4. Велика Вітчизняна війна
Ще вранці 22 червня 1941 року людей, які люблять рано вставати, здивували звуки авіаційних моторів далеко за хмарами. То пролітали німецькі літаки. О 12 годині жителі вже знали про те, що фашистська Німеччина напала на СРСР. Того ж дня пройшла мобілізація в Червону армію. На другий день правління колгоспу та комуністи Жук О.К., Курка А.С. організували мітинг, де було вирішено працювати ще краще і охороняти нашу Батьківщину. Йшла війна та колгоспники трудились, як раніше. Лінія фронту рухалась на схід. Все частіше появлялись літаки, виграючи пропелерами якісь страшні мелодії. Правління колгоспу одержало розпорядження приготувати все до евакуації. Бухгалтер колгоспу Франюк Кирило Захарович готував до знищення всі колгоспні документи та архіви.
Колгоспники Каптола Іван Григорович та Киценко Зоть Гнатович підготовляли техніку для знищення, щоб вона не дісталась ворогові. Фронт наближався. Чити було глухі вибухи снарядів. Все було підготовлено до евакуації. За тиждень до приходу фронту основні матеріальні цінності та худобу було евакуйовано. Німецькі літаки бомбили колгоспну пасіку, прийнявши вулики за палатки солдат. В селі великих боїв не було, так як село знаходиться далеко від основного шляху. Через село пройшло кілька німецьких військ, приблизно один полк в напрямку на Петрашівку. На другий день близько десяти червоноармійців пройшли через село, щоб потім з’єднатися з іншими частинами Червоної Армії.
Два тижні в селі не було ніякої влади, потім з Соболівки прибув німецький комендант і встановив в селі жорсткий режим. