
Форма заповіту.
Загальні вимоги до форми заповіту (ст. 1247 ЦК).
Заповіт має бути:
1) складений письмово, із зазначенням місця і часу його складання;
2) підписаний особисто заповідачем. Якщо заповідач у зв'язку з хворобою чи фізичним недоліком не може підписати заповіт власноручно, то текст заповіту за його дорученням й у його присутності підписує інша особа;
3) посвідчений нотаріусом чи іншими посадовими, службовими особами, зазначеними в ст.ст. 1251 – 1252 ЦК, а саме:
уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування в населених пунктах, де немає нотаріусів (ст. 1251 ЦК);
головним лікарем, його заступником з медичної частині або черговим лікарем лікарень, начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинків для осіб похилого віку та інвалідів (ч.1 ст. 1252 ЦК);
капітаном морського, річкового судна, що ходить під прапором України (ч.2 ст. 1252 ЦК);
начальником пошукової або іншої експедиції (ч.3 ст. 1252 ЦК);
командиром (начальником) військової частини, з’єднання, установи,військово-навчального закладу (ч.4 ст. 1252 ЦК);
начальником установи виконання покарань (ч.5 ст. 1252 ЦК);
начальником слідчого ізолятора (ч.6 ст. 1252 ЦК).
При цьому заповіти, посвідчені вказаними особами прирівнюються до нотаріально посвідчених заповітів.
Новелою в регулюванні порядку посвідчення заповіту є посвідчення заповіту при свідках.
Присутність не менше двох свідків є обов’язковою:
при посвідчені заповіту службовими (посадовими) особами, зазначеними у ст. 1252 ЦК;
якщо заповідач через фізичні вади не може прочитати заповіт (абз.3 ч.2 ст. 1248 ЦК).
У інших випадках заповіт може бути посвідчений при свідках за бажання заповідача (ч.1 ст. 1253 ЦК).
Свідками можуть бути тільки фізичні особи, які мають повну цивільну дієздатність.
Крім того ЦК встановлений перелік осіб, які не можуть бути свідками (ч.4 ст. 1253 ЦК):
нотаріус або інша службова (посадова) особа, що посвідчує заповіт;
спадкоємці за заповітом;
члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;
особи, які не можуть прочитати і підписати заповіт.
У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Посвідчений заповіт підлягає державній реєстрації у Спадковому реєстрі відповідно до Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі, затвердженому постановою КМУ № 491 від 11.05.2011 р. (10.07.2010 р. Україною була ратифікована Конвенція про запровадження системи реєстрації заповітів від 16.05.1972 р. Набрала чинності в Україні з 31.12.2010 р.).
Заповідач має право в будь-який час скасувати чи змінити заповіт (ст. 1254 ЦК), а також скласти новий заповіт. При цьому кожен новий заповіт скасовує попередній.
Недійсність заповіту (ст. 1257 ЦК).
Підстави нікчемності заповіту:
складання заповіту особою, яка не мала на це право (ст. 31, 32, 36, 39 ЦК);
порушення вимог щодо форми та посвідчення заповіту (ст. 1247, 1248, 1249, 1251, 1252, 1253 ЦК);
складання заповіту щодо майна, вказаного у спадковому договорі (ч.2 ст. 1307 ЦК).
Підстави оспорюванності заповіту:
волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Правові наслідки недійсності заповіту:
загальні:
не відновлюється чинність попереднього заповіту (здійснюється спадкування за законом) (ч.4 ст. 1254 ЦК);
спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних засадах.
спеціальні:
відновлюється чинність попереднього заповіту, якщо він був визнаний недійсним за статтями 225 (заповіт складений дієздатною особою, яка у момент його складення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) керувати ними) і 231 (заповіт, який вчинений під впливом насильства) ЦК.
Види заповітів.
Заповіт з умовою (ст. 1242 цк).
Умова в заповіті може бути як пов'язана з поведінкою особи, так і не пов'язана. Обов'язковим є лише наявність цієї умови на момент відкриття спадщини. При цьому та обставина, що особа не знала про умову чи її настання від неї не залежало, не має правового значення. Умова, зазначена в заповіті, не повинна суперечити закону чи моральним засадам суспільства під страхом її недійсності.
Заповіт подружжя (ст. 1243 цк).
Подружжя мають право розпорядитися майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, склавши один заповіт. Розпорядження майном, що належить кожному з подружжя на праві особистої приватної власності (ст. 57 СК) здійснюється в окремому заповіті кожного з подружжя. Порядок спадкування за заповітом подружжя передбачає 2 етапи. 1 етап: у разі смерті одного з подружжя його частка у праві спільної сумісної власності переходить до другого подружжя, а не до спадкоємця, призначеного у заповіті. При цьому нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті подружжя. 2 етап: у разі смерті останнього з подружжя право на спадкування набувають особи, визначені в заповіті як спадкоємці. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.
