
- •Предмет і структура курсу Українська мова за професійним спрямуванням.
- •Мова як засіб професійного спілкування.
- •Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм. Форми сучасної української літературної мови.
- •Кодифікація мови. Місце мови в комунікативній деонтиці юриста.
- •Комунікативні ознаки культури мовлення
- •Правила культури спілкування (за I.Томаном)
- •Функціональна диференціація сучасної українськой мови.
- •Офіційно-діловий стиль як один із функціональних стилів сучасної української мови. Оосбливості офіційно-ділового стилю. Кліше.
- •Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів
- •Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності. Основні ознаки тексту.
- •Сучасна українська ділова мова: етапи становлення, проблеми та перспективи розвитку.
- •Поняття про документ, його властивості та вимоги до його оформлення. Мовностильові особливості тексту документу.
- •Правила оформлення сторінки, рубрикація тексту, правила оформлення заголовків., виділення окремих частин тексту.
- •Вимоги до оформлення тексту
- •Мова і професія. Мовленнєва діяльність як один з основних видів діяльності людини.
- •Загальне поняття про лексику. Слово як найменша самостійна одиниця мови, його значення.
- •17.Лексика сучасної української мови з погляду її становлення
- •18.Синоніми,омоніми та пароніми в юридичній термінології. Міжмовні пароніми.
- •19.Українська лексикографія. Основні типи словників
- •20.Фахові навчально-наукові роботи юридичного спрямування
- •21. Стилістична диференціація української лексики.
- •22.Українська юридична термінологічна система ( з історії розвитку мови права)
- •23. Поняття юридичного терміна. Класифікація юридичних термінів.
- •24. Запозичення в юридичній термінології.
- •25.Труднощі, що виникають в перекладі з російської на українську мову. Синоніми, омоніми та пароніми в юридичній термінології.
- •26. Особливості використання різних частин мови у професійному спілкуванні.
- •27. Іменники на позначення професій, посад, звань, їх рід та правильність вживання. Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій.
- •28.Відмінювання прізвищ,імен, по батькові,географічних назв.
- •29. Правопис відмінкових закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку
- •У родовому відмінку однини іменники іі відміни можуть мати закінчення –а, -я; -у, -ю
- •30.Рід, число невідмінюваних іменників
- •31. Нормативність уживання граматичних форм прикметника
- •32.Нормативність уживання граматичних форм числівника, написання цифрових даних у ділових документах.
- •33.Особливості використання займенників у діловому мовленні
- •34.Нормативність уживання граматичних форм дієслова та дієслівних форм.
- •35. Службові частини мови. Прийменник по в діловому мовленні
- •36. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •37. Закон про мови в Українській рср – нормативно – правова основа утвердження української мови як державної в Україні. 28.10.1989
- •38.Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.
- •39.Державна мова та її функції
- •40.Функції мови у суспільстві
- •41. Психологічні особливості професійного спілкування.
- •42.Основи комунікативної лінгвістики
- •43. Вербальне та невербальне мовлення.
- •44.Нлп як мистецтво комунікації.
- •45.Загальні засади психолінгвістики.
- •46. Бар*єри у спілкуванні, його рівні.
- •47. Сучасні теорії міжособистісних стосунків.
- •48.Допит як різновид переговорів
- •49.Герменевтика як наука тлумачення текстів.
- •50. Поняття усного та писемного мовлення. Риторика і майстерність презентації.
- •Структурні компоненти презентації
- •51. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.
- •52. Промова адвоката, прокурора, судді під час судових засідань. Промови відомих адвокатів.
- •53. Мистецтво аргументації.
- •54. Культура сприймання публічного виступу. Види запитань.
- •55. Проблеми суржику.
- •56.Поняття білінгвізму.
- •57. Документи щодо особистого складу: автобіографія, характеристика, резюме, заява.
- •58. Розпорядчі документи: постанова, наказ, розпорядження.
- •59.Організаційні документи: статут, положення, інструкція.
- •60. Довідково-інформаційні документи : лист,виробничий протокол, договір.
- •61. Види службових листів Етикет ділового спілкування. Кореспонденція за характером інформації.
