2.2 Особливості корекції дитячо-батьківських відносин

Стадії гармонійних порушень у дітей, психологічні причини порушень у взаєминах між батьками, між батьками й дітьми та тип сімейного виховання вивчались за допомогою методики "Аналіз сімейного виховання" (АСВ). За допомогою тесту "Характер взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях" виявлено типи взаємин у сім'ї, способи вирішення сімейних конфліктів, стилі поведінки конфліктуючих.

Розрізняють три види психокорекційної роботи: лекційно-просвітницька, консультативно-рекомендаційна, корекційна у формі індивідуальної та групової корекції.

І етап.Лекційно-просвітницька робота.

За результатами дослідження виділили наступні типи відносин батьків і дітей:

• оптимальний тип відносин батьків і дітей;

• потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей, а діти діляться з ними своїми думками;

• скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляться з ними (виникає спільне невдоволення);

• скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, чим ті турбуються, інтересами і заняттями дітей;

• поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві батьки;

• поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві діти;

• батьки не цікавляться інтересами дітей, а діти не відчувають бажання ділитися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне відчуження).

На першому етапі батькам були прочитані лекції, зокрема в яких акцентувалася увага на тому, що найбільше часто конфлікти в батьків виникають з дітьми підліткового віку. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітків з батьками: конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини); конфлікт гіперопіки; конфлікт неповаги прав на самостійність (тотальность вказівок і контролю); конфлікт батьківського авторитету (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну).

Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями), як:

• реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);

• реакція відмовлення (непокора вимогам батьків);

• реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів з батьками, приховування інформації і дій).

ІІ етап. Діагностування, консультативно-рекомендаційна робота

Назвемо основні напрямки профілактики конфліктів батьків з дітьми:

1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.

2. Організація родини на колективних початках. Загальні перспективи, визначені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є основою виявлення і дозволу виникаючих протиріч.

3. Підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу.

4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхнім турботам і захопленням.

На думку психологів конструктивній поведінці батьків у конфліктах з дітьми може сприяти наступне:

- завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;

- враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;

- намагатися зрозуміти вимоги маленької дитини;

- пам'ятати, що для змін потрібен час;

- протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;

- виявляти сталість стосовно дитини;

- частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;

- схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки;

- спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;

- зменшувати число "не можна" і збільшувати число "можна";

- обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому справедливості і необхідності;

- дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків його провини;

- логічно роз'ясняти можливості негативних наслідків;

- розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;

- використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків.

Аналіз психологічної літератури дозволяє стверджувати, що сімей без конфліктів практично не буває. Людина знаходиться в постійному конфлікті навіть з самим собою. Подружні конфлікти відрізняються від інших конфліктів тим, що учасниками конфлікту виступають близькі люди, які ведуть сумісний образ життя, що мають єдиний бюджет, спільно виховують дітей і др.; такий конфлікт породжує особливо сильні і тривалі емоційні стани; для збереження сім'ї конфлікт вимагає позитивного вирішення. Серед актуальних суспільних проблем сьогодення сімейне питання посідає дуже важливе місце. Сім'я, як і суспільство, зазнала істотних змін. Родина перестала слугувати монополістом у передачі досвіду старших поколінь, взаємовідносин чоловіка і жінки, батьків і дітей, старших і молодших. В умовах технічного прогресу, ринкової економіки, трансформації соціальних відносин сім'я стала не такою, як була ще не так давно, вона істотно змінилась і змінюється. Але завжди потрібно пам'ятати слова відомого педагога В. Сухомлинського, що подружні конфлікти виникають тому, що "…вони (подружжя) не знають, що жити в шлюбі, жити день у день разом в одній кімнаті, не лише в щасливі години побачень, а все життя - це не стільки черпати воду з криниці щастя, скільки відкривати нові джерела - це великий, ні з чим не порівняний труд… Для цього потрібна величезна культура, моральна підготовка, школа мудрості". Існує безліч причин сімейних конфліктів: неспівпадання інтересів, поглядів, уявлень, смаків, звичок; несумісність характерів, етичних позицій, ролевих очікувань подружжя; порушення норм спілкування; сексуальні проблеми, прояв ревнощів; насильство, агресія одного з подружжя; матеріальні утруднення і ін. Конфлікти істотно розрізняються в різних сім'ях по характеру і частоті, а головне, по умінню подружжя їх вирішувати, по культурі поведінки в конфліктній ситуації. Проведене дослідження показало, що важливе значення для підтримки нормального сімейного мікроклімату мають морально-психологічні якості подружжя терпимість, уважність, доброта, співчуття, тактовність, незлопам'ятність, чуйність, розсудливість, розуміння, що створюють сприятливий фон для доброзичливих відносин в сім'ї. І навпаки, агресія, зарозумілість, злість, нетерпимість, прагнення до домінування, байдужість, черствість, егоїстичність стають причиною різних сімейних конфліктів. Подружжя, чиї індивідуально-особові особливості є конфліктогенними чинниками, можуть не допускати конфліктів, якщо стримуватимуть себе, пристосовуватимуть свою поведінку до гармонійного сімейного життя. Вирішити ці питання не завжди можна самостійно, тому, можливо, варто звернутися за психологічною допомогою до психолога, функція якого - в усуненні або хоча б пом'якшенні конфліктних ситуацій, налагодженні нормальних взаємин у сім'ях.

