2. Сутність культури та основні культурологічні парадигми

Починаючи курс «Історія української культури», необхідно насамперед визначити, що таке «культура». Це тим більше необхідно, що під поняттям «культура» в різних випадках криється різний зміст.

Вирішенню цього завдання перешкоджає різноманітність уявлень про культуру, що зберігається донині. Тлумачний словник української мови, наприклад, фіксує шість його основних значень і декілька їх відтінків: "1. Сукупність досягнень людського суспільства у виробничому, суспільному і духовному житті. 2. Рівень... досягнень у певну епоху якого-небудь народу або класу суспільства. Рівень, ступінь розвитку якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності. 3. Освіченість, вихованість, начитаність... Наявність певних навичок поведінки у суспільстві. Сукупність умов життя, необхідних освіченій людині... 4. Розведення, вирощування якої-небудь рослини; культивування. 5. Рослина, що розводиться, вирощується... 6. Мікроорганізми. вирощені в лабораторних умовах у живильному середовищі".

У французьких словниках з філософії подано три основні й декілька часткових значень поняття "культура"; три значення виділяє й німецький філософський лексикон. Автор відомого англійського філософського словника Р. Вільямс стверджує: "Культура - одне із двох або трьох найбільш складних слів англійської мови", а К. Дженкс почав опубліковану ним у 1993 р. книгу, що узагальнює сучасний стан культурологічної думки, таким твердженням: "Ідея культури охоплює таку кількість предметів, процесів, відмінностей і навіть парадоксів, що тільки самовпевнена або мудра людина може наважитися розмірковувати про неї й, можливо, тільки дурень стане писати про це книгу".

Не випадково у 80-х роках ХХ ст. фахівці налічують від 150 до 250 визначень культури в різних наукових областях. За свідченнями культурологів, на сьогодні в науці існує близько 500 визначень культури і кількість їх постійно зростає.

Слово "культура" останнім часом — одне з найчастіше вживаних. Воно не сходить зі сторінок газет і журналів, вживається у промовах політичних діячів, філософських і наукових трактатах. Уже стали звичними заклики до підвищення культури парламентських і політичних дискусій, відродження духовної і національної культури, зростає неспокій з приводу занепаду загальної культури населення тощо. Мабуть, не існує політичних партій і громадських рухів, що у перспективних програмах не передбачали б заходів, спрямованих на піднесення культури. Проте "культура" — не тільки широко вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного знання про суспільство, тим паче на сучасному етапі, коли об'єктивні процеси суспільного розвитку проблематику культури висувають на передній план.

Що ж таке культура?

Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культура" як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. Раніше цей термін існував тільки у словосполученнях, означаючи функцію чогось: cultura juris (вироблення правил поведінки), cultura scientiae (здобуття знань, досвіду), cultura literarum (удосконалення мови) і та ін. У більшості лінгвістів не викликає сумніву, що латинське слово "cultura" походить від " curae " у значенні: піклуватися, удосконалювати, обробляти, шанувати, заселювати. Англійське coulter (різак) походить від слова " curae " в значенні "обробляти", запозиченого через форму culter. (Культиватор в українській мові). Деякі значення цього слова пізніше трансформувалися у самостійні поняття: заселення, олюднення — у colonus (колонія), шанування, поклоніння — у cultus (культ). Проте у всіх випадках раннього вживання слова "cultura" воно означало вирощування, удосконалення, культивування чогось (рослин, тварин) і було пов'язане зі землеробством — основою існування античної цивілізації.

Перше згадування цього слова ми знаходимо у Марка Порція Катона Старшого (234—149 pp. до н.е.), автора однієї з перших праць про сільське господарство "De agri cultura" -- "Агрикультура" (переклад українською подається зазвичай як "Про сільське господарство" або "Про землеробство") яка дійшла до наших днів.

Майже з самого початку існування слова cultura почало практикуватись і його метафоричне, переносне вживання в контексті тематики суто духовних аспектів людської життєдіяльності. Більш повно це слово почав використовувати римський оратор Марк Туллій Цицерон Marcus Tullius Cicero (106—43 до н.е.). Він говорив про "культуру духу і розуму". У його роботі "Тускуланські бесіди" стверджується, що "культура розуму є філософія" Cultura animi ("оброблення душі", Цицерон). Френсіс Бекон (1561 — 1626) ще писав про "культуру й удобрювання умів" тобто не забувся "землеробський" контекст використання слова "культура". Цицерон на думку, вимагається наполегливе вдосконалення власних розумових здібностей. (доробити)

