1.3 Характерні наслідки сімейних конфліктів, їх вплив на характер і особливості розвитку дитини

Останнім часом спостерігаються досить часті й тривалі конфлікти в сім'ях. Наявність сімейних конфліктів створює психотравмуючу обстановку не лише для подружжя, але й негативно відбивається на властивостях формуання особистості дитии в цілому. У конфліктній сім'ї закріплюється негативний досвід спілкування, накопичуються негативні емоції, з'являються психотравми, розвивається негативна самооцінка, втрата розуміння й співчуття. Неспокійна, емоційно напружена атмосфера у сім'ї створює вимоги, які постійно переважають над ресурсами, у людини порушується стан рівноваги.

В останні роки науковий інтерес до проблеми конфлікту значно збільшується, що пояснюється підвищенням загального рівня конфліктності сучасного суспільства. Характерні для кожної людини способи поведінки в конфліктних ситуаціях починають закладатися на ранніх етапах становлення особистості, в процесі активного засвоєння дитиною навколишньої дійсності, її включенням в широку систему соціальних відносин, усвідомлення себе і свого місця в ній.

У вихованні батьків та дітей існує складна та парадоксальна проблема. Складність її в прихованому, інтимному характері людських відносин. А парадоксальність в тому, що батьки зазвичай її не помічають. Духовні контакти в сім'ї не можуть виникнути в результаті лише одних платонічних бажань та прагнень батьків. Для цього потрібно створити психолого-педагогічні передумови. Перша та найголовніша з них - розумна організація сім'ї. Інші передумови - загальні перспективи сім'ї, спільна діяльність, певні трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги. Спільні рішення, загальні інтереси створюють основу для розвитку внутрішніх взаємовідносин батьків та дітей.

В колективному житті сім'ї можна найбільш успішно створювати обставини виховного процесу, що підкріплюють словесні вимоги. Діти очікують від батьків глибинного інтересу до їх внутрішнього світу, врахування їх вікових та індивідуальних особливостей. Типи відносин виникають поступово. Батьки ж звертаються до психолога, як правило, з приводу виникнення вчора, тиждень тому тривожної конфліктної ситуації. Тобто вони бачили не процес розвитку відносин, не їх послідовність та логіку, а як їм здається, раптовий випадок, що не має пояснень. Конфлікт у відносинах виникає випадково дуже рідко та раптово. Сама природа потурбувалася про взаємну прив'язаність батьків та дітей, видавши їм своєрідний аванс в почутті любові, потреби один в одному. Але як розпоряджаються сім'ї цим подарунком, в цьому і полягає проблема їх спілкування та відносин.

Міжособистісне спілкування в сім'ї є ключовим моментом її життєдіяльності, визначає ефективність її функціонування і ресурси росту і розвитку. Особливістю сімейної комунікації є висока емоційна насиченість та інтенсивність спілкування. На відміну від ділових і соціальних контактів, які зазвичай пов'язані з певною регламентацією відносин, сімейне спілкування не обмежується ніякими соціальними рамками і жорсткими правилами.

При виникненні конфлікту в сім'ї більш за всіх страдають діти, які мимоволі втягуються в конфліктні взаємовідносини батьків.

Дітям важливо відчувати себе захищеним в сім'ї. Свою захищеність вони пов'язують зі стабільністю у відносинах з дорослими. До чого ж може призвести ситуація, коли дитина в самі найперші роки свого життя нічого не бачить навколо себе, крім нескінчених спроб то одного, то іншого з батьків взяти верх над іншим, нав'язати своє індивідуальне сприйняття світу. Конфлікти, сварки, навіть просто дуже часте вираження невдоволеності лишають її почуття безпеки. Для дитини поведінка дорослих повинна бути передбачуваною. Відчуття зовнішньої нестабільності, відчуття незахищеності серед близьких людей - фактор, який неблагоприємно відображається на формуванні дитячої психіки. Він призводить до патологічних страхів, вічного напруження, важких, навіть кошмарних снів, замкнутості в собі, невміння спілкуватися з однолітками і до інших негативних наслідків, що в кінцевому результаті може зробити з дитини "духовного інваліда", людину, яка боїться зробити хоч який-небудь самостійний вчинок. Діти молодшого віку бувають так захоплені емоціями жаху, страху, страждань, що виявляються не в змозі протиставити їм хоча б слабкі бар'єри розуму. Навіть, якщо діти дуже маленькі, вони все одно відчувають конфліктний стан в батьківських відносинах, реагують на сварки між батьками і тонко їх відчувають.

У конфліктних сім'ях, як правило, застосовуються заборона на виявлення будь-яких негативних почуттів у дітей, що не узгоджується з природною дитячою щирістю. Дитина боїться висловити свою думку з приводу будь-якого питання, знаючи, що може не зустріти належного розуміння, але викликати батьківське роздратування, гнів. Виникає непосильне завдання - приховати сильні емоції, що є неприродно в дитячому віці. Часто діти не витримують подібної ситуації і "ламаються". Однак, на жаль, прояви цієї "ломки" іноді не помічаються батьками і замість бажання розібратися в тому, що відбувається з дитиною, її поведінка викликає в них неадекватну реакцію роздратування і невдоволення. Батькам, наприклад, незрозуміло, чому син або дочка безутішно плаче від явної, на їх погляд, дрібниці, зауваження, зробленого не тим тоном, або через неотримання очікуваної похвали.