Секретний заповіт (ст. 1249 цк).
Секретним є заповіт, якій посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка складає секретний заповіт, подає його нотаріусу в заклеєному конверті, підписаному ним. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою й у присутності заповідача поміщає його в інший конверт і опечатує. Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту секретного заповіту (ст. 1250 ЦК), про що повідомляються члени сім’ї і родичі спадкодавця. Про оголошення заповіту складається протокол, що підписується нотаріусом і свідками.
Виконання заповіту (глава 88 ЦК).
Виконавці заповіту:
фізична особа з повною цивільною дієздатністю;
юридична особа.
Виконавцем заповіту не може бути особа, яка призначена у заповіті як єдиний спадкоємець.
Виконавець заповіту може бути призначений:
заповідачем (ст. 1286 ЦК);
спадкоємцями у разі досягнення їх згоди (ч.2 ст. 1287 ЦК);
судом на вимогу одного із спадкоємців (ч.3 ст. 1287 ЦК);
нотаріусом, якщо цього потребують інтереси спадкоємців (ст. 1288 ЦК).
Обов’язкова умова призначення виконавця заповіту – згода виконавця заповіту.
Повноваження виконавця заповіту визначені в ст. 1290 ЦК. Виконавець заповіту має право на плату за виконання своїх повноважень (ст. 1291 ЦК).
4. Спадкування за законом (глава 86 цк)
Спадкування за законом має місце в наступних випадках (ч.2 ст. 1223 ЦК):
спадкодавець не залишив заповіту;
заповіт визнаний у встановленому порядку недійсним (ст. 1257 ЦК);
спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину або відмовились від прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК);
спадкоємці за заповітом не закликаються до спадкування (усунення від права на спадкування – ст. 1224 ЦК);
спадкодавець у заповіті розпорядився частиною спадщини (неохоплення заповітом усієї спадщини). У цьому випадку частина, що залишилася, успадковується за законом (ст. 1245 ЦК).
При спадкуванні за законом спадщина переходить до осіб, визначених у законі. Порядок спадкування за законом – почергово (ст. 1258 ЦК).
У ЦК встановлено п'ять черг спадкоємців за законом.
Перша черга спадкоємців за законом (ст. 1261 ЦК) — діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який пережив спадкодавця, та батьки.
Друга черга спадкоємців за законом (ст. 1262 ЦК) — рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері.
Третя черга спадкоємців за законом (ст. 1263 ЦК) — рідні дядько та тітка спадкодавця.
Четверта черга спадкоємців за законом (ст. 1264 ЦК) - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю (ст. 3 СК) не менш як 5-ть років до моменту відкриття спадщини.
П’ята черга спадкоємців за законом (ст. 1265 ЦК) —
а) інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно. Причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
б
)
утриманці
спадкодавця, які не були членами його
сім’ї.
Утриманцем
(абз.2 ч.2 ст. 1265 ЦК) вважається
неповнолітня
чи непрацездатна
особа, яка не була членом сім’ї
спадкодавця, але не
менш як 5-ть років
одержувала від нього матеріальну
допомогу, що була для неї єдиним
чи основним
джерелом засобів існування.
Зміна черговості одержання права на спадкування за законом відбувається (ст. 1259 ЦК):
добровільно - нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині;
примусово - за рішенням суду фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може одержати право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцю, який через похилий вік, тяжку хворобу чи каліцтво був у безпорадному стані.
До числа спадкоємців за законом відносяться також спадкоємці, що закликаються до спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК).
Спадкоємцями за правом представлення можуть бути:
а) внуки (правнуки) спадкодавця;
б) прабаба та прадід спадкодавця;
в) племінники спадкодавця;
г) двоюрідні брати та сестри спадкодавця.
Право на спадкування у даних осіб виникає лише за наявності передбачених у законі умов:
спадкоємець, який одержав би право на спадкування, якби він був живий, помер раніше спадкодавця (тобто раніше відкриття спадщини);
місце померлого спадкоємця займають його спадкоємці;
спадкоємці по праву представлення спадкують не нарівні з іншими спадкоємцями, а лише ту частку, яку б спадкував би спадкоємець, чиє місце вони зайняли;
ця частка поділяється між спадкоємцями по праву представлення порівну.
При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення (ч.6 ст. 1266 ЦК).
Розмір частки у спадщині спадкоємців за законом (ст. 1267 ЦК). За загальним правилом частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Однак, спадкоємці за угодою між собою можуть змінити розмір часток у спадщині когось з них:
усна угода щодо рухомого майна;
письмова нотаріально посвідчена угода щодо нерухомого майна або транспортних засобів .