Розділ іі структурно-семантичні особливості військової термінології

2.1.Семантичні процеси в військовій термінології (назви одягу)

Сучасна військова терміносистема з погляду семантики і структури не відзначається однорідністю, що залежить від різноманітності способів номінацій. Це так само передбачає поділ термінів за структурними особливостями на терміни-однослови (френч, бушлат), терміни-композити (гермошолом, однострій), складені терміни (шапка-вушанка, плащ-намет) та терміни-словосполучення (парадно-вихідне обмундирування, плащ брезентовий).

Значного поширення в сучасній військовій терміносистемі набули терміни-словосполучення, що на сучасному етапі є одним з основних засобів термінологічної номінації. Аналітичні терміни мають виразні систематизувальні властивості, ними легше передати ієрархічні відношення, належність до класифікаційного ряду, який ґрунтується на родо-видовому співвідношенні понять. Для військової підмови характерні, з одного боку, двокомпонентні номінативні словосполучення (куртка зимова, куртка вовняна, куртка шкіряна) і багатокомпонентні словосполучення (кашкет-безкозирка вовняний із стрічкою, шапка-вушанка із штучного хутра). Термін-словосполучення виконує не лише номінативну функцію, а й допомагає визначити обсяг позначуваного ним поняття, зрозуміти його місце в системі військових понять.

На розвиток і становлення сучасної УВТ (назви одягу) як однієї з підсистем наукової мови впливали і загальні тенденції розвитку мов, і позамовні чинники. Військова термінолексика упродовж тривалого часу формувалася на національній лексичній основі, поповнюючись запозиченнями з генетично споріднених та неспоріднених мов. Серед питомих термінів виділяються праслов’янські (лати, знак), східнослов’янські (наплічник, нашивка) та власне українські термінологічні найменування (тиляги, залізняк, китиця тощо).

Іншомовні терміни, що ввійшли до українського військового словника, пов’язані з численними мовами-джерелами. Серед них запозичення з латинської мови: шапка, карацена, куртка; французької: сюртук, кокарда; німецької: кітель, аксельбант; угорської: шишак, ментик, гусарка; англійської мов: френч, бриджі. Досить часто під час запозичень роль посередника виконувала російська (еполети) або польська (галун, кант) мова.

Інтенсивні інтеррегіональні військові контакти населення Київської Русі з тюркськими племенами, варягами і Візантією спричинили проникнення тюркізмів (бадана, бехтер, тегиляй тощо). Пізніший етап засвоєння термінів тюркського походження припадає на XIV–XVII ст., зумовлений дією екстралінгвальних чинників (турецько-татарська експансія) [6, 99].

Багато запозичених слів зазнали асиміляції в українській мові й стали основою для утворення цілих словотвірних гнізд (броня – броньовий, броньований, броньовик, бронеавтомобіль, бронебійник, бронежилет, бронекатер; панцир – панцирник, панцирний, панцирність, панцирований, панцероковпак, панце(и)р-жакет).

Сучасній військовій термінології характерні такі процеси: полісемії, омонімії, синонімії, антонімії. У межах військової термінології, зокрема й у назвах військового одягу, виділяємо бісеманти (кіраса, наплічник), рідше – полісематичні (нашивка). У військовій термінології, як і в лексико-семантичній системі української мови взагалі, полісемантичні процеси є, з одного боку, свідченням розвитку поняттєвої системи певної галузі знань, з другого – виявом мовної економії [17, с. 46- 47].

Традиційно однією з основних вимог до «ідеального» терміна є його одно­значність — семантична моноструктурність [Реформатский, 1961: 51—52; Реформетский, 1967: 103; Бі- лодід, Лагутіна, 1993: 6—7; Кияк, 1993: 37—38; Лотте, 1961: 75].

Однак у функціональному аспекті спостерігаємо прояви полісемії, зумовлені синхронною належністю терміна до двох систем — загальномовної та фахової, кожна з яких має свої закони існування та розвитку.

