2.1. Історичний розвиток поняття "підприємництво"

Більш повному розумінню суті підприємництва сприятиме ко­роткий нарис історії та теорії поняття "підприємництво".

Перші спроби систематичного теоретичного осмислення підприєм­ництва почалися у XVII ст., хоча співтовариства підприємців, які складалися з ремісників, купців, лихварів, з'явилися значно раніше. Вперше поняття "підприємець" (фр. — entrepreneur) у науковий обіг ввів англійський економіст Річард Кантільйон. Р. Кантільйон зробив також систематичний аналіз підприємництва. Він розумів підприємництво як економічну функцію особливого роду та підкрес­лював, завжди присутній у ньому елемент ризику. Кантільйон ви­значав підприємця як людину, яка за певну ціну купує засоби ви­робництва, щоб виробити продукцію і продати її з метою одержан­ня доходів, і яка, беручи на себе зобов'язання з витрат, не знає, за

якими цінами може відбутися реалізація. До підприємців він зара­хував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, купців, се­лян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в

умовах нестабільності та непередбачуваності цін. Тому головною

рисою підприємця Кантільйон вважав готовність до ризику.

Історична довідка

Річард Кантільйон (1680—1734) — англійський економіст, банкір, де­мограф. Один із перших дослідників капіталістичного способу виробницт­ва. За походженням — ірландець. Вів свої справи в Англії і Франції. Після його смерті залишився рукопис книги "Досвід про природу торгівлі взагалі", яка була видана у 1755 році спочатку французькою, а потім анг­лійською мовами. Кантільйон джерелом багатства вважав землю і працю, які визначають дійсну вартість економічних благ. Ім'я Кантільйона по­в'язане також з теорією відтворення; він перший зробив спробу предста­вити кругообіг промислового капіталу у формі наочної схеми. У теорії народонаселення Кантільйон першим чітко визначив поняття максималь­ного населення та поставив проблему його оптимуму. Багатство та різно­манітність ідей, які висловлював Р. Кантільйон, вплив, який справив він на

наступних економістів, відносять його до лав оригінальних та великих мислителів у галузі економічної теорії.

Вагомий внесок у дослідження феномену підприємництва протя­гом XVIII—XIX ст. зробили відомі західні економісти А. Сміт, Ж.Б. Сей, А. Маршалл, Й. Шумпетер та ін.

Адам Сміт перебував під значним впливом Річарда Кантільйона і фізіократів. Він багато говорив про роботодавців, майстрів, купців і підприємців, але не приділяв ніякої уваги бізнесменам, які відігра­вали на диво малу роль у його аналізі економічних процесів. Більше того, складається враження, що А. Сміт вважав ці процеси такими, що самоініціюються та самопідтримуються. А. Сміту була прита­манна схильність до переоцінки значення праці й недооцінки бізнесу,

в рамках якого здійснювалася праця. Він намагався поставити знак

рівності між власниками капіталів і бізнесменами й вірив, що за наявності капіталу, праці та сировини бізнес виникає спонтанно.

Підприємець, за висловом А. Сміта, є власником, який іде на еконо­мічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї та отри­мання прибутку. Підприємець планує, організує виробництво та роз­поряджається його результатами.

Історична довідка

Адам Сміт (1723—1790) народився недалеко від Единбурга в родині митного службовця. Досить рано, у 14-річному віці, Адам вступає до уні­верситету м. Глазго. Обравши гуманітарний напрям освіти, він займаєть­ся також математикою та астрономією. Після закінчення університету

А. Сміт отримує стипендію на навчання в Оксфорді. Пізніше він зайняв

посаду професора з суспільних наук в університеті м. Глазго. Головна пра­ця А. Сміта — "Дослідження про природу і причини багатства народу"

побачив світ у Лондоні у 1776 р. Вона стала результатом 20-річного ви­вчення індустріального розвитку Англії, в якій тільки-но відбувалася про­мислова революція. Ця праця А. Сміта складається з п'яти книжок: пер­ша — аналіз вартості й додаткової вартості; друга — дослідження приро­ди капіталу та його нагромадження; третя — аналіз розвитку економіки Європи на шляху від феодалізму до капіталізму; четверта — аналіз по­глядів двох напрямів у науці того часу - меркантилізму та фізіократії, п'ята — дослідження доходів і витрат держави. Основна ідея теоретичних поглядів А. Сміта — економічна свобода, за якої вільна людина, керуючись особистими інтересами, без зовнішнього примусу може забезпечувати всім необхідним себе і суспільство. Навіть, якби ідея природної економічної свободи — laissez-faire — була єдиним внеском А. Сміта в економічну теорію, то і тоді він залишив би помітний слід у науці.

У XVIII ст. подальше осмислення поняття підприємництва здійснював французький економіст Жан Батіст Сей, який пов'язу­вав підприємництво з організацією людей у межах виробничої оди­ниці. Він мав особистий досвід у сфері бізнесу, образно сприймав його, чого були позбавлені інші класичні економісти. Для Сея під­приємець — це людина, яка організує інших людей у рамках вироб­ничої одиниці. Він ставив підприємця у центр процесу виробницт­ва і теорії розподілу, що вплинуло на багатьох теоретиків-економістів. Зокрема, Ж.Б. Сей вважав, що підприємець — це економічний агент, який комбінує фактори виробництва (землю, капітал та працю).

