Висновки

Отже, завершуючи дослідження і виходячи із завдань бакалаврської робити ми зробили такі висновки:

1. Спираючись на загальнотеоретичні засади сучасного термінознавства, військову термінологію визначали як сукупність моногалузевих і полігалузевих спеціальних найменувань, що співвідносяться з певними поняттями та реаліями військової сфери й утворюють відповідну терміносистему. Військова терміносистема – це складник національної терміносистеми, яка має свої особливості формування, зумовлені специфікою військової підмови та військової мови в цілому.

2. Виділили 7 основних етапів становлення української військової термінології. Історичний погляд на українську військову термінологію показує, що військова лексика є однією з найдавніших фахових термінологій. Формування української військової термінології відбувалося протягом віків. У цьому процесі чітко простежуються періоди розвитку, пов'язані, перш за все, з конкретними суспільно- політичними умовами її формування.

3. Встановили, що УВТ розвивалася відповідно до загальних тенденцій та закономірностей історичного розвитку української мови і формування війська в різні історичні епохи: становлення війська в Київській Русі та в козацькій державі, зародження регулярних західноєвропейських і російської армій, функціонування самостійного українського війська в добу визвольних змагань на початку ХХ ст., розвиток національних збройних сил на сучасному етапі. Розвиток УВТ, зокрема й досліджуваної підсистеми, відбувався епізодично, хвилеподібно, оскільки визначальними рушіями її динаміки були ідеологічно-політичні умови існування української державності.

4. Встановили семантичні особливості військових термінів, зокрема назв військового одягу. Визначили, що УВТ притаманні загальномовні лексико-семантичні відношення: полісемія, омонімія, синонімія. У військовій терміносистемі виділяємо внутрішньосистемну (багатозначність усередині УВТ), міжсистемну та міжгалузеву полісемію.

Омонімія в досліджуваній терміносистемі спричинена розвитком значень слів та випадковим збігом різних за походженням, але співзвучних номінацій (галун, кубанка, кант).

Наявність синонімів у назвах військового одягу свідчить, що ця система не штучне утворення, а природна мовна ієрархія, у якій відбуваються ті самі динамічні процеси, що й у літературній мові, пов’язані з подальшим її унормуванням. У цілому ж явище синонімії у назвах військового одягу, як і в будь-якій іншій терміносистемі, відбиває історію становлення і динаміку її розвитку на сучасному етапі.

Наявність фонетичних (бехтеръ, бахтеръ), словотвірних (убиръ, убранство, убор, уборство, убиря, убрання) та граматичних (нарамница – нараменник) варіантів є ознакою остаточно несформованої терміносистеми на певному синхронному зрізі.

5. Дослідили структурні особливості військової термінології (військово-морських термінів). Визначили, що військово-морська термінологія є значною частиною лексичного складу мови, що тісно пов’язана з розвитком військово-морської справи, науки, освіти, зумовлена соціально-історичним розвитком людства та підпорядкована фонетичним, словотвірним, лексико-семантичним і граматичним закономірностям.

Українська військово-морська термінологія є системно організованим термінополем поліцентричного типу. Визначальним у парадигматичних зв’язках між одиницями ВМТ є класифікаційний родо-видовий тип відношень, який структурує термінологію як багатоступеневу ієрархічну систему підпорядкування гіпонімів гіпероніму. За лексико-тематичним змістом ми виділяємо у складі військово-морської терміносистеми 13 різних за обсягом і структурою груп термінів, які об’єднані семантично й функціонально на основі зв’язку предметів і явищ дійсності, які вони позначають.

Для української ВМТ є властивою акцентуаційна, фонематична, словотвірна варіантність, уживаними є лексичні та синтаксичні синоніми. Синонімія у ВМТ є важливою системотвірною категорією, яка сприяє вичерпній характеристиці військово-морських понять, явищ та процесів.

Військово-морська термінологія репрезентована іменниками, рідше дієсловами, які виступають у ролі стандартизованих термінів, та прикметниками.

Розбудовується українська ВМТ за рахунок морфологічної деривації, яка представлена: афіксацією, осново- та словоскладанням, абревіацією. Найбільш продуктивною для ВМТ є суфіксація, зокрема словотвірні типи із суфіксами -нн(я) / -інн(я), (-анн), (-енн),(-янн), (-інн). Високу продуктивність мають осново- та словоскладання, ініціальна абревіація.

Терміни-словосполучення відзначаються різними структурними типами та функціонують у формі вільних і зв’язаних словосполучень. Домінантними є двокомпонентні сполуки, в яких відносний прикметник знаходиться у препозиції, конкретизує, уточнює родове значення іменника. Ці словосполучення виражають атрибутивні відношення між головним і залежним компонентом.

Подальше удосконалення ВМТ передбачає систематизацію та нормування, зокрема усунення непродуктивних словотвірних моделей, що має бути кодифіковано у спеціальних лексикографічних працях.

1