Душевний травматизм дітей - не єдиний наслідок сімейних конфліктів. Перебуваючи в конфліктному стані, батьки не помічають, як зростає відчуження дітей, і замість очікуваної любові і поваги, вони можуть отримувати від них у відповідь неприязнь, а іноді і глибоку ненависть, яка залишить слід у дитячій душі на все життя. Найчастіше це проявляється у вигляді агресивності. Агресивні риси характеру можуть розвинутися у дитини внаслідок захисної реакції психіки для внутрішньої самооборони.

Багато хто з батьків вважають, що драма сімейних відносин хворобливо переживається дитиною лише тоді, коли вона є свідком відкритих зіткнень чоловіка та дружини. Насправді ж для дитини принципово нічого не змінюється, якщо при ній відкрито не сваряться, а навмисно зберігають мовчазний спокій. Навіть не розуміючи сенсу того, що відбувається в сім'ї, дитина мимоволі вбирає в себе емоційний лад конфлікту, вона помічає холодність і відчуженість батьків один до одного, байдужість або байдужу ввічливість в їх манері триматися, в тоні розмови. Прихована напружена, конфліктна, ворожа обстановка в сім'ї для дітей зло не менше, ніж відкриті скандали батьків, що супроводжуються взаємними образами.

В конфліктних сім'ях можливі ситуації, коли батьки мимоволі переносять на дітей своє емоційне відношення один до одного. Подібне зміщення конфлікту спостерігається в тих випадках, коли конфліктна ситуація довгий час залишається невирішеною. Напруження в подружніх відносинах, яке супроводжується почуттям роздратування, ворожості, неприязні, виплескується на дітей.

Можливим варіантом сімейного конфлікту, в якому діти виступають своєрідним знаряддям вирішення сімейних розбіжностей, може бути такий, коли мати, не вдоволена своїми відносинами з батьком, свою нервову напругу переносить на дітей, провокуючи прояв у них емоційних і поведінкових порушень. Батько ж, незадоволений їх поведінкою, намагається зробити свої вимоги більш жорсткими, що, однак, зустрічає протидію матері, підсилюючи її негативні почуття до чоловіка. В результаті в обох випадках дитина переживає через те, що вона не може бути сама собою, знайти визнання, любов і розуміння в сім'ї. замість цього вона повинна бути у всьому "хорошою" і самовіддано любити і поважати батьків так, як цього хочеться їм. Прагнучи відстояти свою незалежність, мати й батько, кожен окремо, вибирають для самоствердження об'єкт, свою дитину, і розривають тим самим його любов на нерівні частини. Часто буває так, що діти один раз виступають за тата, а другий раз - за маму, тому що хочуть дружити із тим, і з іншим. Однак, такий спосіб поведінки - поштовх до егоїзму і лицемірства, тому що дитина швидко вчиться діставати із конфлікту вигоду.У дитини складається відчуття вседозволеності, бо те, що не дозволяє батько, дозволяє мати, і навпаки.

Сімейні конфлікти мають наслідки, що головне не тільки на стані дитячої душі, але й на всьому подальшому житті, бо діти із конфліктних сімей виходять з глибокими внутрішньоособистісними конфліктами. Емоційна нестабільність сімейних, подружніх і батьківських відносин, відсутність єдності думок і солідарності батьків в їхньому педагогічному впливові на дитину, все це часто призводить до формування у дитини почуття страху, невпевненості в собі, зневіра в свої сили і здатності, замкнутості. Це може позначитися і на їх власних сім'ях, власних дітях, тому що сім'я, в якій дитина виросла, дає зразок тієї сім'ї, яку вона створить, ставши дорослою. Психологи відмічають, що дитина вперше пізнає, засвоює ролі батька й матері, чоловіка й дружини в процесі щоденних контактів, спілкування з батьками, близькими людьми. Через спілкування з батьками відбувається її входження в світ людських відносин. Закономірно, що молоді люди, які прийняли негативні риси поведінки своїх батьків, відчувають в житті набагато більші труднощі, ніж інші, їхнє сімейне життя починається з того, що їм доводиться спочатку перевчатися, перш ніж розпочати вчитися мистецтву жити в сім'ї. діти, які пережили конфлікти між батьками, отримують неблагополучний старт в житті. Негативні спогади дитинства дуже шкідливі, вони обумовлюють відповідні способи мислення, почуттів і вчинків у дорослому віці. Тому батьки, котрі не вміють знаходити взаєморозуміння один з одним, повинні завжди пам'ятати про те, що навіть при невдалому одруженні в сімейні конфлікти не повинні втягуватися діти.

Хороше сімейне виховання має всі унікальні особливості, які дуже ефективно впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане ж сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних людських рис дитини. В таких випадках ніяке, навіть добре організоване суспільне виховання практично не може відновити ці втрати.