3. Підстави та умови цивільно-правової відповідальності.

Загальною юридичною підставою всіх видів юридичної відповідальності вважається порушення норми права.

Фактичною підставою цивільно-правової відповідальності є правопорушення як юридичний факт.

Цивільне правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність особи, яка порушує норми актів цивільного законодавства або умови договору, і з якою договір або закон пов’язують виникнення цивільно-правової відповідальності.

Умови цивільно-правової відповідальності – це певні обставини, при наявності яких застосовується цивільно-правова відповідальність до конкретного суб’єкта.

Умови цивільно-правової відповідальності поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні умови є типовими для більшості цивільних правопорушень. До них відносяться:

1) Протиправність діяння;

2) Шкода (майнова і немайнова).

Збитки – це грошове вираження майнової шкоди.

Збитки (як негативні наслідки, що настали в майновій сфері потерпілої від правопорушення особи, в законодавстві України традиційно) складаються з двох частин:

• реальні збитки;

• упущена вигода.

Реальні збитки включають в себе втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням майна,

а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода (неодержані доходи) – це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (ч.2 ст. 22 ЦК).

3) причинний зв'язок між протиправним діянням і шкодою;

4) Вина.

Вина у цивільному праві (ст. 614 ЦК) – це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов’язання або для запобігання заподіянню шкоди.

В окремих випадках, прямо встановлених у законі або договорі, цивільно-правова відповідальність може і при відсутності її вини. Відповідальність, яка не залежить від вини правопорушника, називають підвищеною, маючи на увазі не збільшення розміру, а її більшу суворість порівняно з відповідальністю, що настає за типових умов відповідальності.

Підвищена відповідальність встановлена, зокрема:

• для боржника, який прострочив виконання зобов’язання, якщо після прострочення випадково настала неможливість виконання (ч.2 ст. 612 ЦК);

• для професійного зберігача за втрату, нестачу або пошкодження речі (ч.2 ст. 950 ЦК);

• для виконавця, якій порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності (ст. 906 ЦК);

• у разі завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК);

• за шкоду, завдану органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадови, службовими особами при здійсненні їх діяльності (ст.ст. 1173 - 1176 ЦК).

Традиційно ЦК закріплює презумпцію вини особи, яка вчинила правопорушення. Це означає, що вона вважається винною у завданні шкоди, невиконанні зобов’язання або іншому правопорушенні, оскільки не буде доведено іншого (ст. 614 та ч.2 ст. 1166 ЦК).

4. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності

Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності – це обставини, з якими закон або договір пов’язують звільнення особи від застосування до неї санкцій за правопорушення.

Ст. 617 ЦК вперше закріплює загальні підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Під правовим випадком (казусом) розуміються така подія або її результат (наслідки), яких могло б не бути, але які не були відвернуті відповідальною особою тільки тому, що їх не можливо було передбачити і запобігти через раптовість їх настання.

Непереборна сила – це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості при даних обставинах запобігти негативним наслідкам її прояву.

Непереборна сила є об'єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому ця подія, як правило, має відносно діяльності суб’єкта зовнішній характер втручання.

До обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо). Категорія «непереборна сила» має відносний характер. Це означає, що одне і те ж явище в одному випадку, за певних умов визнається непереборною си­лою, а в іншому — ні.

Ще однією обставиною, яка звільняє від цивільної відповідаль­ності, є форс-мажор.

Форс-мажором визнається обставина (дія чи подія), що спричи­няє неможливість виконання договірних зобов'язань у обумовлений сторонами строк.

Отже, на відміну від випадку та непереборної сили, форс-мажор є спеціальною підставою звільнення від відповідальності лише за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов’язань.

Для визнання обставин форс-мажором, необхідна наявність певних умов.

По-перше, виникнення їх піс­ля укладення договору.

По-друге, неможливість виконання зобов’язання у період їх існування.

По-третє, закріплення цих обставин у договорі. Сторони у договорі повинні узгоджувати форс-мажорні обставини шляхом прямого зазначення їх переліку. При цьому цей перелік вважається вичерпним й не підлягає розширювальному тлумаченню. поширеному.