Поняття

Термін

(ім’я поняття) Амперметр

Дефініція

(визначення поняття)

Прилад, яким вимірюють силу

електричного струму.

У термінознавстві поки що немає загальноприйнятого визначення поняття «термін», хоча існує чимало спроб це зробити (майже 20!). Це важко зробити через те, що термін є об’єктом дослідження кількох наук (логіки, лінгвістики, термінознавства тощо), і кожна з них намага­ється побачити ті ознаки у терміні, що є суттєвими саме з її точки зору.

Проблемами термінології глибоко займались такі лінгвісти як Г. О. Винокур, А. А. Реформатський, О. С. Ахманова, В. П. Даниленко, Н. З. Котелова, С. В. Гринєв та інші. Більшість дослідників признає, що термінологічність - одна з основних стильових рис наукового стилю, інформативне ядро лексики. Під терміном, зазвичай, розуміється мовний засіб вираження спеціального поняття [15; 45].

Розгляньмо декілька визначень терміна, що існують у термінознавстві. Деякі дослідники вважають, що термін — це іменник або іменникове словосполучення, що позначає професійне поняття й призначене для задоволення специ­фічних потреб спілкування у сфері певної професії (науко­вої, технічної, медичної, виробничої, управлінської тощо).

Але погодитися з думкою, що термін може бути лише іменником, важко через те, що, наприклад, у музичній тер­мінології термінами є іі прислівники (легато, адажіо тощо).

Відомий термінолог В. М. Лейчик сформулював визна­чення терміна як лексичної одиниці певної мови для спе­ціальних потреб, що позначає спільне (конкретне або аб­страктне) поняття наукової теорії певної галузі знання або діяльності.

У цьому визначенні підкреслюється, що термін — це ви­ключно лексика мови для спеціальних потреб.

Наведемо ще одну дефініцію терміна. «Термін — це мовний знак, що позначає спеціальне поняття у відповідній системі понять». Автор цього визначення, по-перше, вважає, що й будь-яка частина мови, й будь-який символ, цифра, літера можуть бути термінами, по-друге, вказує на суттєву ознаку терміна — системність, що відрізняє термін від нетерміна.

О. С. Ахманова визначає термін як слово чи словосполучення спеціальної (наукової, технічної і т.п.) мови, яке створене, отримане чи запозичене для точного вираження спеціальних понять.

В. П. Даниленко також дотримується точки зору, що “термін - це слово (чи словосполучення) спеціальної сфери застосування, яке називає спеціальне поняття.

Короткий тлумачний словник , в свою чергу, дає таке визначення слова термін: Термін (лат. terminus «границя, кінець, межа») - це спеціальне слово чи словосполучення, що прийняте в певній професійній сфері і застосовується в особливих умовах. Термін представляє собою словесне означення поняття, яке входить в систему понять певної області професійних знань.

Приблизно такі ж визначення термінології знаходимо і в зарубіжних словниках лінгвістичних термінів. Так, у словнику Ж. Марузо термінологія визначається як система термінів, які використовуються для вираження понять, притаманних даній науці.

В основі кожного терміна обовязково лежить визначення (дефініція) реалії, яку він позначає, завдяки чому терміни представляють собою точну і в той же час стислу характеристику предмета чи явища. Кожна галузь знання оперує власними термінами, які й складають суть термінологічної системи даної науки.

При визначені терміна підкреслюють його функціонально-смисловий бік, бо термін за вимогами, що до нього визначаються, має стосуватися одного поняття.

М. І. Мостовий дає таке визначення терміна: термін - це слово або словосполучення з історично умотивованим чи умовно закріпленим значенням, що відбиває одне поняття у спеціалізованій галузі знання чи виробництва.

В. І. Карабан визначає термін як мовний знак, що репрезентує поняття спеціальної, професійної галузі науки або техніки. Він вважає, що науково-технічні терміни становлять суттєву складову науково-технічних текстів.

А. Я. Коваленко дає таке визначення терміну: термін - це емоційне нейтральне слово чи словосполучення, яке вживається для точного вираження понять та назв предметів.

