3. Доба правління Петра і (кін. XVII – 20-і рр. Хvш ст.)

Розвиток військово-морської справи в Росії спричинив проникнення у мову значної кількості запозичених лексем на позначення військово-морських понять. Наслідком реформ Петра І стала поява нових лексем на позначення плавних засобів: барк, брандвахта, бригантина, галіот/галіота/гальок, крейсер/крюйсер рейдер; частин судна і приміщень: гакаборт, дейдвуд, кнехт, кубрик, трюм, форштевень; назви вузлів рангоуту, такелажу й вітрил корабля: бом-брам-штаг, грот-стень-стаксель крюйс-стень-фордуни фок-щогла, рея, мартін-гак. На основі голландських та англійських термінів створено російську морську й кораблебудівну термінологію. Російська мова мала великий вплив на українську, що пояснюється чинниками політичного характеру та культурного життя. Збагатившись лексичними іншомовними запозиченнями, вона стає джерелом поповнення військово-морської лексики української мови.

II. «Науковий» період

Українська термінологія формувалася паралельно з формуванням наукового стилю, починаючи з кінця XVIII ст. Певні політичні чинники (бездержавність України, відсутність українських військово-морських формувань тощо) спричинили те, що військова субмова починає розвиватись від кінця XIX ст. і переважно у західних соціумах. Національна ВМТ відставала від рівня наукового стилю й розпочала відновлюватися лише після Лютневої революції, з початком створення вітчизняного флоту. Тому для ВМТ «наукового» періоду виділяємо наступні етапи:

1. Епоха офіційної, компартійної «українізації» (1923–1932 рр.)

Військову термінологію у зазначений час визначали суспільно-політичні процеси. Українська військово-морська субмова у першій третині ХХ ст. створювалася з урахуванням національних традицій. Визначальними напрямками розвитку української ВМТ, як і всієї української термінології цього етапу, були, так звані, історичний та етнографічний романтизм. Послідовники «історичного романтизму» вважали головним джерелом поповнення термінології лексикою Козацької держави ХVII ст. (дуб — великий човен на 20-40 чоловік; герць — сутичка перед баталією порізно або малими купками; чайка — найменування плавного засобу), а прибічники «етнографічного романтизму» — діалектну лексику «сільської мови» (гуза — задня частина судна; милиця — держак весла; бістра — течія повідь, повідь; лійма — розлив). Важливою особливістю формування військово-морської терміносистеми 1923–1932 рр. була внормувальна діяльність, а саме: на даному етапі вперше з’являються російсько-українські військові словники («Московсько-український словник для військових» В. Євтимовича (1918 р.), «Практичний російсько-український словник для військових» (1924 р), «Російсько-український словник військової термінології С. та О. Якубських» (1928 р.)), які фіксують військово-морську лексику.

2. Епоха занепаду в розвитку вмт (30-ті рр. – 1990 р.)

Процес творення української ВМТ перерваний після припинення так званої «українізації». Українську військово-морську лексику фіксуємо на цьому етапі лише в поодиноких виданнях. Адже саме у військовій сфері з відомих причин протягом багатьох років українську мову практично не використовували, і навіть для більшості носіїв української мови професійна діяльність тісно пов’язана з використанням російської, а не української мови.