Завдання консультанта

Консультування людей, які зазнали втрати близьких, - це нелегке випробовування духовних сил і професійної компетенції психолога.

Консультант не повинен заглушати процесу суму. Якщо він зруйнував психологічний захист клієнта, то не зможе надати ефективну допомогу.

Слід відзначити, що "робота суму" не для всіх людей є ефективною стратегією подолання втрати. Багато залежить від стилю реакції. Людині, схильній заглушити болючі спогади іншим видом діяльності, "робота суму" мало допомагає.

Із закінченням "роботи суму" проходить адаптація до реальності нещастя, і душевний біль зменшується. Того, хто поніс втрату, починають цікавити нові люди й події.

У період утрати страждання полегшуються присутністю рідних, друзів і причому суттєва не їх дійова допомога, а легка доступність упродовж кількох тижнів.

Роль слухача у деяких випадках може виконувати консультант. Клієнту слід дати змогу виражати будь-які почуття. Інше дуже важливе завдання консультанта - допомогти близьким правильно реагувати на сум людини, яка втратила близьких.

Переживання втрати при розлученні

Втрата близької людини трапляється не лише при її смерті. Розлучення являє собою аналогічну ситуацію і породжує схожу динаміку переживань. Розлучення - це смерть стосунків, що викликає найрізноманітніші, але завжди болючі почуття.

Froiland і Hosman (1977), (цит. за: Horqe, Cristian, 1990) для опису розлучення скористались відомою моделлю Kubler-Ross:

1. Ситуація заперечення. Спершу реальність того, що трапилось заперечується. Важко одразу звикнутись з розлученням. На цій стадії ситуація розлучень сприймається з вираженим захистом: "Нічого такого не сталось", "Все добре", "Нарешті, прийшло звільнення" і т. д.

2. Стадія озлобленості. На цій стадії від душевного болю захищаються озлобленістю до партнера. Почасти маніпулюють дітьми, намагаючись привернути їх на свій бік.

3. Стадія переговорів. Пробують відновити шлюб, і використовують багато маніпуляцій стосовно одне одного, в тому числі і сексуальні стосунки.

4. Стадія адаптації. Коли консультант зустрічається з розлученим клієнтом підчас однієї з вищезгаданих стадій, його мета - допомогти клієнту "перейти" у стадію пристосування до умов життя, що змінилися.

Діапазон проблем, що виникли після розлучення, дещо широкий - від фінансових до догляду за дітьми. У вирішенні проблем суттєве місце займає уміння жити без дружини (чоловіка) і переборювати самотність. Роль консультанта в цих обставинах може виявитись дещо значною. Він повинен допомогти відрізнити самотність від усамітнення, відкрито аналізувати ставлення до сексу.

Тема 19. Особливості бесіди з помираючою людиною Особливості бесіди з умираючою людиною

Ставлення до смерті впливає на спосіб життя. Св. Августин мислив подібним чином: "Лише перед лицем смерті народжується самотність людини".

Невиліковна хвороба невмолимо наближує реальність смерті. Вона суттєво змінює людське життя і на цьому фоні, як не парадоксально, почасти проявляються ознаки "росту особистості". Що ж відбувається при наближені смерті? Якоюсь мірою відповідь на запитання ми одержуємо у бесідах із хворими на рак:

o заново оцінюються пріоритети життя - утрачають значення дрібниці;

o виникає відчуття звільнення - не робиться те, чого не хочеться робити;

o підсилюється хвилинне відчуття життя;

o спілкування з люблячими людьми стає глибшим;

o зменшується страх бути відкинутим, зростає бажання ризикнути. Усі ці зміни свідчать про збільшення чуттєвості невиліковної хворої людини, що пред'являє конкретні вимоги до тих, хто знаходиться поруч із ним - до близьких, лікарів, психологів. У хворого виникають дуже важливі для них запитання - "Чи скоро я помру?". Не існує єдиної правильної відповіді на це запитання. В даний момент рекомендується велика відповідальність у розмові з пацієнтом про смерть. Насамперед непогано порадити йому привести до порядку життєві справи (останнє бажання, заповіт і т. п.). Можна не говорити пацієнту, що скоро він помре. "Кожен повинен бути готовим до найгіршого, особливо важко хворий". Деякі люди не схильні думати про завершення своїх земних справ, тому що їм здається, що вирішення подібних проблем відкриває двері смерті. З ними можна обговорити проблему страху перед смертю.

Питання про відвертість із невиліковно хворим є найважчим. Існують найрізноманітніші думки з цього приводу. Одні вважають, що пацієнту слід сказати всю правду, інші наголошують на необхідності бережливого ставлення до тяжкохворого і нічого не говорять йому про наближення смерті, треті вважають, що слід поводитись так, як цього бажає пацієнт. Звичайно, хворий має право знати правду про свій реальний стан, і нікому не дозволено ущемляти це право, однак не варто забувати, що "право знати" не рівнозначне "обов'язково знати". Право знання не рівносильне вибору знання. Важкохвора людина може і не бажати знати будь-що конкретне про наближення смерті, і оточуючі повинні поважати його вибір.

Послідовність реакцій невиліковно хворих людей на наближення смерті описує модель Kubler-Ross.

1. Заперечення. При відвідуванні різних лікарів пацієнти сподіваються на заперечення діагнозу. Дійсний стан речей приховується як від сім'ї, так і від себе.

2. Злість. Вона найчастіше висловлюється запитанням: "Чому я", "Чому це сталось зі мною?", "Чому мене не почув Бог?".

3. Компроміс. На цій стадії намагаються як би відстрочити присуд долі, змінюючи свою поведінку, спосіб життя.

4. Депресія. Зрозумівши неминучість свого становища, поступово втрачається цікавість до навколишнього світу, відчувають сум, гіркоту.

5. Адаптація. Примирення розуміється як готовність спокійно зустріти смерть.

Помираючий здатний зрозуміти свій стан і почасти хоче поговорити про свою хворобу й наближення смерті, але лише з тими, хто вислуховує його без поверхових спроб утішити. Тому консультанту чи лікарю слід уміти кваліфіковано розібратись у бажаннях вмираючого й пов'язаних із смертю фантазіях й страхах. Це дозволить не лише вислухати пацієнта, але й допомогти йому поділитися думками про смерть, і про те, що він утратить разом із життям.

Декілька важливих принципів, які слід враховувати консультанту в роботі з помираючим:

1. Дуже часто люди помирають у самотності. До вмираючого не слід ставитись так, як до уже померлого. Його слід відвідувати й спілкуватись з ним.

2. Слід уважно вислуховувати скарги вмираючого і терпляче задовольняти його потреби.

3. На благо вмираючого повинні бути спрямовані всі зусилля його людей.

4. Помираючи, люди надають перевагу більше говорити, ніж вислуховувати відвідувачів.

5. Мова помираючого часто буває символічною.

6. Не слід трактувати помираючу людину лише як об'єкт турбот і співчуття,

7. Найбільше, чим може скористатись вмираюча людина, - це наша особистість.

8. Психологам і лікарям слід признатися у своїх сумнівах, почутті провини.

Персоналу, що працює з умираючим і його близькими, теж необхідна суттєва допомога. З ними слід перш за все говорити про усвідомлення помирання з почуттями й провини, й безсилля.