І. В.Арнольд терміном називає слово або словосполучення, яке служить для чіткого вираження поняття, специфічного для якої-небудь галузі знання, виробництва або культури, та яке обслуговує комунікативні потреби в цій сфері діяльності людини [12;81].

На мій погляд М. І. Мостовий та В. І. Карабан краще за всіх визначили термін, але я б хотіла подати своє визначення: термін - це слово або словосполучення, яке служить для вираження поняття і прийняте в відповідній професійній сфері та вживане в особливих умовах.

Багато авторів, що досліджували терміни, робили спробу класифікувати ці одиниці. Так, наприклад, М. І. Мостовий поділяє термінологію на номенклатуру і професіоналізми.

За семантичним значенням розрізняють власне терміни та терміноїди. Якщо терміни створюють на основі науко­вого або технічного поняття, то терміноїди — на основі поняття у вузькій професійній діяльності. Вони називають конкретні явища або об’єкти.

Терміноїди є групою лексичних одиниць, що складаєть­ся з номенклатури, професіоналізмів і професійних просторіч.

Номенклатура (інша назва — «номени») — це слова, що називають конкретні об’єкти науки або техніки, тому но­мени бувають науковими та технічними. Так, системи тех­нічних термінів супроводжуються номенами — наймену­ваннями типів і класів машин і механізмів, нерідко з циф­ровими й літерними позначеннями, що характеризують номер моделі, розмір деталі тощо (наприклад, літак ТУ-134, танк Т-34).

Номенклатура - це сукупність спеціальних термінів-назв, які вживаються в окремій фаховій ділянці. Своєрідно визначав номенклатуру Г. О. Винокур, під якою розумів «...систему повністю абстрактних і умовних символів, єдине призначення яких полягає у тому, щоб дати максимально зручні з практичної точки зору засоби для визначення предметів, речей без прямого відношення до потреб теоретичної думки, яка оперує цими речами».

Професіоналізми пов’язані головним чином з архаїчною лексикою ремісничих і спеціальних занять, які виникли у період середньовіччя — корабельна та навігаційна, гірни­чодобувна, мисливська справи тощо.

Наприклад, морський професіоналізм «травити» позна­чає «потроху відпускати, послаблюючи натягнення кана­ту» [60; 557].

Професіоналізми - це дублети науково-технічних термінів, які не складають замкнутої системи. Професіоналізми визначають спеціальні поняття, знаряддя або продукти праці, виробничі процеси, народні ремесла. Вони носять чіткий місцевий характер, і їм властива деяка емоційність, що викликана особливостями просторіччя. Внаслідок цього професіоналізми відносяться до окремого підвиду діалекта, особливо якщо вони вживаються поза межами виробничих стосунків.

Професійні просторіччя створюють з різних причин: психологічних, психолінгвістичних й суто мовних.

Якщо тренер з гімнастики під час виконання вправ уче­ницями коментує, що вони замість «ластівки» зробили «го­робця», а замість «шпагату» —«мотузочок», то він за до­помогою професійного просторіччя оцінює їхній виступ. Це приклад психологічної причини появи просторіччя.

Психолінгвістичною причиною виникнення професійно­го просторіччя є процес метафоризації (перенесення ознак з одного предмета на інший на підставі подібності).

Наприклад, у роки першої світової війни солдати вжива­ли вислови: «суп зі шрапнеллю», «каша зі шрапнеллю». Ціка­во, що російські солдати так називали перлову кашу, а фран­цузькі — боби (для довідки: «шрапнель — кулі, картечі, яки­ми начинений розривний артилерійський снаряд»).

Мовна причина професійного просторіччя — це праг­нення до скорочення словосполучень. Наприклад, замість термінологічного словосполучення «національний банк» вживають одне слово «Нацбанк».