В УВТ розрізняємо імпліцитну/експліцитну полісе­мію. У межах імпліцитної (внутрішньосистемної) полі­семії виділяємо багатозначність номенклатурну і влас­не термінологічну.

1. Багатозначність номенклатурних одиниць УВТ однотипна, хоч і частотна. Переважно полісемантемами виступають терміни, які слугують одночасно для називання військових рангів і відповідних посад: пол­ковник, генерал, сержант, лейтенант тощо.

2. Власне термінологічна багатозначність зумов­лена тим, що дефініція терміна включає лише істотні ознаки поняття, але не всі, тому потенційно розвиток поняття веде до появи багатозначності терміна. Полісемантемами виступають терміни, в яких архісеми належать одночасно до декількох поняттєвих категорій: хоругва (ко­зацький прапор і церковна реалія).

Полісемія в УВТ зумовлена такими чинниками:

• розвитком поняття, який передбачає зміну семного набору окремого терміна;

• розвитком значення терміна як одиниці системи мови;

• позамовними факторами.

Омонімія у військовій термінології української мови здебільшого виявлена як міжгалузеве явище. Міжгалузева омонімія пов’язана насамперед з тим, що спеціалізація значення загальновживаного слова чи лексеми з іншої галузі знань передбачає розходження значень між словом і військовим терміном, за ними закріплені різні дефініції, напр.: кант ‘кольоровий шнурок або вузька смужка тканини іншого кольору, яку вшивають у борти, у шви одягу, переважно – форменого; облямівка’, ‘ребро, пруг дошки, бруса тощо’, ‘хвальна врочиста пісня духовного або світського змісту’ (аналогічно: кубанка, венгерка, галун, султан). Зрідка спостерігаємо це явище всередині самої військової терміносистеми. До термінів-омонімів, які відбивають поняття різних військових підсистем, відносимо терміни на зразок наряд, стрій та ін.

Синхронний і діахронний аналіз УВТ підтверджує думку про те, що омонімічність терміна слід розглядати лише як тенденцію, а не як абсолютну умову його вживання.

В українській військовій терміносистемі найширше представлена синонімія, яку вважають однією з найважливіших системотвірних ознак. Явище синонімії у військовій термінології, як і в будь-якій іншій терміносистемі, відбиває історію становлення та динаміку її розвитку на сучасному етапі.[9, с. 123-131]

Наявність розгалуженої синонімії у військовій терміносистемі зумовлена позамовними і власне мовними чинниками. В українській військовій термінології синонімічні ряди утворені внаслідок:

1) паралельного вживання іншомовного й питомого термінів: риштунок (нім.) – обладунок; мундир (фр.) – спорядження;

2) паралельного функціонування термінів, запозичених із різних мов: барва (нім.) – барма (д.-ісл.); карунка (блр.) – позумент (нім.); карацена (лат.) – кіраса (фр.); юшман (перс.) – куяк (монг.)

3) паралельного вживання автохтонних утворень: забрало – прилбиця, спорядження – обладунок, лати – нагрудник.

У межах досліджуваної терміносистеми виділено такі різновиди синонімії:

фонетична: бехтеръ – бахтеръ, лямпас – лампас; словотвірна: кабат – кабатиня – кабатник; комір – підкомірець;

граматична: чуга – чугай, нарамница – нараменник.[14, с. 16]

Існування в науці великої кількості парних понять зумовлює відповідні лексико-семантичні процеси і в плані вираження. Терміни-антоніми утворюють пари, а то й цілі мікросистеми лексичних одиниць, які виражають контрарні (протилежні) і комплементарні (взаємодоповнювальні) відношення всередині терміносистеми. Для УВТ, як і для інших термінологічних систем [Марченко, 1992: 10; Станісла- вова, 1991: 96; Наконечна, 1993: 9], найбільш властиві комплементарні терміни-антоніми, у яких сема проти­лежності виражає межу якоїсь якості для родового поняття в його видових варіантах: пѣшие — конние

Явище антонімії, як і ряд інших загальномовних лексико-семантичних процесів, має в термінології свої особливості:

• переважна більшість антонімічних пар в УВТ є видовими номінаціями, які доповнюють родовий термін (явище комплементарної антонімії);

• термінологічна антонімія поняттєва, а не лексична, про що свідчать термінологічні антонімічні пари, відмінні від загальномовних антонімів.

