2. Система показників та джерела інформації

Наведені вище основні напрями та завдання соціальної статис­тики визначають її систему показників. Методики обчислення показників наведені у відповідних розділах. Тут ми звернемо увагу на основні принципи її побудови, адже системний аналіз соціальних процесів потребує чіткого уявлення як складу основ­них розділів системи показників, так і їх взаємозв'язку.

Систему показників соціальної статистики, яка в цілому являє собою ієрархічну побудову, можна розглядати в двох аспектах:

* набір узагальнюючих показників (модельний набір соціаль­них індикаторів);

* інтегральний показник (оцінка).

У науковій літературі та статистичній практиці для міжнарод­них і міжрегіональних порівнянь використовують різні підходи до побудови як модельних наборів, так і інтегральних оцінок.

Розглянемо модельний набір соціальних індикаторів, що за­стосовуються в роботі Державного комітету статистики України, Набір складається з таких індикаторів:

1. Макроекономічні показники,

2. Демографічна ситуація.

3. Охорона здоров'я та безпека.

4. Освіта.

5. Зайнятість.

6. Матеріальна забезпеченість.

7. Особисте споживання.

8. Житлові умови.

9. Пенсійне забезпечення.

10. Соціальна напруженість.

11. Регіональні особливості соціально-економічного життя. Кожен індикатор являє собою систему показників, яка може

бути визначена і представлена з різним ступенем деталізації. Прикладом є ієрархічна структура системи показників індика­тора «Охорона здоров'я та безпека» (рис. 1). Соціальні індика­тори використовуються під час розробки та реалізації соціаль­них програм.

Крім модельних наборів різного типу для можливості здійс­нення зіставлень статистичних показників різних країн викорис­товують також окремі узагальнюючі (інтегральні) показники. Найбільш відомим з них є індекс людського розвитку. Зростання значення проблеми людського розвитку в сучасному світі зумов­лено кількома чинниками, передовсім соціальною орієнтацією економіки розвинутих країн, загостренням проблем нерівномір­ності розвитку населення різних країн та регіонів світу. Це при­звело до відмови від трактування процесу людського розвитку переважно як збільшення матеріальних благ і послуг.

Еволюція становлення концепції людського розвитку доклад­но розглянута в праці. Основними принципами сучасного ба­чення концепції є такі.

По-перше, якщо концепції економічного зростання передба­чають збільшення обсягів ВВП та національного багатства, то те­орія людського розвитку визначає метою забезпечення можливо­стей жити довго й не хворіти, мати доступ до нагромаджених людством знань тощо. При цьому можливості, вибір і свобода окремої людини тісно пов'язані між собою і мають умови для максимальної реалізації. Саме по собі збільшення споживання товарів та послуг може сприяти розширенню можливостей лю­дини щодо задоволення її потреб, але не є самоціллю.

По-друге, іншими є основні інструменти розвитку. На відміну і від економічних теорій концепція людського розвитку віддає пе­ревагу інвестиціям не в основний капітал, а в «людський» — освіту та професійну підготовку. А вже це підвищує не тільки якість життя людей, а й ефективність усіх факторів виробництва.

Людський розвиток — це процес зростання людських мож­ливостей— людина має прожити довге життя, бути здоровою, освіченою, користуватися політичними та економічними свобо­дами, правами людини, суспільною повагою до особистості. Людський розвиток являє собою «як процес розширення вибору, і так і досягнутий рівень добробуту».

Матеріальний добробут, який був метою попередніх концеп­цій розвитку, продовжує залишатися найважливішою цінністю. Проте у міру зростання рівня життя і задоволення первинних по­треб (у їжі, одязі та житлі) на перший план виходять соціальні цінності (політична й економічна свобода, творчість, дозвілля, повага, безпека, доступ до досягнень науки і культури, творча й суспільна активність, збереження довкілля тощо). В результаті сучасна концепція людського розвитку включає такі аспекти:

* реалізацію базових можливостей;

* співробітництво;

* справедливість;

* соціальну стабільність;

* безпеку.

Відповідно до наведеної концепції людського розвитку для України визначені такі пріоритетні напрями:

* підвищення ролі кожної окремої людини в суспільстві, роз­ширення її можливостей щодо прийняття рішень та несення від­повідальності;

* забезпечення соціальної справедливості в розподілі доходів, у доступі до освіти, послуг охорони здоров'я, роботи, соціальних благ;

* досягнення повної продуктивної зайнятості, яка забезпечу­вала б добробут працюючих та соціальний статус, стимулювала б легальну економічну діяльність;

* досягнення екологічної безпеки, передусім ліквідація нас­лідків Чорнобильської катастрофи та наслідків нераціонального використання природних ресурсів.