М.І. Мостовий виділяє ще один різновид терміна - торговельний знак або паронім. В умовах масового виробництва і в необхідності збувати крам виникла ціла наука утворення торговельного знака. Його застосування повязане з дослідженням мотивації поведінки перспиктивного покупця. У процесі утворення пароніма враховують як психологічні фактори припущення, переконання і принадження, так і мнемонічні, семантичні, аналогові і інші особливості слова, що залучаються. При найменуванні об’єкта чи виду послуг до уваги сприймаються комбінаційні особливості звучання і значення форми, змішані імітаційні процеси. Торговельний знак розрахований на широкі кола населення, а тому до складу знака залучається добре відоме загальновживане слово. При цьому враховується і та обставина, як до цього слова ставиться споживач [12;103].

І. В. Арнольд приділяє увагу тому, що сукупність термінів тієї або іншої галузі утворює її термінологічну систему. Об’єм і зміст відображеного терміном поняття фіксується в спеціальній літературі та входять в систему професіонального знання в цій галузі. Для того щоб слово стало терміном, у нього має бути визначення в спеціальній літературі. Таке визначення називається дефініцією. Але це не означає, що кожен термін має одну дефініцію. Різні автори, користуючись одним і тим же терміном, дають йому дефініцію трохи по іншому. Причиною такого різноманіття являється те, що визначення відповідає різним задачам того або іншого напрямку в лінгвістиці та відображає становлення автора до предмета.

Усі терміни по своїй будові А. Я. Коваленко поділяє на:

1)Прості, які складаються із одного слова: circuit – ланцюг;

2)Складні, які складаються з двох слів і пишуться разом або через дефіс: flywheel – маховик;

3)Терміни-словосполучення, які складаються із декількох компонентів: circuit breaker – автоматичний вимикач.

Терміни-словосполучення поділяються на три типи.

До першого типу належать терміни-словосполучення, компонентами яких є самостійні слова, які можуть вживатися окремо і які зберігають своє значення: brake – гальмо, gear – прилад.

До другого типу відносяться такі терміни-словосполучення, які мають один із компонентів технічний термін, а другий – загальновживаної лексики. Компонентами такого типу можуть бути два іменники, або іменник і прикметник. Цей спосіб утворення науково-технічних термінів більш продуктивний, ніж перший, де два компоненти є самостійними термінами: back coupling – зворотній зв'язок

До третього типу відносяться терміни-словосполучення, обидва компоненти яких являються собою слова загальновживаної лексики і тільки сполучення цих слів є терміном. Такий спосіб утворення науково-технічних термінів непродуктивний: line wire – провід під напругою.

А. Я. Коваленко звертає увагу на те, що усі терміни об’єднуються в термінологічні системи, які виражають поняття однієї галузі знань.  Переклад термінології здійснюється різними прийомами, а саме за допомогою таких міжмовних трансформацій як: лексичні, лексико-семантичні та лексико-граматичні [32, 25-27].

Відомо, що більша частина термінів раніше була загаль­новживаною лексикою. Тому одна й та ж лексична одини­ця може існувати і як термін, і як нетермін, наприклад: ніс (людини) — ніс (корабля), супутник (людина, що поруч з вами) — супутник (космічний об’єкт, що обертається на­вколо планети).

Процес переходу лексичної одиниці зі стану нетерміна до стану терміна називається термінологізацією. Під час термінологізації лексична одиниця отримує значення пев­ного поняття у певній системі понять.

До термінів у процесі термінологізації можуть надходити:

1) слова з загальновживаної лексики; наприклад, слово «муфта» (вид жіночого одягу з хутра для зігрівання рук) сьогодні є технічним терміном — «деталь у вигляді невисо­кого циліндра для поздовжнього з’єднування валів, труб, зуб­частих коліс та інших циліндричних або призматичних час­тин машин чи споруд» [60; 379] слово «утома» (стан людини) зараз також стало технічним терміном — «утома металів»: «механічна», «термічна», «ударна» тощо;

2) квазітерміни; наприклад, так звані терміни з науко­во-фантастичної літератури: «гелікоптер» (те саме, що й вертоліт), автор терміна — відомий італійський худож­ник, архітектор, скульптор, інженер, вчений 15 століття Леонардо да Вінчі); «зомбі» (люди-роботи, які автоматич­но виконують чужі накази, не замислюючись над їхніми на­слідками),

