Екзамінаційний білет №24

1.Кістки лицевого черепа,їх будова та з єднання.

До кісток лицевого черепа відносяться: нижня носова раковина, слізна кістка, носова кістка, леміш, вилична кістка, піднебінна кістка, верхня щелепа, нижня щелепа, під’язикова кістка.

Нижня носова раковина – парна самостійна кісткова пластинка, яка звисає в порожнину носа з бічної його стінки і складається з тіла та трьох відростків.

Слізна кістка – парна тонка і крихка пластинка чотирикутної форми, розташована на медіальній стінці очної ямки. Бере участь в утворенні носо-слізного каналу.

Носова кістка парна, має форму витягнутої у довжину чотири­кутної пластинки. Утворює кісткову основу спинки носа.

Леміш – непарна кісткова пластинка трапецієподібної форми, яка бере участь в утворенні кісткової перегородки носової порожнини.

Піднебінна кістка – парна, складається з перпендикулярної і горизонтальної пластинок, які беруть участь в утворенні стінок носової та рото­вої порожнин, очної ямки та крилоподібно-піднебінної ямки.

Вилична кістка – з’єднує кістки мозкового і лицевого черепа (лобову, скроневу і верхню щелепу), укріплюючи лицевий череп. Вона має бічну, скроневу та очну поверхні і два відростки: лобовий і скроневий.

Верхня щелепа – парна кістка, має тіло і чотири відростки (лобовий, виличний, альвеолярний і піднебінний). В тілі знаходиться гайморова пазуха (її запалення має назву “гайморит”), яка через верхньощелепний розтвір сполучається з носовою порожниною. На тілі верхньої щелепи розрізняють очноямкову, передню, підскроневу та носову поверхні.

На очноямковій поверхні знаходяться підочноямковий край та підочноямковий канал; на передній поверхні – підочноямковий отвір, іклова ямка і носова вирізка; на підскроневій – альвеолярні отвори та канали і горб верхньої щелепи; на носовій поверхні – слізна борозна, верхньощелепний розтвір, велика підне­бінна борозна.

На піднебінному відростку знаходиться різцевий канал. Альвеолярний від­росток має альвеолярну дугу, зубні альвеоли (тут розташовуються зуби), які розмежовуються міжальвеолярними перегородками, а ближче до передньої по­верхні тіла щелепи помітні альвеолярні підвищення.

Нижня щелепа – непарна, єдина кістка черепа, яка рухається. Вона має тіло і дві гілки. Кожна гілка закінчується вінцевим і виростковим відростками, між якими знаходиться вирізка. На останньому розташована головка нижньої щелепи. З внутрішньої поверхні гілок знаходиться канал нижньої щелепи, який відкривається підборідним отвором на зовнішній поверхні тіла кістки. Тіло несе альвеолярний відросток, де в комірках розташовуються зуби нижньої щелепи, між комірками знаходяться міжальвеолярні перегородки.

Тіло нижньої щелепи має основу, на зовнішній поверхні якої знаходяться підборідні виступ та отвір, коса лінія, а на внутрішній поверхні – двочеревцева ямка, підборідна ость, щелепно-під’язикова лінія, під’язикова та нижньощелепна ямки. В місці відходження гілки від тіла знаходиться кут нижньої щелепи. На його зовнішній поверхні розташована жувальна, а на внутрішній – крилоподібна горбистості, де прикріплюються одноіменні жувальні м’язи.

Під’язикова кістка знаходиться в передній ділянці шиї між нижньою щелепою та гортанню і склада­ється з тіла та двох пар рогів – великих та малих.

З єднання.

Між кістками черепа є неперервні з’єднання у вигляді швів (в старечому віці більшість з них зазнає скостеніння) і перервні (суглоби).

Розрізняють три види швів: 1. Зубчасте шво: а) вінцеве, знаходиться між лобовою та тім’яними кістками; б) стрілоподібне – між тім’яними кістками; в) лямбдоподібне – між потиличною і тім’яними кістками. 2. Лускоподібне шво – між скроневою і тім’яною кістками. 3. Гладке шво – між лицевими кістками.

Скроне-нижньощелепний суглоб утворений головкою нижньої щелепи і суглобовою ямкою скроневої кістки. Все­редині суглоба є диск, який розділяє суглобову порожнину на два поверхи (верхній та нижній). За будовою він є комбі­нованим, за формою – виростковим, за функцією – двохосьовим, але внаслідок наявності диска в ньому можливі такі рухи нижньої щелепи, як опускання і піднімання, рухи вправо і вліво, вперед і назад. Усі ці рухи відбуваються під час акту жування та при членороздільній мові.

2.М язи гомілки(відділ розгиначів гомілки та бічних відділів).

Латеральна група м язів гомілки:

Довгий малогомілковий-розміщений поверхнево уздовж малогомілкової кістки,починається від головки і верхньої частини тіла малогомікової кістки.

Прикріплюється до першої плесневої і медіальної клиноподібної кісток.

Функції:згинає і пронує стопу.

Короткий малогомілковий м яз-слабший та коротший від довгого малогомілкового м яза і міститься під ним,починається від бічної поверхні малогомілкової кістки.

Прикріплюється до 5-ої плесневої кістки.

Функції:згинає і пронує стопу.

3.Щитоподібна залоза.Топографія,будова.

Щитоподібна залоза— непарний орган, що складається з двох долей, перешийка та рудиментарної пірамідальної долі. Розташований на передній поверхні шиї, попереду трахеї, і є периферійним гіпофіз-залежним органом ендокринної системи, який регулює основний обмін і забезпечує кальцієвий гомеостаз крові.

Щитоподібна залоза має капсулу — фіброзну оболонку, яка формує внутрішній та зовнішній листки, між якими знаходиться жирова клітковина, в якій проходять позаорганні судини, вени, та гілочки зворотних нервів. Зовнішній шар зпереду сформований претрахеальною пластинкою фасції шиї, яка переходить в каротидну пластинку ззаду та латерально. Спереду щитоподібну залозу покривають грудинно-щитоподібний та під'язиково-щитоподібний м'язи ,латерально — грудинно-ключично-сосцеподібний м'яз . На задній поверхні, щитоподібна залоза фіксована до перстнеподібного хряща, кілець трахеї та до нижнього констриктора глотки підвішуючою зв'язкою. Завдяки сполученню з гортанню щитоподібна залоза піднімається і опускається при ковтанні, зміщується в бік при повороті голови. Іннервується залоза симпатичними, парасимпатичними і соматичними нервовими гілками. У залозі чимало інтерорецепторів.

Щитовидна залоза добре постачається кров'ю (вона посідає перше місце серед органів за кількістю крові, яка протікає за одиницю часу на одиницю маси). Здійснюється воно парними верхніми і нижніми щитовидними артеріями. Як анатомічний варіант, у 3-10% людей буває непарна артерія , яка бере початок від дуги аорти або від плечеголовного стовбура. Ця артерія підходить до перешийка ЩЗ і віддає гілки до медіальних відділів правої і лівої часток. Щитовидні артерії розгалужуються між фасціальною і власною капсулами залози, лягають на поверхню її часток, проникають всередину паренхіми.

Венозна сітка залози розвинена краще, ніж артеріальна. Дрібні вени зливаються і утворюють сітку великих судин. З них формуються парні верхні, середні та нижні щитоподібні вени, які впадають у внутрішні яремні і плечеголовні вени. Біля нижнього краю перешийка залози міститься непарне венозне щитоподібне сплетення, з якого кров через нижні щитовидні вени відводиться в плечеголовні вени.