26. Мікроклімат робочої зони. Нормування параметрів мікроклімату.

Мікроклімат – стан повітря робочої зони в виробничому приміщенні.

Мікроклімат або метеорологічні умови виробничих приміщень визначаються за такими параметрами:

• температурою повітря в приміщеній, °С; (18 - 22°С)

• відносною вологістю повітря, %; (40 - 60%)

• рухливістю повітря, м/с; (0,1 – 0,2 м/с)

• тепловим випромінюванням, Вт/м³.

Мікроклімат впливає на тепловий стан організму людини і визначає її теплообмін з оточуючим середовищем, який відбувається шляхом випромінювання або випаровуванням

Випромінювання – це відтік тепла з відкритих ділянок тіла людини при низькій температурі оточуючого середовища. Це може привести до переохолодження організму та обмороження окремих ділянок тіла людини.

Випаровування – це відтік тепла з усієї поверхні тіла людини в жарке оточуюче середовищ. При недостатньому теплообміну може відбутися перегрів тіла людини, що призводить до теплового удару.

Мікроклімат виробничих приміщень нормується в залежнос­ті від:

• теплових характеристик виробничого приміщення;

• катего­рії робіт по важкості;

• періоду року.

Оптимальні мікрокліматичні умови - це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на лю­дину забезпечують нормальний тепловий стан організму без на­пруги і порушення механізмів терморегуляції.

Вони створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують передумови для високого рівня працездатності.

При нормуванні мікроклімату календарний рік поділяється на два періоди:

• холодний період - тоді, коли середньодобова температура на відкритому повітрі нижча за +10 °С;

• теплий період - коли середньодобова температура зовні при­міщення становить +10 °С і вище.

Допустимі мікрокліматичні умови - це такі показники мікро­клімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть призвести до дискомфортного теплопочуття. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкоджен­ня або порушення здоров’я у людини це не викликає.

27. Шкідливі речовини в повітрі робочої зони.

Під час виробничих процесів повітря робочої зони може забруднюватися шкідливими домішками у вигляді пилу, газу або пару, які призводять до хронічних отруєнь та професійних захворювань працівників.

Найпоширенішим забруднювачем повітря є пил, який поділяється на аерозолі та аерогелі.

• аерозолі – це вивішені в повітрі пилинки;

• аерогелі – це скупчення пилу на будь яких предметах.

Аерозольний пил подразнює слизові оболонки людини, та проникаючи до легень призводить до професійних захворювань (пневмоконіоз, силікоз, та інші). Крім того аерозольний пил деяких речовин ще й вибухонебезпечний).

Аерогельний пил гігроскопічний, і має здатність проводити електричний струм. Від цього в електроустаткуванні може виникнути коротке замикань, що може привести до пожежі .

Шкідливість дії пилу на організм людини залежить:

• від кількості її вдихання,

• від ступеню її дисперсності,

• від форми пилинок,

• від її хімічного складу і токсичності.

Окрім пилу повітря виробничих приміщень може бути насичене домішками шкідливого газу або пару, що виділяються при виробничих процесах.

За токсичністю дії шкідливі речовини поділяються на:

• кров’яні отрути – що взаємодіють з гемоглобіном і гальмують живлення організму киснем (оксид вуглецю або чадний газ, бензол, тощо);

• нервові отрути – що збуджують нервову систему людини та руйнують її нервові клітини (наркотики, спирт, сірчаний водень, кофеїн та ін.);

• подразнюючі отрути – що вражають верхні дихальні шляхи і легені людини (аміак, сірчаний газ, пари кислот, тощо);

• печінкові отрути – що викликають запалення тканин печінки (спирт, дихлоретан, ефір);

• алергени – що занижують реакцію організму людини на отруту (алкалоїди);

• канцерогени – що утворюють злоякісні пухлини (кам’яновугільна смола, бензопірен);

• мутагени – що змінюють будову клітин тіла людини (пари ртуті, свинцю, етилену);

• пропалюючи шкіру і слизові оболонки – (сірчана та соляна кислота, луг, тощо).