3) професійні просторіччя; наприклад, «кривошия» (сьо­годні існують медичні терміни — «лівобічна кривошия», «правобічна кривошия»),

4) терміни з інших терміносистем; наприклад, термін «хвиля» (в фізиці з гідравліки), термін «резонанс» (в ядер­ній фізиці з акустики), термін «мова» (в інформатиці з мо­вознавства); номенклатурні одиниці; наприклад, лампа «Юпітер» (зараз термін «юпітер» позначає потужний освітлювальний прилад для кінознімання при штучному освітленні);

5. власні імена; наприклад, прізвище Ампер — термін «ампер» (одиниця виміру сили електричного струму), пріз­вище Джоуль — термін «джоуль» (одиниця виміру енергії, роботи й кількості теплоти).

Зворотний процес — перехід терміна до стану загально­вживаної лексики — називається детермінологізацією. Та­кий перехід відбувається у випадку розпаду певної терміносистеми внаслідок отримання нових даних у певній га­лузі наукового знання. Наприклад, раніше термін «флюїд» позначав уявну невагому рідину, за допомогою якої пояс­нювали до 18 століття теплові, електричні й оптичні яви­ща, а також горіння. Сьогодні ми вживаємо це слово як нетермін: «флюїди добра» та ін. [15; 32].

Проте термін може одночасно брати участь у процесі детермінологізації й залишатися терміном. Наприклад, сло­во «атмосфера» вживається як термін у фізиці (газоподіб­на оболонка Землі і деяких інших планет або одиниця ви­мірювання тиску) та у переносному значенні як нетермін (умови, що породжуються соціальним становищем, колек­тивом, родиною, наприклад, «атмосфера доброзичливос­ті»); слово «клімат» вживається як термін у географії (ме­теорологічні умови, властиві певній місцевості) та у пере­носному значенні як нетермін («мікроклімат у колективі»); слово «орбіта» вживається як термін в астрономії (шлях руху небесного тіла або штучного супутника Землі, орбі­тальної станції і пі. ін. у космічному просторі навколо ін­шого тіла), в анатомії (заглибина, в якій міститься очне яблуко) та у переносному значенні як нетермін (сфера впливу, діяльності, поширення кого-, чого-небудь, напри­клад, «орбіти дружби») [60; 306].

Сучасна мова науки і техніки висуває до термінів певні вимоги.

1. Системність.

Системність є однією з найважливіших умов існування терміна. Слово як термін існує лише у певній системі понять. Термін називає поняття й займає конкретне місце у пев­ній системі понять, яка є відбиттям або наукової теорії, або наукової технічної класифікації, або узагальненої ідеї, концепції в певній галузі, підгалузі знання.

Належність терміна до певної системи, тобто до певно­го термінополя, є його суттєвою ознакою, що відрізняє термін від звичайного слова.

2. Однозначність.

Термін має називати тільки одне наукове або технічне поняття, а поняттю має відповідати тільки один термін.

У своєму термінополі термін є однозначним, тому що поле грає для терміна таку ж роль, що контекст для загаль­новживаної лексики. Наприклад, термін «корінь» у матема­тичному термінологічному полі має одне значення (величи­на, що при піднесенні її до певного ступеня дає дане число)] у біологічному термінологічному полі має інше значення (частина рослини, що міститься в землі)] у граматичному термінологічному полі — третє значення [головна частина слова (без афіксів), що виражає його основне (лексичне) значення].

3. Мотивованість.

Мотивованість — це така мовна форма терміна, яка до­помагає зрозуміти поняття, яке він позначає, без звертан­ня до тлумачного термінологічного словника. Ця вимога не відіграє головну роль, проте вона сприяє кращому усві­домленню та запам’ятовуванню терміна. За мовною фор­мою термін може бути повністю мотивованим, частково мотивованим і немотивованим.

Повністю мотивованим вважаються одноелементний термін, вибір якого пояснюється його дотермінологічним значенням, і багатоелементний термін, елементи якого теж пояснюються їхніми дотермінологічними значен­нями.