Слід особливо підкреслити, що «базисним принципом концеп­ції людського розвитку є не постійне надання нужденним верст­вам і країнам гуманітарної допомоги, а стимулювання розвитку цих людей, підвищення ролі їх у суспільстві, розширення можли­востей вибору способу життя, можливостей прийняття рішень

стосовно своєї долі, але одночасно й посилення відповідальності їа прийняття рішення та його виконання». Розглянемо мето­дологічні засади вимірювання людського розвитку.

У міжнародній та вітчизняній статистиці для вимірювання людського розвитку використовують узагальнюючий пошук — індекс людського розвитку (ІЛР). Існують різні методики його розрахунку. У щорічних звітах Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) широко використовують ІЛР, який враховує:

* стан здоров'я;

* рівень освіти;

* реальну купівельну спроможність населення.

Стан здоров'я населення характеризується показником очі­куваного довголіття — тривалістю майбутнього життя після на­родження.

Показник досягнутого рівня освіти має дві складові: частку грамотного дорослого населення (віком понад 24 роки) і частку учнів початкових, середніх та вищих навчальних закладів у насе­ленні віком до 24 років.

У якості рівня життя приймається реальний обсяг ВВП на ду­шу населення, обчислений у доларах США, з урахуванням пари- . тету купівельної спроможності національної валюти (ПКС).

Індекс людського розвитку розраховується як середня ариф­метична зі стандартизованих показників, що входять до його складу:

Проведемо ранжування регіонів за рівнем індексу людського розвитку:

Наведений приклад ілюструє суть методу побудови ІЛР у най-загальнішому випадку. Проте слід відмітити, що, на думку укра­їнських науковців та практиків у галузі соціальної статистики, такий підхід для країн, що перебувають у перехідному періоді, не повністю відображує реальну ситуацію щодо людського розвит­ку. Наведемо основні аргументи.

По-перше, обмежена кількість показників не дає змоги пов­ною мірою охарактеризувати стан людського розвитку. На відмі­ну від країн із стабільною економікою у державах з перехідною економікою взаємозв'язок між соціально-економічними показни­ками є менш тісним, тому і набір індикаторів повинен бути знач­но ширшим.

По-друге, методика ПРООН передбачає використання індика­торів, які по своїй суті є позитивними характеристиками (стиму­ляторами) людського розвитку, що може призвести до зміщених оцінок. При цьому не враховуються негативні індикатори (де-стимулятори) (наприклад, стан злочинності, рівень безробіття тощо). Оскільки процеси, які вони відбивають, в Україні є значно поширеними і суттєво впливають на життя людей, то їх ураху­вання є актуальним.

По-третє, значущість ІЛР як універсального й узагальнюючо­го показника вимагає його стабільності як статистичної оцінки щодо можливих дій, спрямованих на його викривлення. Збіль­шення числа індикаторів зменшує вплив не достовірності окремих з них. Крім того, деякі спеціалісти вважають не досить аргумен­тованим використання вагових коефіцієнтів, які мають однакове значення.

Підхід, спрямований на збільшення числа індикаторів та ви­значення вагових коефіцієнтів за допомогою методу експертних оцінок, знайшов своє втілення в національній методиці побудови регіональних індексів людського розвитку. Вона пере­дбачає побудову ІЛР на основі таких індикаторів:

1. Демографічний розвиток.

2. Розвиток ринку праці.

3. Матеріальний добробут населення.

4. Умови життя населення.

5. Рівень освіти населення.

6. Стан охорони здоров'я.

7. Соціальне середовище

8. Екологічна ситуація.

9. Фінансування людського розвитку.

На відміну від міжнародної методології розрахунку ІЛР вітчи­зняна методика передбачає проміжний етап — побудову узагаль­нюючих індикаторів, які характеризують кожний з основних ас­пектів людського розвитку регіонів.

Отже, науково обґрунтований вибір системи показників є не­обхідним для об'єктивної оцінки реальної дійсності, не може бу­ти універсальним і повинен відповідати меті дослідження.

Основними джерелами інформації соціальної статистики є:

* переписи населення;

* статистична звітність інституційних одиниць, що є суб'єкта­ми відповідних видів економічної діяльності;

* одноразові або періодичні вибіркові обстеження.

В окремих розділах посібника джерела інформації розглядаю­ться детальніше.