Таким чином, еволюція семантики слова "культура" пов'язана насамперед з перенесенням уявлень про особливе, так би мовити, "одухотворене" виконання певних фізичних, переважно землеробських, робіт (тобто діяльність, спрямовану на природні процеси та об'єкти) на суто людський розвиток і життєдіяльність. Іншим важливим моментом стало те, що слово, яке спочатку застосовувалось для означення конкретних дій і процесів, з часом почало використовуватись для означення процесів розвитку і вдосконалення взагалі, тобто набуло характеристик абстрактного поняття. Саме в культурі мислення Цицерон вбачав шлях до розширення духовного світу людини. В такому розумінні термін "культура" ввійшов до всіх європейських мов, у тому числі й до української.

Протягом всієї історії розвитку філософської думки культура, в тому чи іншому аспекті, була предметом вивчення різними мислителями, літераторами, істориками різних країн. Первісне поняття культури, що існувала в стародавніх цивілізаціях Китаю (поняття "жень") і Індії (поняття "дхарма") означало насамперед цілеспрямований вплив людини на оточуючу її природу. Включало воно також і виховання та навчання самої людини. Філософи стародавньої Греції бачили в "пайдейе", тобто "вихованості", яку вони вважали синонімом культури, головну свою відмінність від "некультурних" варварів.

Проблема визначення культури

Деякі дослідники відносять початок історії сучасного поняття "культура" до другої половини XVII ст., коли воно було використано в працях Самуі(е)л(ь) фон Пуфендорфа (1632— 1694) для означення результатів діяльності суспільної людини. При цьому німецький автор демаркував (відділяв) і навіть протиставляв "природну" людину і людину культурну, внаслідок чого поняття культури набуваю значення чогось позаприродного, штучного. Слід сказати, що такий сенс поняття культури (як чогось протиприродного) зберігався тривалий час.

Одне з найвідоміших і найпопулярніших визначень культури навіть стверджує, що культура — це те, що не є природою. І тільки у XX ст. (точніше — у його другій половині) почали набувати поширення наукові концепції, в яких культура в цілому (і навіть технічний розвиток) не протиставлялася природі, а розумілась як етап або варіант її розвитку. Однак, повертаючись до історії сучасного поняття "культура", слід зауважити, що більшість науковців сходяться на тому, що цю історію все ж таки слід починати не раніше кінця XVIII — початку XIX ст., коли воно стає загальновживаним принаймні в кількох європейських мовах, насамперед німецькій, англійській, французькій. У східнослов'янських мовах слово "культура" починає активно вживатись ще пізніше.

Однією з популярних і детальних систематизацій визначень культури є систематизація, запропонована американськими науковцями Альфредом Кребером і Клайдом Клакхоном. У 1952 р. вони видали дослідження під назвою "Культура. Критичний огляд концепцій і визначень", у якому був проведений аналіз понад 150 відомих на той час визначень та концепцій культури. У 1963 р. А. Кребер і К. Клакхон перевидали свою книгу в новому варіанті, значно розширивши перелік інтерпретацій культури в основному за рахунок найновіших на той час. До сьогодні ця робота багатьма науковцями вважається найавторитетнішою зі своєї теми (принаймні в англомовній науковій традиції).

А.Кребер і К.Клакхон поділили визначення культури на шість великих груп, позначили ці групи буквами латинського алфавіту (А, В, С, D, Е, F) і дали кожній групі найменування відповідно до загального типу визначень, які в неї входять: А — описові, В — історичні, С — нормативні, D — психологічні, Е — структурні, F — генетичні. Крім того, деякі з груп, у свою чергу, поділяються ще на підгрупи…

В праці А. Кребера та К. Клакхона, що зібрали 180 визначень поняття культури, розрізняються 6 їх типів[2]:

Описовий

До цього типу віднесені класичні етнологічні визначення, найвідомішою з яких є визначення Едварда Тейлора:

«Культура, або цивілізація, є складним цілим, що включає в себе знання, вірування, мистецтво, моральність, право, звичаї, вміння та навички, набуті людьми як членами суспільства.»

Характерним є трактування понять «культура» i «цивілізація» як синонімічних. Інші дослідники, що вивчали культуру (особливо археологи, етнографи та Культурні антропологи) посилались на це визначення культури або модифікували його. Наприклад, Рут Бенедикт визначив культуру як «складне ціле, що включає навики, набуті людиною як членом суспільства.»

До цього ж типу віднесено визначення антрополога Броніслав Маліновський:

«Культура є інтегральною цілістю, що складається з інструментів і товарів споживання, творчих принципів різних соціальних груп, людських ідей і навичок, вірувань і звичаїв.»