Частково мотивованим є багатоелементні терміни, час­тина елементів яких пояснена, а інша — ні. Прикладом може бути технічний термін «ланцюговий грохот», що скла­дається з двох елементів. Елемент «грохот» ми пояснити не можемо через його часткову демотивованість («гро­хот» — машина для розподілу сировини у процесі збагачен­ня корисних копалин) [60, т. І ; 673].

4. Точність.

Терміни мають бути точними. Але у термінознавстві іс­нує поняття «хибномотивований термін». Такі терміни створюються з різних причин.

• Хибне знання; наприклад, термін «азот» у давньо­грецькій мові мав значення «безживний»; у 60-ті роки XX століття стало відомим, що азот відіграє значну роль у життєдіяльності різних, у тому числі, вищих організмів, але назву цього хімічного елемента залишили без змін, тому сьогодні він вважається хибномотивованим термі­ном.

• Зміна ознак поняття; наприклад, поняття «чорні ме­тали». Спочатку до них належало тільки залізо, тобто озна­кою був саме колір. Зараз до складу чорних металів вхо­дить і марганець, проте він не має чорного кольору. їх об’єднують спільні поклади залізо-марганцевих руд, тобто ознакою стало спільне місце залягання. Ось чому термін «чорні метали» вважається тепер хибномотивованим.

• Перенесення назви предмета, явища на інший пред­мет, що має подібні, але інші ознаки; наприклад, у тепе­рішній час в астрофізиці вживають термін «рівень моря на Марсі». Маються на увазі ті величини, які відповідають атмосферному тиску на рівні моря на Землі. Відомо, що морі на Марсі відсутні, тому цей термін — хибномотиво­ваний.

• Свідоме прагнення притаїти знання дійсних ознак предмета; наприклад, англійський термін «tank» (бак) — «танк» був навмисно використаний для називання нового виду військової техніки, щоб дезінформувати ворога під час першої світової війни.

5. Відсутність синонімів.

Терміни-синоніми в одній терміносистемі можуть зава­жати взаєморозумінню фахівців.

Акцентуємо увагу на окремих диференційних ознаках понять “військова термінологія” та “військова лексика”, що є елементами різних функціональних стилів: військові терміни вживаються у спеціальних наукових текстах, сферою ж використання військової лексики є художня література, засоби масової інформації тощо. Військова термінологія поширюється на більш однорідну аудиторію, ніж військова лексика. По-друге, термін і відповідний елемент військової лексики входять до різної системи понять і відповідно відрізняються сукупністю системних зв’язків: у термінах вони ширші й різноманітніші, оскільки слово термін має подвійну природу. Він є не тільки елементом системи лексичної, а й елементом системи наукових понять. Військова термінологія і військова лексика мають різний ступінь мобільності: військова термінологія стабільніша, порівняно з військовою лексикою [23; 67-70].

Історичний погляд на українську військову термінологію показує, що військова лексика є однією з найдавніших фахових термінологій. Формування української військової термінології відбувалося протягом віків. У цьому процесі чітко простежуються періоди розвитку, пов'язані, перш за все, з конкретними суспільно-політичними умовами її формування.

Мова як система має достатньо законів та засобів утворення нових понять, які з’являються у спеціальній лексиці та потребують номінації. Особливої значимості набувають проблеми номіна­ції у період НТП, тому що термінологія будь-якої галузі знань обслуговує професійні потреби людей і є одним із важливих чинників професійної комунікації. Словниковий склад мови зазнає постійних змін у зв'язку з безкінечністю людського досвіду, а відповідно, і безкінечністю пізнання об'єктивної реаль­ності. Це проявляється у появі нових слів, термінів, у запо­зиченнях, у зміні значення, а також у зміні способу вживання або у новій оцінці, яку отримує слово у суспільній комунікації.

