14.3.3. Внутрішнє мовлення

Внутрішнє мовлення — це вид беззвучної мовленнєвої діяль­ності людини. Кажучи образно, це «мовлення мінус звук». Його характеризує максимальна згорнутість граматичних структур та змісту, бо промовляти слова до кінця немає необхідності; фрагмен­тарність — пропускається те, що для людини є зрозумілим; домі­нування смислової сторони над зовнішньою формою — елементи слів та їхніх значень можуть «склеюватися» в нові комбінації; відсутність набору стандартних граматичних правил та алфавіту; виключення непорозумінь у сприйманні ситуації; ситуативність; контекстність; складність переводу на зовнішнє мовлення.

Таким чином, внутрішнє мовлення ніби-то відмовляється від виконання своєї первинної функції — воно перестає безпосеред­ньо слугувати засобом спілкування з іншими, однак залишається внутрішньо спрямованим на інших людей, якщо не реальних, то уявних. Людина ніби-то веде з ними внутрішню бесіду. Однак, найперше внутрішнє мовлення стає формою роботи думки. За його допомогою думка народжуюється, бо інтелект «не приймає» зовнішнього мовлення, а лише внутрішнє.

В онтогенезі спочатку формується зовнішнє мовлення, потім егоцентричне і нарешті — внутрішнє. У дорослої людини цей процес протилежний: внутрішнє мовлення передує зовнішньому. Перехід внутрішнього мовлення у зовнішнє часто пов'язаний з труднощами. У внутрішньому мовленні думка зрозуміла лише самій людині, а коли вона намагається пояснити її іншим, вияв­ляється, що її не розуміють. Ці труднощі спричинені тим, що необ­хідно перейти від згорнутих, зрозумілих лише самому собі думок до розгорнутих граматичних і логічних форм. Тренує вміння вис­ловлювати свої думки і наміри монологічне і писемне мовлення.

14.4. Психологічні механізми мовлення

Мовлення як психічний процес спілкування між людьми складається з трьох головних етапів: породження, сприймання та розуміння мовлення. Розглянемо їхні психологічні механізми.

275

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

У 50-х роках XX ст. російський вчений М. Жинкін висловив припущення, що породження мовлення ґрунтується на задумі, який пов'язаний з універсальним предметним кодом. Цей код існує на рівні мозкових структур і спільний для різних мов. Він склався у досвіді багатьох поколінь, і цей досвід передається ди­тині у процесі комунікації. Національні мови мають спільну гене­тичну структуру і різняться між собою лише деякими способами інтеграції цього коду. Опанувавши кодом, дитина починає говори­ти і розуміти мовлення. Цей процес починается з третього місяця життя дитини, коли завдяки гулінню і лепету формується фонема­тичний слух і моторні компоненти мовлення.

Важливу роль у породженні мовлення відіграє також слово, яке зберігається у пам'яті у вигляді фонемної' решітки, над якою надбудовується морфемна² решітка. Ці решітки являють собою певним чином організовані елементи слів, що зберігаються у пам'яті людини. Остаточно слово формується лише у процесі мов­леннєвого повідомлення.

Основними психологічними механізмами породження мовлен­ня, за М. Жинкіним, є:

1. Механізм програмування мовленнєвого повідомлення. Це — по­будова змістовного кістяка мовленнєвого висловлювання, тобто того, що людина хоче сказати. Для цього відбирається інформація, яку людина вважає важливою, і відсіюється другорядна.

2. Механізм побудови граматичної структури речення. На цьо­му етапі, по-перше, прогнозується загальна структура фрази, її граматична форма, підбираються найпотрібніші слова та звуки; по-друге, запам'ятовуються, зберігаються і реалізуються граматичні характеристики слів; по-третє, відбувається перебір граматичних конструкцій; по-четверте, породжуються граматичні конст­рукції.

3. Механізм пошуку потрібного слова. За семантичними і звуко­вими ознаками шукається потрібне слово. Після цього відбу­вається моторне програмування синтагми³.

¹ Фонема - звук.

² Морфема - частина слова.

³ Синтагма - інтонаційно оформлена одиниця мови, яка виділяється зі складу речення.

276

4. Механізм вибору звуків. Відбувається перехід від моторної програми до її «заповнення» звуками.

5. Механізм реального звучання мовлення. Комунікатор кодує інформацію, а реципієнт декодує, тобто переводить звуки мовлен­ня у значення слів. Це забезпечує розуміння мовлення. Правильність розуміння мовлення стає очевидним лише тоді, коли реципієнт своїми висловлюваннями дає зрозуміти, що він прийняв та зрозумів повідомлення.

У своїй моделі породження мовлення М. Жинкін особливо на­голошує на тому, що всі мовленнєві процеси необхідно розглядати не самі по собі, а у комунікативному акті. Лише врахування мов­леннєвої комунікації, її мети та завдань дає можливість у всій гли­бині зрозуміти природу мовленнєвого процесу.

Для того, щоб правильно говорити, людина повинна сама себе чути. Це підтверджується дослідами з відтермінованим зворотнім зв'язком. Якщо людина читає текст вголос і водночас слухає себе через навушники, то у разі затримання зворотнього зв'язку на 200-400 мс в неї настає дискомфорт. Вона починає посилювати го­лос, заїкатися, повторювати вже прочитане. Тому спочатку втра­чається прогноз щодо часу надходження нового речення, а далі гальмується здатність до інтеграції елементів мови.

Другим та третім етапами мовленнєвого спілкування є сприй­мання і розуміння мовлення. Легкість, з якою людинахприймає і розуміє сказане, це лише остання фаза складного процесу опрацю­вання мовленнєвої інформації, який складається з трьох рівнів:

1. Сенсорного рівня, на якому відбувається акустичний аналіз і синтез звуків. Здатність аналізувати та синтезувати звуки мовлен­ня називають фонематичним слухом. У звичних умовах за­своєння рідної мови він розвивається у віці від 1 до 3 років, тобто упродовж сенситивного періоду розвитку мовлення. Фонематич­ний слух випереджає розвиток артикуляції. Дитина спочатку вчиться слухати те, що їй говорять, а вже потім — правильно гово­рити.

2. Перцептивного рівня — розпізнавання слів.

3. Смислового рівня, на якому завдяки аналізу і синтезу смисло­вих характеристик мовлення встановлюється смисл речення і цілого повідомлення. Для того, щоб набути значення, слово по-

277

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

винно знаходитися у реченні. Людина розуміє мовлення відповідно до розвитку її здатності самій створювати повідомлен­ня на тому ж рівні інтеграції.

Описані рівні сприймання та розуміння мовлення в дорослої людини, яка добре володіє мовою, згорнуті у часі. Тому скла­дається враження, що ми сприймаємо відразу слова і розуміємо ціле речення. Опанування рідною (або першою, основною) мовою відбувається «знизу вверх»: від елементарних механізмів типу утворення складів до вищих рівнів. Далі виникає довільність мов­лення і свідоме оперування мовними знаками. Прискорений роз­виток мовлення у дітей віком 1-3 років пояснюється тим, що різні рівні мовної системи: фонематичний, вербальний, синтаксичний та граматичний, — дитина засвоює не послідовно, а одночасно.

Оволодіння другою мовою в пізніший період після засвоєння рідної мови відбувається навпаки, «зверху вниз»: починаючи від свідомих операцій над мовою через довільний вибір мовних за­собів, до автоматизації мовлення. При цьому фонематичний слух потребує тривалого тренування. Засвоєння двох мов одночасно у ранньому віці (наприклад, у двомовних сім'ях) зазвичай відбу­вається без додаткових труднощів, тобто так само, як і однієї.