II Малоросійська Колегія (1764-1782 рр.)

Після ліквідації Гетьманщини управляти Україною повинна була Малоросійська ІІ Колегія, що її очолив граф П.Румянцев, генерал-губернатор Малоросії.

Протягом 1765-1767 рр. було проведено перепис населення і господарств з метою збільшення поборів, а також остаточно підпорядковано українські землі російській адміністрації.

Системою цілеспрямованих заходів російська влада до кінця XVIII ст. звела Україну до статусу окраїни імперії з загальноросійським адміністративним поділом, правом і порядками.

Знищення Запорозької Січі (1775 р.) та остаточне закріпачення України. Внаслідок чергової російсько-турецької війни 1766-1774 рр., Росія вийшла до Чорного моря і Запорозька Січ втратила своє стратегічне значення. Але, крім військових чинників, важливу роль у подальшій долі запорожців відігравали економічні й політичні розрахунки імперських чиновників: необхідно було розчистити дорогу для російської колонізації південних причорноморських земель, а також ліквідувати останній притулок пригноблених і непокірних. 4 червня 1775 р. війська генерала П.Текелії знищили Запорозьку Січ, а 3 серпня з'явився маніфест про ліквідацію Січі і “самої назви запорозьких козаків”. Козаків переводили у розряд державних селян, військовий скарб та майно конфіскували, а територію Запорозьких вольностей включили до Азовської та Новоросійської губерній, пізніше Катеринославського намісництва. Останнього кошового П.Калнишевського було ув'язнено на Соловках, де він провів понад 25 років у жахливих умовах одиночної камери.

Задунайська Січ ( 1775-1828 рр.). Після ліквідації Запорозької Січі багато козаків повтікали в пониззя Дунаю, де заснували т.зв. Задунайську Січ. Задунайські козаки під керівництвом Й.Гладкого прославилися у російсько-турецькій війні 1828-1829 рр., пізніше поселилися на північно-західному узбережжі Азовського моря, поклавши початок Азовському козацькому війську ( 1828-1865 рр.).

33. Перша Світова війна і Укр. Укр-ські січові стрільці.

Боротьба за територіальний перерозподіл світу привела до Першої світової війни (1914-1918 рр.). У війні взяло участь 38 країн. 10 млн. людей було вбито, 20 млн. поранено. Війна принесла великі матеріальні збитки. Українські землі не лишились осторонь цієї трагедії. Вони стали центром зазіхань ворогуючих сторін: Австро-Угорщини, Німеччини та Росії. До російської армії було мобілізовано 3.5 млн. українців, до австро-угорської – 250 тис. Українці вбивали один одного за інтереси чужих імперій, а національна справа гинула.

З початком війни українські політики утворили у Львові Головну Українську Раду – міжпартійний блок із метою підтримки Австро-Угорщини у її боротьбі з Росією. Декларацією Ради 1915р. передбачалось створення самостійної Української держави з земель, які входили до складу Російської імперії, а із земель у складі Австро-Угорщини планувалось утворити автономну область. Рада сформувала легіон Українських січових стрільців (2,5 тис.), який взяв активну участь у воєнних діях в районі Стрия, на перевалах Карпат, на Поділлі, прославився у боях із російською армією.

Одночасно із створенням Головної Української Ради група емігрантів із східних земель (Д.Донцов, В.Дорошенко, М.Меленевський та ін.) заснували у Львові в 1914 р. Союз визволення України (СВУ), який ставив за мету створення української держави з конституційним монархом — гетьманом. СВУ вважав доцільним співробітництво з Німеччиною й Австро-Угорщиною для досягнення цієї мети.

На Наддніпрянщині члени Товариства українських поступовців закликали українців на захист Російської держави. Члени українських соціал-демократів на чолі з В.Винниченком засудили війну. Москвофіли західноукраїнських земель утворили з початком війни в еміграції у Києві “Карпато-русский освободительный комитет”, який закликав галичан зустрічати російську армію як визволительку.

На окупованій території західноукраїнських земель українці зазнавали репресій, переслідувань, великої руйнації. Край перетворився в руїну.

Війна ще більше загострила політичну та економічну кризу, соціальне невдоволення мас, що неминуче вело до революції. У Російській імперії демократична революція відбулася у лютому 1917р., а в Австро-Угорщині – восени 1918р.

34. Створення та діяльність Центральної Ради (березень жовтень 1917р.)Представники українських політичних партій за ініціативою Товариства українських поступовців, створюють у Києві Центральну Раду.

Формування ЦР. Цей політичний орган був започаткований 4 березня 1917р. До Ради ввійшли представники багатьох українських партій, наукових, освітніх, кооперативних, студентських і військових організацій. Головою було обрано М.Грушевського (у цей час він знаходився в Москві). Заступниками голови стали: Ф.Крижанівський, Д.Дорошенко, Д.Антонович. Провідна роль у Центральній Раді належала українським партіям соціалістичної орієнтації – соціалістам-революціонерам (есерам), соціал-демократам та іншим.

20 березня 1917р. Центральна Рада надсилає привітання голові Тимчасового уряду князю Львову, а вже 22 березня вперше у своїй діяльності видає відозву до українців, закликаючи їх творити нове вільне життя, домагатися всіх прав, зробивши наголос на впровадженні української мови в усі сфери суспільного життя.

Для чіткого визначення основних стратегічних гасел М.Грушевський наприкінці березня – у першій половині квітня 1917р. публікує серію статей під назвою “Велика хвиля”, в якій пропонує серйозно поставитися до політичних вимог і на перше місце висуває питання національно-територіальної автономії України у складі демократичної федеративної Росії, автономії на демократичних засадах із міцним забезпеченням прав національних меншостей України.