Сам психолог чи служба в чужій сім'ї нічого виправити не можуть, і не мають права таке робити. Основна мета психолого-соціально-методичної допомоги - допомогти клієнту або сім'ї самим знайти шляхи і засоби розв'язання проблеми, що виникла у стосунках, психологічно підготувати в нього (у них) готовність піти на подолання сімейних проблем, що виникли, через зміну особистісного до них ставлення.

Неврози у дітей, викликані дефектами виховання, закріплюючись з покоління в покоління, стають спадковими факторами. Якщо сімейний світ благополучний і відношення між чоловіком і дружиною хороші, то можна компенсувати ті чи інші спадкові фактори. Батько і мати по відношенню до своєї дитини можуть виконувати роль мудрих, проникливих і турботливих психотерапевтів. У цьому випадку ніжність і любов, розуміння душевних станів дають досить успішний лікувальний ефект. Ось чому спокійна, дружня атмосфера у сім'ї - обов'язкова умова для нормального розвитку особистості дитини.

ІІІ етап. Психокорекційна робота у формі індивідуальної та групової корекції.

З кожною дитиною проводиться 10 сеансів індивідуальної терапії, мета якої полягає у виявленні причин сформованості неадекватних уявлень, труднощів міжособистісного спілкування, зниження стану тривоги. А також 10 занять групової роботи. Нами розроблені вправи:

1. Як увійти в контакт з власними почуттями і поділитися ними.

2. Вплив розташування в просторі на спілкування.

3. Як уважно слухати, щоб зрозуміти зміст повідомлення.

4. Як вийти із конфлікту

5. Навички безконфліктного спілкування

6. Попередження деструктивних наслідків конфлікту

7. Особистісна безконфліктна поведінка

8. Навички саморегуляції у конфліктних ситуаціях

9. Обирання стилю поведінки відповідно до конфлікту

10. Вправи на розуміння психічного стану іншої людини

Останнім часом доводиться чути численні нарікання типу: "Як сильно змінилась сучасна молодь: палить, п'є, грубо висловлюється, ні поваги до старших, ні сорому… А було ж колись зовсім по-іншому…" Важко з цим не погодитись, адже це є важливою проблемою сучасного суспільства. Та ж звідки це? Де ж криються витоки соціально-несхвальної поведінки молоді? - Спадковість? Але ж старші покоління були зовсім іншими: ввічливими, сором'язливими, поважаючими старших… Виховання? І на згадку приходить сім'я, де людина отримує свій перший досвід соціальної взаємодії. Причому деякий час сім'я залишається єдиним місцем отримання такого досвіду, не втрачаючи свою важливість і після появи в житті людини дитячого садка, вулиці, школи та інших інститутів соціалізації. І якщо витоки небажаної поведінки дітей (в майбутньому - дорослих) походять з родини, то саме з неї і слід розпочинати психокорекційну роботу. Простеживши сучасні тенденції розвитку батьківсько-дитячих стосунків можна виділити зокрема такі з них: формування виховної функції сім'ї в умовах відсутності цілісної системи підготовки до батьківства і деформації системи цінностей суспільства та окремих його членів; відсутність умов для повноцінного функціонування сім'ї; переважання потреб над можливостями; домінування в більшості сімей матеріальних потреб над духовними [1]. Чи не впливає це на появу все більшої кількості сімейних проблем?

Психокорекція сім'ї в нашій країні з'явилась досить недавно і не є такою ж звичною як для більшості західних країн. Та все ж вона розвивається і розповсюджується, переконливо доводячи свою важливість та необхідність. Ця робота має на меті розглянути теоретичні аспекти тривалої психокорекції дитячо-батьківських відносин і простежить динаміку її практичної частини, зосередивши увагу на сім'ях з дітьми підліткового віку. Цей вибір був зумовлений трьома важливими факторами: 1) для дітей різного віку (а відповідно і до їх родин) необхідно застосовувати різні методи психодіагностики і прийоми корекції, опис яких вимагає значно більшого обсягу роботи; 2) найважчим у житті сім'ї вважається період, коли дитина знаходиться у підлітковому віці [6]; 3) завдяки свідомому осмисленню подій підлітки можуть брати активну повноцінну участь у психокорекційній роботі.