Типологія військових лексем у їхньому діахронічному розвитку

Українська мова до недавнього часу була витіснена з багатьох сфер суспільного життя як засіб реального спілкування, лише в деяких із них вона розвивалася завдяки словниковій роботі. З військової сфери вона була вилучена практично повністю. В українській художній літературі радянського часу на військово-патріотичну тему використовувалося щонайбільше два-три десятки військових термінів, скалькованих з російської мови. Української військової лексики не існувало, бо українські збройні (козацькі) формації зникли ще у XVIII ст.; регулярного українського війська впродовж тривалого історичного часу взагалі не було. Мовна творчість в українських збройних формаціях XX ст. у підрадянській Україні перебувала під суворою забороною, як і самі згадки про їхнє існування.

Гостра потреба в ній виявилася аж на початку 90-х рр. у незалежній Україні у зв'язку з необхідністю запровадити в українські Збройні Сили українську мову - військові команди, спеціальну військову термінологію тощо. Ця проблема розв'язувалася звичним для української мови підрадянського часу способом: шляхом калькування, а то й прямого запозичення термінолексики з російської мови. Водночас з'явився інтерес і до тієї лексики, що нею користувалися в українських збройних формаціях XX ст., який, проте, не виявився достатньо сильним, щоб істотно вплинути на розвиток сучасної української військової термінології.

Розвиток літературної мови – тривалий процес, що не обмежується сьогоденням у його конкретно-історичній реальності. Але творення літературної мови – це результат свідомих зусиль носіїв української мови; літературна норма постає з численних мовленнєвих актів, що стають звичними для більшості її носіїв, творячи тим самим її узус.

У сучасному мовознавстві вважається найбільш досконалою класифікація військової лексики академіка П. С. Погребняка. Він виділяє такі її структурні типи:

І. Військові спонукальні команди.

ІІ. Спеціальна військова термінологія:

1.  Козацька термінологія.

2. Січова та стрілецька військова лексика.

3.Сучасні військові терміни.

За його ініціативи в листопаді 1970 року було проведено першу науково-методичну нараду з проблем упорядкування і нормалізації військової термінології. Завдання, поставлені нарадою, передбачали підведення підсумків багаторічної праці, накреслення шляхів подальшої розбудови термінології даної галузі, дослідження її розвитку, укладання словників.

Мова, як відомо, відображає не тільки особливості історії, культури тощо того народу, що є її носієм, а і його світосприйняття, тобто національну психологію, яка, у свою чергу, формується залежно від життєдіяльності народу. Коли у XVIII ст. зникло козацтво як українська збройна формація, українська військова лексика теж перестала розвиватися Тому П. Погребняк і виділяє окремо козацьку військову термінологію, традиції якої перемістилися в історичні спогади (легенди, пісні тощо). Боротьба, а тим паче збройна, перестала бути чинником не тільки національного самоствердження, а й самої національної психології. В українців, змушених з XVIII ст. воювати і вмирати за чужі інтереси, виробився своєрідний психічний антимілітарний комплекс. Про це свідчать численні народні пісні, зокрема рекрутські, - усі з дуже зниженим емоційним тонусом:

Ой не шуми, луже, дуже,

Ти, зелений гаю,

Не завдавай серцю жалю,

Бо я в чужім краю.

В чужім краю погибаю,

Як билина в полі.

Нема кому порадити

Головоньку мою.

Антимілітарного пафосу сповнена й творчість українських письменників. Пафос таких творів характеризували як виключно позитивний. У вірші маловідомого нині українського поета Ісидора Пасічинського (1853-1930) читаємо:

Годі з серцем погодити

Дивну зміну.

Яка ж зміна? Зараз скажу:

Там, в покою,

Дома, висів образ Спаса

Наді мною...

В головах тут гвер та шабля

Все кладеться...

Тому, бачу, і сон мене

Не береться...

Таким чином, треба було насамперед ідейно здолати в українцях той комплекс, що став уже особливістю українського національного характеру. Як відомо, у XIX ст. всі слов'янські народи (крім росіян) були несуверенними, однак це століття - це й час їхнього культурного, а згодом і політичного пробудження. Не маючи своїх держав, ці народи, зрозуміло, не мали й власних збройних формацій, однак, усвідомивши потребу в них, почали створювати різні спортивні й парамілітарні організації. На початку XX ст. такі організації з'явились і в Україні, точніше у тій її частині, що перебувала у складі Австро-Угорщини, - в Галичині та на Буковині.

