Гіпотези походження людини.

Антропосоціогенез (антропос - людина, соціо — суспільство, генезис — поява) — процес походження людини як біосоціальної істоти.

Гіпотези про природне походження людини підтверджені рядом наукових фактів:

а) людина схожа на вищих тварин (структурою білка, способом розмноження, структурою внутрішніх біологічних і фізіологічних процесів і т.п.);

б) в онтогенезі (індивідуальнім появі) людина повторює філогенез (історію становлення тваринного світу і людства); в утробі матері з одноклітинної істоти плід проходить всі стадії розвитку (буває схожий на рибку, на пташку і т.д.);

в) археологами, палеонтологами знайдені останки і сліди істот, які займали проміжну позицію між тваринами і людиною (рамапітеки, австралопітеки, неандертальці і ін.).

У космічній еволюційній концепції Т. де Шардена ан­тропогенез розглядається в контексті космогенезу — по­стійної взаємодії двох якісно відмінних світових енергій: механічної та психічної. Перша зумовлює розширення, дру­га — концентрацію. В процесі космогенезу відбувається зростання психічного через його концентрацію і примно­ження форм його вияву. До того ж, на думку Шардена, у Всесвіті діють фізичні константи (стала сильних і слаб­ких взаємодій, стала Планка, граничність швидкості світ­ла тощо), які в комплексі зумовлюють його наявний стан, який уможливив появу людини.

У своїй знаменитій праці «Феномен людини» Шарден доводить, що перехід до «феномена людини» відбувався не лише через морфологічні зміни і природний відбір, як у Дарвіна, а визначався, крім цього, ще й внутрішніми силами самого організму ното sapiens, трансформацією її свідомості, зокрема появою рефлексивної здатності, що по­лягає в усвідомленні своєї свідомості. Тварина, на думку дослідника, знає дещо про світ, але вона не знає, що саме вона знає. Людина усвідомлює свою свідомість, і це робить її перебування у світі новою формою буття, підносить про­цес еволюції до нового рівня. Істотною властивістю люд­ського життя, за Шарденом, є і його здатність використо­вувати для свого розвитку випадковості. Життя розвива­ється, зазначав він, через гру шансів, але впізнаних і схоплених, тобто психічно відібраних шансів.

Заслугою вченого є й те, що він у межах еволюційної концепції, яка має загалом нелінійний характер, обґрун­тував єдність біологічної та соціальної природи людини. Т. де Шарден вибудував такий ланцюг еволюції людини: австралопітек — пітекантроп — синантроп — homo sapiens.

З огляду на сучасні досягнення природознавства цей ланцюг дещо доповнений і має такий вигляд: рамепітек (найдавніший предок людини, що жив на території від Індії до Африки близько 15—14 млн. років тому) — сівапітек (проживав на території Азії приблизно 10—-9 млн років тому) — австралопітек (жив на території Африки 5—4 млн років тому) — зінджантроп (людина вміла, що жила на території Африки приблизно 2 млн років тому) — пітекантроп (жив 1,9—0,65 млн років тому) — синант­роп (400 тис. років тому) — неандерталець (рання форма ното sapiens, жив приблизно 130—50 тис. років тому) — ноmо sapiens (40—35 тис. років тому).

Креаціоністська версія походження людини (лат. – творіння) – людина результат творення когось більш досконалого.

Релігійна гіпотеза - людина створена Богом. І саме він наділив людину такими властивостями, які не може мати жодна інша істота (спирається на віру в Бога і є офіційною в релігійній філософії).

Існує гіпотеза й про позаземне (космічне) походження людини. Згідно з нею земна людина є продуктом «селекційної діяльності» на Землі вищої цивілізації; еволюційний процес живого у земних умовах неодноразово коригували штучно:

– у Космосі знаходиться “Насіння життя”, яке космічним пилом, метеоритами, кометами заноситься на планети. Витоки такого підходу належать це до V ст. до н.е. – до вчення давньогрецького мислителя Анаксагора з його ідеєю панспермії. Тепер же, коли у метеоритах знайдені всі амінокислоти, що складають живе, до цього припущення наука повертається знову, на якісно нових засадах; – космічні прибульці залишили на Землі своїх представників. З цього погляду життя людини є суто космічним явищем; – життя людини є реалізацією особливої космічної енергії, тому воно унікальне за своєю природою. В сучасній науці існують і заперечення проти цих гіпотез. Одне з них: такий величезний якісний стрибок, як поява із тварин людини, не міг відбутися так швидко навіть із погляду законів біологічної еволюції (процес антропосоціогенеза йшов за різними даними від трьох до п’яти мільйонів років). Останнім часом, щоправда, цей аргумент руйнується "радіаційною" версією, яка стверджує, що високий радіаційний фон в свій час вплинув на швидкість мутацій і процес пішов швидше.

Останнім часом привертають до себе увагу припущення про штучне походження людини. Вони певною мірою відображають сучасні науково-технічні досягнення людства, зокрема освоєння космічного простору, створення роботів, вирощування зародків людини “у пробірках” тощо. В їх основі – думка про створення людини високорозвиненими представниками позаземних цивілізацій, про “великого експериментатора”. І якими б неймовірними, навіть фантастичними на перший погляд не здавалися нам ці припущення, їх не можна відкидати, виходячи з уже сумнозвісного людству принципу: “Цього не може бути, тому що не може бути ніколи”. Питань на сьогоднішній день більше чим відповідей. Це ще раз підтверджує думку багатьох філософів про те, що людина - це найбільша таємниця. І нам, мабуть, необхідно піти по зразку Діогена - давньогрецького філософа, який ходив вдень по площах Афін зі смолоскипом ("вдень із вогнем") і поясню­вав своє дивне поводження словами: "Шукаю людину!"

У наукових розробках проблеми антропогенезу ще ба­гато невідомого, не з’ясованого до кінця, не проаналізова­ного, а отже, такого, що підтримується однією групою вче­них і водночас заперечується іншою. І це зрозуміло, оскіль­ки йдеться про найдивовижніше творіння — людину.