Історична довідка

Жан Батіст Сей (1767—1832) — французький економіст, послідовний продовжувач творчого вчення А. Сміта, прихильник вільної торгівлі та невтручання держави в економічне життя. Народився в м. Ліоні в сім'ї купця. Отримав комерційну освіту у Великобританії, працював у конторі страхового товариства у Парижі. Брав участь у Великій французькій рево­люції, але відійшов від революційних кіл під час приходу до влади яко-бинців. У 1803 р. видав свою головну працю "Трактат політичної еко­номії". Ж.Б. Сей запропонував теорію трьох факторів виробництва. На його погляд, три фактори виробництва: праця, земля і капітал — не лише беруть участь у виробництві, а й створюють вартість. Зокрема, "праця" породжує заробітну плату як дохід робітника; "земля" — ренту як дохід землевласника; "капітал" — прибуток як дохід капіталіста (власника за­собів виробництва).

Альфред Маршалл ототожнював підприємництво з менеджмен­том. У фундаментальній праці "Принципи економікс" (1890 р.) А. Маршалл особливо наголосив на інноваційному моменті та ак­тивній ролі самого підприємця у застосуванні нових машин і тех­нологічних процесів.

Історична довідка

Альфред Маршалл (1842-1924) отримав освіту в Кембриджі. Його по­дальша професорська доля пов'язана з Брістольським, Оксфордським та Кембриджським університетами. Заснував Королівське економічне това­риство, певний час працював у Королівській комісії праці. Вперше запро­вадив термін "економікс" замість терміна "політична економія". Сучасні підручники з економічної теорії, за якими навчаються в школах та універ­ситетах Заходу, називаються "Економікс" (Economics). Головна праця А. Маршалла - "Принципи економікс" вийшла у 1890 р. Вона суттєво

змінила напрям розвитку економічної науки, спрямувавши дослідження

до мікроекономіки, тобто діяльності окремого підприємства, на окремі ринки і ціни конкретних товарів. Ця зміна була настільки важливою, що істори­ки економічної думки застосували нове поняття — "маршалліанська рево­люція" у науці.

Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці австро-американського економіста й соціолога Йозефа Шумпетера. Кон­цепція підприємництва Й. Шумпетера грунтується на трьох голов­них засадах:

• функція підприємництва полягає головним чином у револю­ціонізації та реформуванні виробництва шляхом використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків, реорга­нізації виробництва. Отже, змістом підприємництва є "здійснення нових комбінацій" факторів виробництва або різні нововедення;

• підприємництво є універсальною загальноекономічною функ­цією будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності (управлінням, науковими розробками, мар­кетингом та ін.) і тому "розподіляється" серед різних спеціалістів.

Статус власника не виступає у Шумпетера визначальною властиві­стю підприємця;

— підприємництво є функцією господарсько-політичного середо­вища, яке визначає його можливості, типи, мотивації.

У центр своєї теорії економічного розвитку Й. Шумпетер поста­вив підприємця, в якому втілені принципово нові підприємницькі якості, що стали рушієм економічного науково-технічного прогресу

XX ст. Підприємницьку функцію він ототожнював із функцією еко­номічного лідерства і новаторства. Шумпетер зазначав, що іннова­ція — дітище підприємництва, а підприємець — творець інновації. Процес виробництва Шумпетер розглядав як певну комбінацію

сил і засобів, а завдання підприємця вбачав у тому, щоб своєчасно і правильно комбінувати їх. На його думку, квінтесенція підприєм­ницької діяльності полягає у тому, щоб ефективно здійснювати п'ять

типів "нових комбінацій".

1. Виробництво нових благ та поліпшення якості існуючих благ.

2. Впровадження нових способів виробництва.

3. Відкриття й освоєння нових ринків збуту.

4. Використання нових джерел отримання сировини чи напівфаб­рикатів.

5. Проведення реорганізації у певній галузі чи створення про­мислових організацій нового типу.

Історична довідка

Йозеф Шумпетер (1883—1950) — відомий австро-американський еко­номіст та соціолог. Освіту здобув у Віденському університеті. У 1919— 1920 рр. - міністр фінансів Австрійської республіки. У 1921—1932 рр. — професор Боннського університету (Німеччина). З 1932 р. і до кінця життя - професор Гарвардського університету (СІЛА). Шумпетер висунув теорію "ефективної конкуренції", яка відображає ринковий механізм в епоху "великого бізнесу" як позитивну взаємодію сил монополії та конкуренції, що базуються на нововеденнях та надають особливого динамізму економіч­ному розвитку. Призначення підприємця Шумпетер вбачав у виконанні ним ролі економічного лідера, людини, що є рушієм науково-технічного прогресу.

Узагальнюючи наукові погляди на сутність підприємництва і на роль підприємця в контексті історичної еволюції, можна кон­статувати, що підприємець — це активний суб'єкт пошуку й реалі­зації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробленні нових продуктів і технологій, здійсненні інно­вацій та оволодінні перспективними факторами економічного роз­витку.