Першою такою організацією в Україні було товариство «Січ», засноване 5 травня 1900 р. Кирилом Трильовським (1864-1941). Організоване воно було як гімнастично-протипожежне («руханково-пожарне», якщо говорити мовою того часу), однак невдовзі перетворилося на масову парамілітарну організацію, що стала основою для перших у новітній українській історії військових формацій: УСС , Січових стрільців, Галицької армії тощо. Звідси і бере початок січова та стрілецька військова лексика [3; 121]

Енергійна, імперативна мова команд і наказів чужинською мовою, очевидно, була особливо руйнівною для людської свідомості і самої психіки людини. Отже, важливо для національної свідомості не просто реагувати на команди, а реагувати на команди рідною мовою; це добре розумів К. Трильовський, який писав: «... йшло отже про те, щоб командну термінологію «Січей» можна було защепити всьому народові!»

Проблеми мовного розвитку не є й не можуть бути суто мовознавчими, розвиток мови є похідним від етно- та націотворчого розвитку. За спогадами Миколи Угрина-Безгрішного, «східноукраїнські культурні діячі добре усвідомлювали, що можуть принести для кращої долі України товариства «Січ», козацькі традиції, козацькі бойові пісні в народніх масах, Мали нові прапори і ленти січовії...»

У цих товариствах українець насамперед знаходив своє національне «я», змінювалося його світовідчуття,світосприйняття й самоусвідомлення - національне й особистісне. Це засвідчує й пісня:

В кожнім селі на Підгір'ю,

Гей, наша слава ходить в пір'ю!

Кождий хлопець, як та перла,

Гей, та співає «Ще не вмерла!..»

Отже, відроджувати треба не мову – це заняття, на нашу думку, і безплідне, і схоластичне; народ повинен насамперед боротися за право на свою ідентичність, на творення своїх власних форм життя, що сприятиме й органічному розвитку національної мови.

К. Трильовський, організувавши перші товариства «Січей», усвідомлював складність мовної проблеми. Однак не планував створення двомовних словників військової термінології з українською мовою в перекладній їх частині. Він розумів: потрібно відновити у психічному комплексі українця традицію боротьби, войовничості. Для нього самого визначальним став образ козака з «Пісні про Дзюбу» - тобто той пункт історії, на якому наші збройні традиції були перервані. Для органічної національної свідомості, безперечно, інакше й бути не може, яким би це анахронізмом не здавалося збоку. Ось як розумів цю проблему сам К. Трильовський: «Тим часом відродження якогось народу без нав'язання теперішньої роботи до минувшини, до традиції є прямо неможливим! Народ мусить пізнати колишню могутність своїх предків, щоби міг прийти до переконання, що й під цю пору може станути на рівні з другими народами на полі культурного і суспільного змагання! історичні традиції розбуджують віру в сили і надію на будуче; тому народ, який прямує до відродження, не може їх зректися». К.Трильовський

