Розмова про власні почуття й переживання

Ця задача трохи більш складна хоча б тому, що, перш ніж батько почне виражати свої почуття дитині, вона повинна сама постаратися в них розібратися. Для цього консультантом повинна бути проведена спеціальна робота, спрямована на виявлення того, що ховається за батьківською гіперопікою. Тут не має сенсу вдаватися в "психоаналіз" батьківських почуттів, і тому на питання: "А чому, ви ним (неї) так опікуєте, так керуєте ним (нею)?", задовольнитися першою відповіддю, що для більшості клієнтів однозначна: "Я за нього боюся", "Я тривожуся за неї". З погляду глибинної психології, безумовно, ця відповідь не повна. Тут можна було б говорити і про потреби батька, як усякої людини, контролювати й керувати іншими, і про реалізації проблем власної значимості, і про страх самітності, і багато про що інше, що у випадку рефлексуючого клієнта і достатньої кількості часу для обговорення, цілком може бути порушено, і що очевидно гарантувало б набагато більший успіх наміченим змінам.

Але найчастіше, через різні обмеження у консультуванні, ці питання не можуть бути опрацьовані. Тому, на наш погляд, краще орієнтувати батька на шлях поведінкових змін, пов'язаних із компенсацією батьківської тривоги й потреби в контролі, чим починати глибинний аналіз без можливості його успішно закінчити. Такою важливою поведінковою зміною є переорієнтація батька з постійного контролю на прояв власних почуттів і переживань, зв'язаних із дитиною, неадекватним вираженням яких, у якомусь сенсі, є гіперопіка. Така ціль, на перший погляд, здається зовсім простою. Це значить, що клієнт повинен замість "Не смій і думати про те, щоб кинути інститут!" сказати "Я так боюся, що ти зламаєш усе життя, якщо кинеш учитися. Мені у свій час усіх радили закінчити дисертацію, а я саме заміж вийшла, часу зовсім не було, а в результаті я залишилася ні з чим, і страшно боюся, що в тебе теж так вийде".

Здавалося б, різниця невелика, але дивно, наскільки клієнтам буває важко просто завершити фразу "Я почуваю, що...". Вираження власних почуттів буває дуже ефективне для вирішення ситуації, адже часом саме тому, що власні почуття цими людьми рідко проговорюються перед ким-небудь або аналізуються, почуття й переживання інших залишаються для них також незрозумілими або тлумачаться дещо примітивно: "Він чинить так мені на зло", "Вона нічого не розуміє". Але як лише клієнт зуміє розкрити іншому - у даному випадку власній дорослій дитині - свої почуття, йому, можливо, відкриються і переживання дитини; і, розібравшись в них, батько, можливо, перестане відчувати потребу контролювати або тривожитися по будь-якій причині (усе, можливо, виявиться не таким страшним: дитина не занадто пасивна, друзі не такими розпущеними і т. д.).

У ході бесіди з клієнтом доречно не просто обговорити проблему почуттів, але і розповісти про те, чому так необхідно ділитися ними з оточуючими, дати відчути, що значить виражати їх. Так, клієнтові можна запропонувати програти ситуацію, використовуючи техніку "порожнього стільця", на якому він повинен представити сидячого свого сина або дочку, тобто тих, кому необхідно розповісти, які почуття й переживання відчуває він із приводу труднощів і сварок, що виникають у стосунках щодня. Використання з цією метою прийомів гештальт-терапії повинно обов'язково об'єднатися з обговоренням того, про що саме було важко говорити і чому, як ці труднощі можна перебороти, як точніше сформулювати те, що клієнт хоче сказати, і т. д.