- •62. Оформлення довідково-інформаційних документів: оголошення, запрошення, записки і виробничі звіти.
- •63.Довідково-інформаційні документи: довідка, розписка, доручення,заповіт.
- •64.Особливості укладання документів юридичного фаху:позовна заява, протокол слідчої дії.
36. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі.
Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою певного політичного курсу держави. Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробила концепцію державної мовної політики.
Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови - головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі.
Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція України (ст. 10), Закон України "Про мови в Українській PCP", "Рішення Конституційного суду України від 14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України.
Державна мовна політика на сьогодні має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямках:
1) внесення на розгляд Верховної Ради України проекту закону України про розвиток і застосування мов в Україні;
2) приведення мовного законодавства і практики його застосування у сувору відповідність з Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України;
3) утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України;
4) створення незалежної нормативної бази підтримки і пільг для україномовних ЗМІ;
5) вироблення дієвих засобів захисту від актів зовнішньої мовно-культурної експансії та публічної дискредитації української мови;
6) поліпшення якості українського на теле- і радіоканалах України;
7) сприяння розвитку мов національних меншин;
8) запобігання дискримінації за мовною ознакою;
9) сприяння підвищенню загальної культури громадян України;
10) створення системи контролю за дотриманням мовного законодавства10;
11) врегулювання питань, пов'язаних з удосконаленням юридичної відповідальності за порушення законів, які регулюють питання використання державної мови.
Звичайно, вирішенням цих питань не вичерпується державна мовна політика. Держава має робити реальні кроки, щоби мовний резонанс став реальністю.
37. Закон про мови в Українській рср – нормативно – правова основа утвердження української мови як державної в Україні. 28.10.1989
На підставі Закону було складено й затверджено «Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року» В ній передбачено утвердження укр. мови як державної поетапно в різних регіонах країни.
Термін “лінгвоцид” (у дослівному перекладі - мововбивство) - це свідома, цілеспрямована політика нищення певної мови як головної ознаки етносу - нації чи народності. Кінцевою метою лінгвоциду є не геноцид, тобто фізичне знищення людей, а етноцид - ліквідація певного народу як окремої культурно-історичної спільноти.
Основними передумовами прийняття Закону про мови були:
по-перше, усвідомлення українським суспільством ролі мови в процесі національного відродження в нових суспільних умовах;
по-друге, багаторічна політика лінгвоциду щодо української мови, наслідки якої не викорінено повністю і сьогодні.
Прийняття Закону «Про мову в Українській РСР» є фактом утвердження демократичних досягнень на території колишнього СРСР. Схожі закони прийняли Грузія, парламенти балтійських країн. На черзі була Україна. Закон про мову дав національному відродженню друге дихання. Він, правда, дещо різнився від радикальнішого законопроекту, який пропонували Спілка письменників, Товариство української мови. І все-таки закон був прогресивний, бо визнав, — і це головне, — що українська мова є державною.
Закон про мови містить 6 розділів (40 статей). У ньому зазначається, що закон регулює суспільні відносини у сфері всебічного розвитку і вживання української та інших мов, якими користується населення республіки, в державному, економічному, політичному і господарському житті, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури і мови. Українська мова проголошується державною мовою в Україні. Їй забезпечується всебічний розвиток і функціонування у всіх сферах суспільного життя; створюються також необхідні умови для розвитку і використання мов ін. національностей. Визначаються обов’язки службових осіб щодо володіння державною мовою, правові основи охорони фондів і пам’яток мови, захисту мов і контролю за виконанням закону. У всіх сферах суспільного життя українська мова наділяється правом функціонування і використання як державна. Визнається вільний вибір мови навчання дітей як невід’ємне право громадян. Російська мова чи мова іншої етнічної меншини, що проживає компактно, наділяється правом паралельного вживання і функціонування поряд з українською мовою. Те саме стосується назв установ, топонімів та картографій видань — вони подаються українською мовою, але паралельно можуть подаватися мовою і національної меншини, яка компактно живе в тій чи тій місцевості. Україна на основі угод з іншими державами сприяє національно-культурному розвитку українців, що живуть за межами етнічної батьківщини.