47. Сучасні теорії міжособистісних стосунків.

Особливе місце в системі відношень займають міжособистісні, тобто ставлення людей один до одного. Вони визначаються установками, орієнтаціями, очікуваннями особистості, крізь призму яких вона оцінює та взаємодіє з конкретною особою, групами осіб.  Існує декілька теорій, що описують міжособові стосунки. До них відносяться: біхевіоризм, теорія обміну, теорія справедливості, символічний інтеракціонізм, теорія управління враженнями, психоаналітична теорія, теорія ігор тощо. Біхевіоризм (від англ. behaviour — наука про nqpe-дінку) базується на експериментальному вивченні тварин. Його родоначальниками вважаються Е.Торндайк, Дж.Уотсон.

Його представники вивчають людську поведінку за схемою «стимул — реакція». На перший план, таким чином, висуваються зовнішні чинники.

Згідно з теорією обміну Дж. Хоуманса люди взаємодіють один з одним на основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди і витрати. Кожний із нас намагається урівноважити винагороди і витрати, щоб зробити взаємодію з іншими людьми приємною.

Теорія справедливості має велике практичне значення для регулювання взаємодії керівника і підлеглого в процесі управління діяльністю персоналу підприємства або організації. Суб’єктивний характер сприйняття справедливості має великі можливості впливу на підпорядкованого.

Сутність символічного інтеракціонізму полягає в тому, що взаємодія між людьми розглядається як безупинний діалог, у процесі якого вони спостерігають, осмислюють наміри один одного і реагують на них. Наша відповідна реакція, таким чином, визначається символом, що виступає як стимул. Найбільш важливими стимулами є слова, тому що з їхньою допомогою ми надаємо значення предметам і явищам, котрі в іншому випадку залишилися б позбавленими змісту.

Теорія соціальної драматургії описує взаємодію людей. Відповідно до цієї теорії люди самі створюють ситуації, які мають символічне значення і під час яких вони чинять певний вплив на інших. На думку Е.Гофмана, соціальні ситуації варто розглядати як драматичні спектаклі в мініатюрі: люди поводяться подібно акторам на сцені, використовуючи «декорації» і навколишнє оточення для створення певного враження про себе в інших.

Згідно з психоаналітичною теорією, фундатором якої є З.Фрейд, взаємодії людей визначаються швидше підсвідомим, ніж свідомим вибором. Психічна структура особистості, яка має безпосереднє відношення до закономірностей спілкування, за Фрейдом, складається з трьох рівнів: — «Воно»(Id),«Я»(Ego),«Над-Я»(Super-Ego).

48.Допит як різновид переговорів

Допит — це слідча дія, яка має на меті одержання інформації про обставини розслідуваного злочину від свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених. Залежно від джерела одержання інформації розрізняють такі його. види: допит свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених.

Кримінально-процесуальний кодекс України містить ряд норм про порядок проведення допиту. Вони регулюють порядок виклику свідка на допит, предмет допиту, його послідовність, порядок допиту неповнолітніх, німих чи глухих свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених. Закон визначає, що слідчий може допитати конкретну особу за обставинами, що стосуються предмета допиту.

Залежно від того, хто допитується (свідок чи обвинувачений), предмет допиту може конкретизуватися.

Тактика допиту складається з системи прийомів, що сприяють найефективнішому його здійсненню. На відміну від процесуальних норм, які встановлюють порядок допиту, тактичні прийоми мають рекомендаційний характер.

Забезпеченню кращого відображення сприйнятого сприяє постановка запитань, які допомагають пригадати забуте, пред'явлення в ході допиту речових та інших доказів, допит на місці події тощо. Добираючи тактичні прийоми допиту в конкретній ситуації, треба врахувати фактори, що визначають доцільність їх застосування. До них належать: а) особа допитуваного (особливості сприйняття, запам'ятовування, здатність відтворення, бажання давати показання, мотиви відмовлення від дачі показань тощо); б) наявність зібраних доказів, що дозволяє використати дані, що є в них для постановки нагадуючих, контрольних запитань, оголошення показань інших осіб тощо; в) етап розслідування в справі.

У визначенні тактики допиту, послідовності й змісту тактичних прийомів, велика роль належить психологічним і логічним способам. Підготовка до допиту.

Необхідною передумовою успішного проведення допиту є його підготовка. Вона охоплює ряд конкретних заходів: а) вивчення матеріалів справи; б) вивчення даних про особу допитуваного; в) складання плану допиту.

Класифікація запитань, які ставляться при допитах, визначається їх цільовим призначенням. Вони поділяються на основні, доповнюючі, уточнюючі, нагадуючі, контрольні і спрямовані на з'ясування:

основні — головних відомостей у справі;

доповнюючі — фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді;

уточнюючі — обставин, спрямованих на найповніше та найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи (наприклад, якщо свідок повідомляє, що він бачив, як викрадені з магазину товари перевозилися машиною, уточнюючі питання будуть про марку машини, її колір, помер, ознаки, прикмети осіб, тощо); нагадуючі — фактів чи подій, забутих допитуваним, найчастіше вони стосуються подій пори року, дат в особистому житті допитуваного та інших моментів, які дозволяють йому пригадати факти, що цікавлять слідчого (психологічною основою цих запитань ь збудження асоціативних зв'язків, що сприяють кращому пригадуванню забутого);

контрольні—на перевірку (контроль) даних, що повідомляються, з'ясування джерел одержання фактів свідком, співставлення з фактами, точно встановленими в справі.