Що ж сприяло автономістським, а не самостійницьким настроям в українському суспільстві у 1917 р.? Серед головних причин можна визначити наступні: -однією з найважливіших програмних положень політичних партій і громадських організацій була саме політична автономія;

-неготовність до самостійності українських мас, особливо на Лівобережній Україні;

-серед значної частини української політичної еліти розповсюджувалась думка що національне питання може вирішити російська демократія;

-не останнім фактором було і те, що український народ декілька століть перебував під російським пануванням.

З метою кращого використання спалаху політичного ентузіазму, для підтвердження повноважень і підвищення авторитету Центральна Рада скликає 6-8 квітня 1917 р. Український національний конгрес, у роботі якого взяли участь 1500 представників від 9 губерній України, Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Москви, Петрограду На відкритті форуму з привітальними словами виступив М.Грушевський. За його пропозицією було обрано президію з’їзду. Почесним головою з’їзд обрав М.Грушевського.

Після доповідей Д.Дорошенка, Шульгіна, Ф.Матушевського відбулося їх обговорення. Делегати репрезентували різні громадські, релігійні та професійні організації, в їх виступах звучали як політичні так і гострі соціально-економічні питання.

Головним у роботі Конгресу було питання національно-територіальної автономії. Було обрано новий керівний склад Центральної Ради (голова – М.Грушевський, заступники – В.Винниченко та С.Єфремов).

Конгрес мав велике значення, для майбутнього України. Ним завершився перший період української революції – національно-культурницький, підготовчий і розпочався другий період національно-політичних змагань.

Українізація війська. Після роботи конгресу активізуються різноманітні верстви українського народу, розпочинається процес українізації армії. Ще 22 березня 1917 р. в Києві відбулося віче українських офіцерів, а 29 березня за ініціативою М.Міхновського організовується військовий клуб ім. гетьмана П.Полуботка, згодом у Києві створюється перша українська військова частина – полк імені Б.Хмельницького. 5-8 травня 1917 р. відбувся І військовий з'їзд. При Центральній Раді обирається Військовий Генеральний комітет на чолі із С.Петлюрою, розпочинається формування вільного козацтва.

І та ІІ Універсали Центральної Ради. Створення Генерального секретаріату. У травні 1917 р. Центральна Рада зробила спробу знайти спільну мову з Петроградом із питань автономії, утворення Крайової Ради і Крайового комісаріату. Але переговори зайшли в глухий кут. Це призвело до невдоволення в Україні, а делегати II військового з'їзду зажадали від Центральної Ради негайної підготовки Універсалу й проголошення автономії. 10 червня 1917 р. Комітет Ради ухвалив Перший Універсал Центральної Ради, головною ідеєю якого став автономний лад в Україні, проголошувалось право створити свої органи влади, закони, засуджувалась політика Тимчасового уряду, вищим органом влади в Україні проголошувалась Центральна Рада, звучав заклик до населення створювати підпорядковані Центральній Раді органи влади на місцях.

Прийнявши цей документ, Центральна Рада фактично перебрала державні функції. 15 червня 1917р. вона організовує виконавчий орган – Генеральний секретаріат на чолі з В.Винниченком. Це був революційний український уряд. Йому були підпорядковані внутрішні, фінансові, продовольчі, земельні, міжнаціональні справи.

Події в Україні налякали Тимчасовий уряд, який надсилає до Києва делегацію (Керенський, Терещенко, Церетелі) для ведення переговорів із Центральною Радою. В результаті зустрічі сторони дійшли згоди про вирішення питання автономії, після скликання Всеросійських Установчих зборів і порозуміння Ради з національними меншинами. 3 липня 1917р. це знайшло відображення у ІІ Універсалі Центральної Ради. Але подібне було кроком назад у розвитку національної революції, щоправда, вимушеним, тому що в Україні знаходилися великі підрозділи російських військ, управління перебувало в руках росіян, давалася взнаки зрусифікованість значної частини населення, в тому числі і в Києві.

Тимчасова інструкція від 4 серпня 1917р. Досягнувши згоди з урядом Росії, Центральна Рада ухвалила 29 липня 1917 року “Статут вищого правління України”, в якому йшла мова про остаточне запровадження автономії, підготовку Установчих зборів в Україні і Росії, окреслювалися права і обов'язки Генерального секретаріату. Однак, Тимчасовий уряд із цим не погодився і 4 серпня 1917р. ухвалив “Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату в Україні”. Це було порушенням принципів “Статуту”. Згідно інструкції, Генеральний секретаріат перетворювався на місцевий орган Тимчасового уряду, його влада поширювалася лише на 5 із 9 українських губерній: Київську, Подільську, Волинську, Полтавську і частково Чернігівську, зменшувалася кількість секретарів з 14 до 7.

Незважаючи на протидію Петрограду, процес національного відродження охоплював широкі маси України. Уже у серпні 1917р. 27 російських дивізій перейшли на бік Центральної Ради. Зростали загони Вільного козацтва. Однією з помітних подій вересневого життя Центральної Ради став з’їзд представників народів та областей колишньої Росії у вересні 1917р.

У жовтні 1917 р. в Чигирині відбувся з’їзд Вільного козацтва. А згодом в Києві пройшов 3-й Всеукраїнський військовий з’їзд. Виступаючи на ньому, М.Грушевський закликав перейти до творення української держави – Української Народної Республіки.