Історичний

Визначення, включені до цієї категорії, спираються на фактор традиції як механізму передачі культурної спадщини. Цей тип добре ілюструє визначення Стефана Чарновського:

«Культура є колективним благом і колективним доробком, продуктом творчих і перетворювальних зусиль незліченних поколінь (…) Культурою є сукупність елементів суспільного доробку, спільних для ряду груп і завдяки своїй об'єктивності, здатних поширюватися у просторі.»

Нормативний

Нормативні визначення акцентують підпорядкування людей нормам, цінностям і моделям поведінки.

Цьому типу культури відповідає визначення Альфред Кребер та Парсонса:

«Культура — це передані та створені сутності й моделі цінностей, ідей і інших символічно значимих систем, які є чинниками, що формують людську поведінку, а також продукти такої поведінки.»

В цьому ж дусі визначає культуру вже Ральф Лінтон:

«Культура — це сукупність засвоєних форм поведінки і її результатів, елементи яких є загальними і передаваними між членами даного суспільства»

Психологічний

Психологічні визначення акцентують увагу на психічних механізмах формування культури, акцентується увага на навчанні і наслідуванні при засвоєнні культури. Визначення цього типу сформулювали Станіслав Оссовський:

«Культура є певною сукупністю психічних установ, що передаються в рамках даної спільноти через суспільний контакт і залежних від системи міжлюдських стосунків.»

Г. Рогайм:

«Під культурою ми будемо мати на увазі сукупність усіх сублімацій, усіх підстановок або результуючих реакцій, зрештою, все в суспільстві, що пригнічує імпульси або створює можливість їх спотвореної реалізації»

Структурний

Зібрані до цієї групи визначення акцентують увагу на структуру тієї чи іншої конкретної культури, і, відповідно, її засадничими елементами і їх внутрішніми зв'язками. Вирізняють чотири категорії культури:

матеріально-технічні,

суспільні,

ідеологічні,

психічні (почуття і відносини).

Генетичний

Зібрані до цієї групи визначення акцентують увагу на походженні культури. П. Сорокін:

У найширшому сенсі слово "культура" означає сукупність усього, що створене або модифіковане свідомою чи несвідомою діяльністю двох і більше індивідів, які взаємодіють або впливають на поведінку один одного.

Найлаконічніше визначення культури дав філософ В. Оствальд:

Те, що відрізняє людину від тварин, ми називаємо культурою.

Слід зазначити, що, незважаючи на свою безперечну популярність і авторитетність у наукових колах, систематизація Кребера і Клакхона не позбавлена певних недоліків, основним з яких є, мабуть, її складність.

Іншу, дещо простішу, систематизацію визначень культури запропонував російський теоретик культури Лев Єфимович Кертман (народився у Києві 1917 р, закінчив КДУ 1940, помер 1987). На його думку, вся багатоманітність дефінітивних пропозицій розподіляється між антропологічним, соціологічним і філософським підходами до об'єкта визначення…

Розглянемо деякі визначення культури:

За словами соціолога К. Янга, „ культура — це форми звичної поведінки, спільні для групи, громади або суспільства. Вона складається з матеріальних і нематеріальних елементів".

Американський соціолог П. Сорокін: „У найширшому сенсі слово „культура" означає сукупність усього, що створене або модифіковане свідомою або несвідомою діяльністю двох чи більше індивідів, які взаємодіють один з одним або впливають на поведінку один одного";

В. Бекет: „Культура — це стійкі вірування, цінності й норми поведінки, які організують соціальні зв'язки і роблять можливою спільну інтерпретацію життєвого досвіду";

Б. Малиновський: Культура -- це „ винаходи , речі, технічні процеси, ідеї, звичаї і цінності, що успадковуються";

К. Юнг: „ Культура — це спільний і прийнятий спосіб мислення".

Філософ Вільгельм Фрідрих Оствальд уважав: „Те, що відрізняє людину від тварин, ми називаємо культурою".

Альфред Луіс Кребер: „Культура — це вся повнота діяльності суспільної людини".

Смисловий простір культури визначають три складові його осягнення:

- Життєво творче (обробіток);

- Освітньо-виховне;

- Культове.

Кожна етнокультура має свій власний

«ментальний інструментарій» – мову, магію, міфи, вірування, звичаї,

мистецтво, мораль тощо. Отже, етнічна ментальність – це сукупність

образів, вірувань, уявлень і установок, інтегрованих у цілісну систему

світобачення.