Козацька термінологія природним способом проникає в лексику, що стала актуальною для нових січовиків: старшина (провідні члени товариства, що згодом в українському війську набуло значення «офіцер»), кошовий (керівник первинної організації «Січі»), осавул (його заступник), обозний, отаман, хорунжий (прапороносець, що згодом теж стало військовим званням) тощо. З розвитком організації й ускладненням його структури з'являється генеральна старшина – генеральний отаман, генеральний обозний тощо. Однак мовотворчість діячів січового руху не обмежувалася тільки актуалізацією старої козацької лексики. Наприклад, якщо в козацькому війську роль ад'ютантів виконували бунчужні або бунчукові товариші, то тут у цьому значенні з'являється новотвір прибічник. Потреби термінотворення призводять і до появи запозичень з інших мов; так, К. Трильовський від сербського слова чета створює похідне четар - керівник чети (на відміну від сербського четник - член чети). Деякі слова загальнонародної лексики в умовах організаційного життя, супроводжуваного різними ритуалами, теж набувають термінологічного значення: козацьке приречення (присяга), почесний стріл (салют) тощо. З розвитком нових форм життя постає потреба в новотворах, основою для яких теж є загальнонародна лексика; так, народне слово стрій «одяг» стає твірним для новотвору однострій «уніформа». Таким же чином використовується й лексика козацької доби: від слова лава (шеренга, спосіб шикування козацького війська) утворюється нове слово дволава – «двошеренговий стрій» тощо. Є ще один цікавий приклад словотворення, що виникає в умовах органічності самого життя. Коли трохи пізніше з'явилися стрілецькі організації, то в одного з провідних діячів стрілецького руху Дмитра Катамая (1886-1935) виникла ідея створення стрілецької шапки оригінального крою, що дістала назву мазепинка. Жива діяльність, ініціатива спричинили появу нового слова - так відбувається, коли мова розвивається природним способом унаслідок життєдіяльності її природних носіїв. Д. Катамаєві чи комусь із його кола здалося, що для номінації нової реалії підставою може бути прізвище гетьмана Івана Мазепи - принцип номінації, так би мовити, суто меморіальний, іншої мотивації тут немає. Однак цього виявилося досить, щоб слово, народжене в суспільне активній групі людей, стало загальнонародним. рртоь

Слова команд, командна лексика проникають у пісенну творчість січовиків:

Чи то буря, чи то грім,

Чи гуде хмаролім,

Що земля на сто миль стогне грізно?

Чути сурму...

«Позір!»

В ряд ставай, щоб не було запізно!

До речі, К. Трильовський і його однодумці чудово усвідомлювали роль пісенної пропаганди в реалізації їхніх намірів перетворення української людини. Доволі поширеним прийомом для них стало написання нових текстів на популярні в народі давні мелодії, Варто тільки порівняти самі назви (початкові слова) цих пісень, щоб збагнути революціонізуюче значення цієї діяльності січовиків. Так, на мелодію народної пісні «Не сам я ся оженив» Іван Харук-Семенів написав слова, що стали популярною січовою піснею «Гей же, браття-товариші, тримаймося разом». Віра Лебедова (псевдонім Костянтини Малицької) написала пісню «Не миритись, милі браття, а боротись нині нам», що її співали на мелодію пісні відомого у свій час галицького поета-москвофіла Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всім приносим», яка тривалий час була для українців Галичини своєрідним гімном. На мелодію відомої пісні з «Наталки Полтавки» І. Котляревського «Де згода в сімействі» Дмитро Макогін написав слова пісні «Гей, хлопці-молодці», а Іван Петришин – «Наш меч і клич» («У «Січі», у «Січі» єднаймось, брати!»).

Розвиток січового руху спричинив створення першої української військової організації – «Українські Січові стрільці» (18 березня 1913 р.). За оцінкою К. Трильовського, це означало, що «українці започаткували організацію збройних сил народу і таким чином нав'язали перервану нитку славної військової традиції від часу зруйнування Запорозької Січі в р. 1775 царицею Катериною ІІ-ою!»

Д. Катамай писав: «Починаємо творити своє військо... Соток літ не було в нас цього! Традиції нема ніякої. Тому наша задача дуже тяжка. ... За нашу першу задачу вважаємо перетопити українську душу. Тип вічно нарікаючого, скривленого, ніколи не рішеного Українця мусить зникнути!». рнеогно

Діячі січового і стрілецького руху добре усвідомлювали мовні, термінологічні проблеми. К. Трильовський у зв'язку з цим писав: «Треба було не тільки перекладати зміст військових підручників в ріжних мовах, але й творити зовсім нові в нашій мові технічні терміни!»

Отже, військові лексеми мають досить довгу та важку історію свого розвитку, зважаючи на ті перешкоди, які траплялися на їхньому шляху. Сьогодні у мовознавстві вони є невід’ємною складовою термінологічної лексичної системи, хоча частково і відносяться до архаїзмів.