому рівні дозволяє в період спілкування декілька основних фаз:

 початкова полягає у формуванні деяких “загальних координат” (опорних образів, початок відліку), що визначають розвиток усього подальшого процесу: стосовно цих координат будується поведінка кожного з учасників спілкування;

 друга фаза - формується спільна програма процесу спілкування, що включає розподіл функцій між його учасниками;

 третя фаза полягає в узгодженні тимчасових характеристик психічних процесів і станів, а також формування “загального фону” знань, умінь, навичок. Розв’язуючи те чи інше завдання, кожний з учасників спілкування використовує не тільки свій досвід, але й досвід, яким володіють партнери.

У результаті спілкування або виробляються спільні позиції його учасників і створюється деяка спільність, або, навпаки, виявляються їхні суперечності й несумісність.

Як уже зазначалося, спілкування є асиметричним процесом. Кожний акт спілкування призводить до тих чи інших змін кожного з учасників (при цьому зміни для кожного різні). Тому кожний наступний акт проходить інакше, ніж попередній і є щодо нього кумулятивним.

3-й рівень аналізу (мікрорівень) передбачає вивчення окремих споріднених актів спілкування, що виступають як його своєрідні елементарні одиниці. Елементарна одиниця спілкування – це саме сполучений (споріднений) акт.

Аналіз мовного спілкування (діалогу) дозволяє виділити три основні прості види циклів:

 повідомлення – ставлення до нього;

 запитання – відповідь;

 спонукання до дії – виконання.

Ці цикли можуть утворювати складні форми взаємодії, чергуючись (змінюючись) за часом включаючи один одного, “перехрещуватись”. Кожний із зазначених рівнів вимагає спеціальної системи методів дослідження і свого особливого понятійного апарату.

При спілкуванні, міжособистіних взаєминах важливим є подолання існуючих психологічних труднощів – бар’єрів. Вони виникають у процесі поширення і прийняття інформації. Причинами виникнення бар’єрів можуть бути соціальні, політичні, професійні та інші розбіжності між людьми. Тому у цьому контексті важливим є підвищення індивідуальної культури спілкування, для чого необхідно ефективно використовувати різноманітні засоби впливу на людей, максимально використовуючи комунікативний потенціал. Формування культури спілкування часто розглядається, переважно, як засвоєння правил поведінки, а не реалізація особистістю комунікативного потенціалу.

Завершуючи стислий аналіз категорії спілкування, варто відзначити, що дана категорія в психології вивчена досить мало. Найбільшої уваги поки що приділено таким сторонам спілкування, як комунікативна, перцептивна та інтерактивна. Зважаючи на те, що спілкування представляє собою відкриту й рухливу систему взаємодії, важливими питаннями, які потребують подальшої розробки відповідних теоретичних положень, є вивчення співідношення вербальних і невербальних засобів у процесі спілкування, динаміки процесу спілкування, впливу спілкування на формування психічних процесів тощо. Для психологічного вивчення спілкування найбільший інтерес представляють ті чинники, які пов’язані з особистісними властивостями людей у процесі міжособистісних взаємин.

Запитання для самоконтролю

1. Чому вивчення категорії спілкування з позиції психологічної теорії діяльності вимагає додаткового аналізу, назвіть основні аспекти аналізу?

2. Яке співвідношення діяльності і спілкування?

3. Проаналізуйте шляхи розв’язання конфліктних ситуацій.

4. Назвіть функції спілкування.

5. Які проблеми у вивченні спілкування на даний час є найактуальнішими?