3. Зміни в духовній сфері

Освіта

• Нові навчальні програм 1966-1967 рр. (кібернетика, суспільствознавство, генетика)

• Завершення переходу до обов’язкової загальної освіти

• Ухвалення Верховною радою «Основних напрямків реформ загальноосвітньої та професійної школи» ( навчання з 6 років, реорганізація 8-річних шкіл у 9-тирічні, а середніх – в 11-річні. Трудове навчання. Ідеологізація навчального процесу).

• Знецінення знань

• Зменшення кількості шкіл з українською мовою викладання

• Збільшення кількості профтехосвітніх закладів

• Створення на базі інститутів Донецького, Сімферопольського, Запорізького університетів.

• Відкриття низки нових інститутів

• Збільшення кількості студентів

• Зміцнення матеріально-технічної бази вузів

• Невисока якість підготовки спеціалістів

• Політизація освіти

Наука

• Провідний науковий центр – Академія наук на чолі з б..Патоном (фізико-технічні і математичні науки; хіміко-технологічні й біологічні; суспільні науки)

• Зростання кількості дослідників у академічних установах;

• Вагомі здобутки вітчизняної науки (плавильна установка «Уран», розрахунок орбіт штучних супутників Землі; відкриття механізму передачі генетичної інформації; створення автоматизованих систем проектування; нові марки чавуну, сталі;)

• Високий відсоток нереалізованих перспективних розробок;

• Вихід у світ багатотомних «Історії Української РСР», «Історії українського мистецтвознавства», «Історії української літератури», «Словника української мови», «Української радянської енциклопедії».

• недостатнє фінансування науки

Література та мистецтво

Ця сфера життя суспільства була поставлена в жорсткі рамки офіційно визнаного соціалістичного реалізму, все, що в них не вписувалося, піддавалося забороні та гонінням. Та все ж у цей період було створено чимало талановитих творів, які одержали широке визнання: у літературі — романи О. Гончара «Собор», «Циклон», М. Стельмаха «Дума про тебе», «Чотири броди», поезія І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка, твори П. Загребель-ного, Ю. Мушкетика, Є. Гуцала та ін.; у кіно — фільми «Білий птах з чорною ознакою» (режисер Ю. Іллєнко), «В бій ідуть тільки «старики» та «Ати-бати йшли солдати» (Л. Биков), «Вавілон XX» (І. Миколайчук) та ін.; у музиці — опери Г. Майбороди і В. Губаренка, симфонії В. Кирейка і А. Штогаренка, кантати В. Рождественсько-го і А. Філіпенка, пісні П. Майбороди, О. Білаша, І. Ша-мо, К. Домінчена, О. Сабадаша, В. Івасюка.

 З другої половини 60-х років посилюється ідеологічний диктат у духовній сфері, який досягає свого апогею в Україні у період «маланчуківщини». В. Маланчук зробив кар'єру як теоретик і борець з українським націоналізмом. Ще перебуваючи на посаді головного ідеолога Львівського обкому партії на початку 70-х років, він видав у Москві кілька публікацій, у яких боротьбу з націоналізмом розглядав як одне з найголовніших завдань партії. Ці твердження йшли у розріз із офіційною доктриною, якої дотримувався ЦК КПУ, — про остаточне торжество інтернаціоналізму в республіці. Київ прореагував досить різко — незабаром В. Маланчука було знято з посади секретаря обкому партії і переведено на посаду заступника міністра вищої освіти УРСР, що фактично унеможливлювало продовження політичної кар'єри. Проте в Кремлі енергійного борця з націоналізмом помітили, взяв його на замітку і Суслов. Тому не дивно, що після усунення 1972 р. П. Шелеста, за підтримки Москви, В. Ма-ланчук стає секретарем ЦК КПУ, головним ідеологом республіки. Починається період чорних списків, особистої цензури, політичних доносів, ідеологічного диктату. Зазнають гонінь письменники О. Гончар, І. Білик, Б. Хар-чук, О. Бердник, Л. Костенко, Б. Чичибабін та ін.

 Отже, ситуація в духовній сфері значною мірою визначалася еволюцією усієї системи. Політичний курс на «стабілізацію» посилював ідеологічний диктат, зумовлював деформації, однак лише гальмував, а не зупиняв духовний розвиток суспільства.

У 60—70-х роках у радянському суспільстві виникає нова форма духовної опозиції — дисидентство, яке висувало реальну альтернативу наростаючим кризовим явищам у духовному житті суспільства — соціальній апатії, дегуманізації культури, бездуховності. Його ідеологія, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалася у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві.