
- •Предмет і структура курсу Українська мова за професійним спрямуванням.
- •Мова як засіб професійного спілкування.
- •Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм. Форми сучасної української літературної мови.
- •Кодифікація мови. Місце мови в комунікативній деонтиці юриста.
- •Комунікативні ознаки культури мовлення
- •Правила культури спілкування (за I.Томаном)
- •Функціональна диференціація сучасної українськой мови.
- •Офіційно-діловий стиль як один із функціональних стилів сучасної української мови. Оосбливості офіційно-ділового стилю. Кліше.
- •Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів
- •Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності. Основні ознаки тексту.
- •Сучасна українська ділова мова: етапи становлення, проблеми та перспективи розвитку.
- •Поняття про документ, його властивості та вимоги до його оформлення. Мовностильові особливості тексту документу.
- •Правила оформлення сторінки, рубрикація тексту, правила оформлення заголовків., виділення окремих частин тексту.
- •Вимоги до оформлення тексту
- •Мова і професія. Мовленнєва діяльність як один з основних видів діяльності людини.
- •Загальне поняття про лексику. Слово як найменша самостійна одиниця мови, його значення.
- •17.Лексика сучасної української мови з погляду її становлення
- •18.Синоніми,омоніми та пароніми в юридичній термінології. Міжмовні пароніми.
- •19.Українська лексикографія. Основні типи словників
- •20.Фахові навчально-наукові роботи юридичного спрямування
- •21. Стилістична диференціація української лексики.
- •22.Українська юридична термінологічна система ( з історії розвитку мови права)
- •23. Поняття юридичного терміна. Класифікація юридичних термінів.
- •24. Запозичення в юридичній термінології.
- •25.Труднощі, що виникають в перекладі з російської на українську мову. Синоніми, омоніми та пароніми в юридичній термінології.
- •26. Особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні.
- •27. Іменники на позначення професій, посад, звань, їх рід та правильність вживання. Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій.
- •28.Відмінювання прізвищ,імен, по батькові,географічних назв.
- •29. Правопис відмінкових закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку
- •У родовому відмінку однини іменники іі відміни можуть мати закінчення –а, -я; -у, -ю
- •30.Рід, число невідмінюваних іменників
- •31. Нормативність уживання граматичних форм прикметника
- •32.Нормативність уживання граматичних форм числівника, написання цифрових даних у ділових документах.
- •33.Особливості використання займенників у діловому мовленні
- •34.Нормативність уживання граматичних форм дієслова та дієслівних форм.
- •35. Службові частини мови. Прийменник по в діловому мовленні
- •36. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •37. Закон про мови в Українській рср – нормативно – правова основа утвердження української мови як державної в Україні. 28.10.1989
- •38.Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.
- •39.Державна мова та її функції
- •40.Функції мови у суспільстві
- •41. Психологічні особливості професійного спілкування.
- •42.Основи комунікативної лінгвістики
- •43. Вербальне та невербальне мовлення.
- •44.Нлп як мистецтво комунікації.
- •45.Загальні засади психолінгвістики.
- •46. Бар*єри у спілкуванні, його рівні.
- •47. Сучасні теорії міжособистісних стосунків.
- •48.Допит як різновид переговорів
- •49.Герменевтика як наука тлумачення текстів.
- •50. Поняття усного та писемного мовлення. Риторика і майстерність презентації.
- •Структурні компоненти презентації
- •51. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.
- •52. Промова адвоката, прокурора, судді під час судових засідань. Промови відомих адвокатів.
- •53. Мистецтво аргументації.
- •54. Культура сприймання публічного виступу. Види запитань.
- •55. Проблеми суржику.
- •56.Поняття білінгвізму.
- •57. Документи щодо особистого складу: автобіографія, характеристика, резюме, заява.
- •58. Розпорядчі документи: постанова, наказ, розпорядження.
- •59.Організаційні документи: статут, положення, інструкція.
- •60. Довідково-інформаційні документи : лист,виробничий протокол, договір.
