При аналізі діяльності виділяються три аспекти її розгляду:

1. Генетичний – у ньому вихідною формою будь-якої людської діяльності є спільна соціальна діяльність, а як механізм розвитку психіки виступає інтеріоризація, у ході якої відбувається перехід зовнішньої за формою діяльності у внутрішню діяльність.

2. Структурно-функціональний – в основі такого розгляду будови діяльності лежить принцип аналізу “за одиницями”: розклад реальності на “одиниці”, які містять основні властивості, властиві їм як цілому. Ієрархічні взаємозв’язки між одиницями діяльності рухливі і, залежно від місця відображуваного об’єкта в структурі діяльності, змінють зміст психічного відображення, рівень відображення (усвідомлений чи неусвідомлений) і вид регуляції (довільний чи мимовільний).

3. Динамічний – вивчаються механізми, які забезпечують рух самої діяльності:

– активність надситуативна, що визначає саморозвиток діяльності і появу її нових форм;

– установка, зумовлююча стійкість цілеспрямованої діяльності в мінливій реальності.

Діяльність відбувається на базі психологічних механізмів, які вивчаються в руслі фізіології активності (концепція рівнів побудови рухів); теорії систем функціональних (акцептор результатів дії); уявлень про системну організацію вищих психічних функцій.

Коли мова йде про психологічне вивчення діяльності, то, як правило, мається на увазі діяльність індивіда чи індивідуальну діяльність.

Оскільки індивідуальна діяльність є лише складова частина діяльності суспільства, то аналіз її повинен починатися не з абстрактного відношення суб’єкт–об’єкт, а з вивчення функцій цієї індивідуальної діяльності в системі суспільного життя, у системі взаємодії індивіда з іншими людьми, у тому соціальному контексті, у який ця діяльність включена.

Звідки беруться мотиви і цілі діяльності? Відповісти на це запитання можливо тільки на шляху дослідження індивідуальної діяльності в соціальному контексті, тобто, щоб підійти до психологічного розуміння будь-якої індивідуальної діяльності, треба розглянути її в системі суспільних взаємин, понять, які саме взаємини і як реалізуються в даній діяльності.

З огляду на цей підхід повинно розв’язуватися питання про класифікацію видів людської діяльності. При їх розгляді тільки в плані "суб’єкт–об’єкт" пропонуються класифікації, у яких, наприклад, виділяються такі діяльності як перетворююча, пізнавальна, комунікативна тощо.

У психології, якщо вона не обмежується вказаною схемою, утверджуються класифікації, що виділяють орієнтувальну та виконавчу діяльність. Види діяльності класифікують також за відносною роллю в ній тих чи інших процесів (сенсорна, інтелектуальна, моторна тощо).

Діяльність є багатогранною і будь-який з її вимірів може бути використаний як основа класифікації. Питання про класифікацію діяльності вимагає спеціального історико-генетичного дослідження (Ломов, 1989).

Чим же диктується розвиток і диференціація діяльності? При цьому необхідно вийти за межі індивіда: розглянути взаємини діяльностей і потреб у контексті розвитку суспільства. Будь-яка діяльність спрямована на задоволення тих чи інших потреб суспільства та індивідів як членів суспільства.

Для психологічного аналізу одним з найбільш складних є питання про взаємовідношення потреб індивіда і суспільства. Це питання досліджено ще недостатньо. Загальний підхід до розв’язання питання про співвідношення потреб індивіда і суспільства, очевидно, повинен полягати в тому, щоб розглядати потреби індивіда як члена суспільства, тобто, елемента соціальної системи.