Антонімія досліджуваної термінології представлена незначною кількістю одиниць.

Зазначимо, що у функціональному плані в УВТ від­сутня контекстуальна антонімія, яка в загальноліте­ратурній мові породжується образністю висловлю­вання.

Широко представлені в досліджуваній терміносистемі гіперо-гіпонімічні відношення. У явищі гіпонімії як одному з основних парадигматичних відношень у семантичному полі вбачаємо ієрархічну організацію його елементів, що ґрунтується на родо-видових відношеннях. Залежно від кількості ознак, за якими відбувається конкретизація родового найменування, розрізняємо гіперо-гіпонімічні групи з паралельними, послідовними та комбінованими структурами. Найпоширенішими в УВТ є гіперо-гіпонімічні парадигми з комбінованими структурами, у яких підгрупи видових назв поєднуються паралельними та послідовними зв’язками. Такі структури утворюють, зокрема, терміни-гіпероніми, які належать до ядра терміносистеми (спорядження, знаки розрізнення, взуття тощо). Формально-семантичні відношення в гіперо-гіпонімічній групі передбачають наявність експліцитної спільної семи (гіпоніми є здебільшого словотвірними гніздами від гіперонімного найменування), пор.: пілотка – пілотка вовняна, пілотка бавовняна.[20, с. 55- 61]

На основі родо-видових зв’язків простежуємо використання того чи того одягу в окремих родах та видах військ. Наприклад, куртка польова бавовняна утеплена входить до комплекту одягу офіцерів і прапорщиків Воєнно-Морських сил; куртка шкіряна, куртка бавовняна на хутрі, куртка демісезонна бавовняна входять до комплекту одягу авіаторів.

Ми провели семамтичне дослідження тематичних груп назв військової форми одягу в українській мові. Серед них: загальні назви спорядження, загальні назви одягу, видові назви захисного спорядження, назви короткого верхнього одягу, назви довгого верхнього одягу, назви натільного одягу та верхніх сорочок, назви поясного одягу, назви знаків розрізнення та оздоб, назви військових головних уборів і назви взуття. Для аналізу їх використано матеріали етимологічних, тлумачних та інших словників

До тематичної групи “Загальні назви спорядження” віднесено такі лексеми, засвідчені в пам’ятках української мови: спорядження (споряжене, споражене); доспіхи (доспhхъ); збруя (зброя, збрія); риштунок (риштунокъ, ринштунокъ); обладунок; бутра; військове. Початок формування цієї групи припадає на спільнослов’янський період. Деякі назви, зокрема, збруя, риштунок становлять пізніші запозичення. Відзначимо, що термін спорядження, який став невід’ємною частиною військового словника української мови, поданий у сучасних військових Статутах як нормативний.

Терміни тематичної групи “Загальні назви військового одягу” вживалися на позначення поняття ‘сукупність предметів, виробів, виготовлених із ткнанини, хутра, шкіри, якими прикривають тіло’ і репрезентовані словами одяг (одяніе, одежа); убір (убрання, убранство); платье (платте, платя); сукня; шати; риза; барва; барма; нарядъ; мундир (мундhръ, мундеръ, мундиръ); обмундирування; стрій (строй); форма; однострій та ін. До сучасного військового словника із згаданих назв увійшли терміни одяг, форма, мундир, обмундирування; спеціальний одяг, захисний одяг, повсякденне обмундирування, військова форма одягу, літня форма одягу.