- •61. Види службових листів Етикет ділового спілкування. Кореспонденція за характером інформації.
- •62. Оформлення довідково-інформаційних документів: оголошення, запрошення, записки і виробничі звіти.
- •63.Довідково-інформаційні документи: довідка, розписка, доручення,заповіт.
- •64.Особливості укладання документів юридичного фаху:позовна заява, протокол слідчої дії.
53. Мистецтво аргументації.
Аргументація у широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є комбінацією суджень як елементів доведення.
Доведення - це сукупність логічних засобів обгрунтування істинності будь-якого судження за допомоги інших істинних і пов'язаних з ним суджень. Структура доведення складається з тези, аргументів, демонстрації (форми доведення).
Теза - це судження, істинність якого потребує доведення.
Аргументи (докази) - це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези. Розрізняють такі види аргументів: вірогідні одиничні акти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми. Докази мають відповідати таким логічним вимогам, як істинність, підтвердження висунутої тези, очевидна істинність поза висунутою тезою. Необхідно заздалегідь підготувати достатню кількість аргументів, які повинні бути вивіреними. Важливе значення має послідовність наведення аргументів.
Демонстрацією (формою доведення) називається засіб логічного зв'язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини.
За формою докази переділяються на прямі та непрямі. Прямим називають такий доказ, в якому безпосередньо (прямо) обгрунтовують істинність тези. Непрямим називається такий доказ, в якому істинність обґрунтовується шляхом доведення помилковості протилежного твердження.
Спростування - це логічна операція, спрямована на зруйнування доведення шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези. Тезою спростування називають судження, за допомоги якого заперечується теза.
Існують три засоби спростування: критика аргументів, спростування тези (пряме і непряме), виявлення неспроможності демонстрації.
Критика аргументів, які висунуті опонентом в обґрунтуванні його тези, з реалізовується доведенням їхньої хибності або неспроможності. Але хибність аргументів ще не означає хибності самої тези.
Спростування тези досягається відкиданням фактів, встановленням хибності (або суперечності) наслідків, що випливають з тези, спростуванням тези через доведення антитези.
Виявлення неспроможності демонстрації полягає в тому, що встановлюються помилки у формі самого доведення.
Правила щодо аргументів: вони мають бути істинними і не суперечити один одному, достатньою основою для підтвердження тези, такими судженнями, істинність яких доводиться самостійно, незалежно віл тези.
Обговорення теоретичних і практичних проблем іноді переростає у дискусію - широке публічне обговорення якого-небудь спірного питання, висловлення різних думок з приводу певного питання. Суб'єктами дискусії є пропонент, опонент та аудиторія.
Пропонент (від лат. propponens - той, хто щось стверджує, доводить) - учасник дискусії, доповідач, дисертант, дипломник, що висунув і відстоює певну тезу, ідею або концепцію.
Опонент (від лат. орропеs - той, що протиставляє, заперечує) -особа (учасник дискусії, співдоповідач або рецензент), яка заперечує або спростовує думки пропонента, чи оцінює її. Існують різні ступені незгоди опонента з пропонентом: незгода у формі сумніву (в пасивній формі висловлюється певний сумнів щодо тези пропонента); деструктивна незгода (руйнується теза пропонента); конструктивна незгода (не тільки руйнується теза пропонента, а й висувається і доводиться інша, власна, теза).
Аудиторія - це третій, колективний суб'єкт дискусії, оскільки як пропонент, так і опонент не тільки намагаються переконати один одного, а й схилити всіх присутніх на свою сторону
Досягнення певної мети суттєво полегшується, якщо ретельно продумати і майстерно застосувати адекватні цій меті засоби її досягнення.
Мовленнєва стратегія - це комплекс мовленнєвих лій, спрямованих на досягнення комунікативної мети. Стратегії орієнтовані на майбутні мовленнєві дії, пов'язані з прогнозуванням ситуації.
Мовленнєва тактика - конкретні мовленнєві дії під час спілкування, спрямовані на реалізацію стратегії і досягнення комунікативної мети.