На основі спільної функціональної ознаки ‘захист’ виділяємо тематичну групу “Назви захисного спорядження в українській мові”. Її представляють слова кольчуга, бадана, бехтер, юшман, броня, панцир, залізняк, карацена, кіраса, лати, тиляги, куяк, колонтар, нагрудник, папорз, зерцало, тегиляй, наколінник, поножі, батарлик, рукавиця, наручі та ін. Різне функціональне призначення захисних обладунків зумовило виокремлення трьох підгруп: обладунки для захисту тулуба, рук, ніг. Слова аналізованої групи диференціюються за такою релевантною для номінацій предметів ознакою, як форма, а саме: пластини, кільця. Можна стверджувати, що впродовж історичного періоду вживали лексеми, які передавали загальне поняття ‘кільчастий обладунок’ – панцир і ‘обладунок із кованих пластин’ – броня. Зібраний матеріал засвідчує формальну варіативність назв захисних обладунків на фонетичному рівні: броня – бронь; панцир – панцер; на граматичному: караценъ – карацена; кирисъ – кіраса.[1, с. 76]

Тематична група “Короткий верхній одяг” представлена словами курта, куртина, куртас, куртка; гусарка; колет; кабатиня, кабатник, кабат; катанка; ментик; венгерка; камзол; козакин; кітель; тужурка; шкірянка; куфайка, фуфайка; ватник; бушлат; комбінезон; костюм; тілогрійка; френч та ін. Основу групи становлять запозичення, зокрема з угорської та польської мов – ментик, венгерка, катанка; французької – козакин, костюм, комбінезон; німецької та англійської – кітель і френч. На східнослов’янському ґрунті виникли утворення ватянка та тілогрійка. Чимало лексем цієї групи є частиною військового словника сучасних східнослов’янських мов: куртка, кітель, бушлат тощо.

У тематичній групі Довгий верхній одяг” проаналізовано лексеми опанча, корзно, плащ (та похідні від нього плащ-намет, плащ-накидка, плащ-дощовик, плащ-пальто), бурка, кобеняк, доломан кожух, велчура, вовки, габян, габяк, байбарак, шуба, ферязь, свита, жупан, каптан, кунтуш, бекеша, кирея, черкеска, чекмінь, бешмет, сюртук, шинеля, пальто, пальто-куртка, халат, маскхалат, балахон. Назви верхнього одягу – це переважно запозичення, які на різних етапах історичного розвитку поповнювали лексичні системи східнослов’янських мов. Частина з них збереглася в сучасних східнослов’янських мовах у пасивному лексичному фонді (кобеняк, доломан, опанча, корзно, ферязь, кунтуш).[18, с 88-93]

Тематична група “Натільний одяг та верхні сорочки” представлена словами сорочка, фланелівка, тільник, гімнастерка, форменка, матроска. Мотиваційними ознаками назв натільного oдягу є призначення: матроска, тільник, гімнастерка, форменка; матеріал: фланелівка, бавовняна сорочка, фланелева сорочка.

Назви натільного одягу і верхніх сорочок репрезентують переважно слов’янські за походженням лексеми: сорочка, гімнастерка тощо. Домінантою парадигми є слово сорочка, засвідчене в українській мові у спеціалізованому значенні – ‘старовинне захисне військове спорядження’. Вище згадані лексеми входять до сучасного військового словника східнослов’янських мов.

До тематичної групи “Поясний одяг” належать такі номінативні одиниці: ногавиці, штани, шаровари, чикчири, галіфе, кльош, бриджі; пояс, пас, ремінь, кушак, черес, очкур.

Аналізована лексика гетерогенна за походженням. У її складі наявні спільнослов’янські назви (пояс, ногавиці), тюркські (кушак, штани), польські (пас), французькі (галіфе), англійські (бриджі) запозичення.[7, с. 21]

Тематична група “Назви знаків розрізнення та оздоб військового одягу” представлена такими лексемами: петлиця, лампас, аксельбант, комір, позумент, еполети тощо. Знаки розрізнення – це позначки, нашивки, петлиці і т.ін. на форменому одязі, що вказують на належність особи до певного виду занять, до якогось відомства, свідчать про її персональне звання тощо. Особливо активно вони починають уживатися у XVII-XVIII ст., коли створюється регулярне військо і вводиться єдина форма одягу як одна з його обов’язкових ознак.[7, с. 33-36]

Загальне поняття ‘знак розрізнення’ й ’прикраса одягу’ передає слово нашивка як лексико-семантична домінанта цієї групи. З-поміж різновидів нашивок виділяємо такі, як: нараменник, наплічник, петлиця, галуни, лички, погони, еполети, шліхви, шеврон.

Поняття на позначення смужки тканини для оздоблення представлене лексемами облямівка, лиштва, лампас, кант, аксельбант, зубчатка.

Сему ‘значок’ репрезентує лексема кокарда, відома з XVIII ст. До знаків розрізнення, закріплених на предметах військового обмундирування – погонах, петлицях, кокардах тощо, належить емблема. У Збройник Силах України використовують систему емблем, започатковану в армії СРСР.

Сему ‘оздоба військового одягу’ репрезентують слова султан, киндяк, китиця, кутас, басаман, позумент, карунка, басон, стьожка, стрічка, гаплик, пряжка, обшивка, комір, обшлаг, карваш, лацкан, вилога, вильоти, розета та ін.[16, с. 31]

До тематичної групи “Військові головні убори” належать лексеми шолом, забрало, картуз, башлик, мазепинка та ін. Військовий головний убір – один з основних компонентів, що входить до комплекту форменого одягу. Його функціональне призначення – захист голови воїна. Крім того, закріплення на ньому знака розрізнення дає змогу визначити вид військ, службову категорію, належність військових до тих чи тих збройних сил, підрозділів тощо. Військові головні убори розрізняють за формою, сезонністю, кольором, функціональним призначенням, матеріалом. За ознакою ‘матеріал’ досліджувана група репрезентована лексемами на позначення металевих, шкіряних, хутряних, сукняних та повстяних головних уборів. З-поміж назв металевих головних уборів виділяємо шолом, шишак, забрало, прилбиця, місюрка, гелм, каска. Назви хутряних головних уборів представляють лексеми ковпак, шлик, кабардинка, кубанка, папаха, шапка, вушанка. Підгрупа на позначення сукняних і повстяних головних уборів об’єднує лексеми башлик, мазепинка, магерка, кашкет, безкозирка (у Словнику А. Бурячка, М. Демського, Б. Якимовича – бездашківка), мічманка, картуз, будьонівка, кепка, берет, пілотка. На позначення шкіряних головних військових уборів в українській мові засвідчено слово ківер.[5, с. 67-75]

Тематична група “Назви взуття” представлена термінами боти, ботинки, черевики, башмаки, сапоги, чоботи, сап’янці, штиблети, краги, ботфорти. Вибір певного типу взуття був зумовлений пристосованістю до потреб, кліматичних умов та зручністю для служби. В Україні, починаючи з часів Київської Русі, побутували такі узагальнені назви взуття: обувь (обувъ, обув’я), чрhво, взуття. На позначення взуття сучасних військовиків збереглися лише назви черевики, чоботи.

Для сучасної військової термінології характерні лексико-семантичні процеси, що не порушує семантичної визначеності термінів, а саме: полісемії, омонімії, синонімії. У межах військової термінології, зокрема й у назвах військового одягу, виділяємо внутрішньо-системну (імпліцитну) та міжсистемну (експліцитну) полісемію. Це здебільшого бісеманти (кіраса, наплічник), рідше – полісеманти (нашивка). У військовій термінології, як і в лексико-семантичній системі української мови взагалі, полісемантичні процеси є, з одного боку, свідченням розвитку поняттєвої системи певної галузі знань, з другого – виявом мовної економії.

Отже, проведений аналіз дозволяє констатувати, що основні загальномовні лексико-семантичні про­цеси зазнають в УВТ певних метаморфоз: терміно­логічне запозичення, на відміну від загальномовного, тяжіє до повної відповідності назви поняттю та до дериваційної гнучкості запозичених одиниць; явища полісемії, синонімії, антонімії в термінології є вто­ринними щодо поняттєвої структури терміна, їхній розвиток практично повністю залежить від інтен­сивності зміни денотата.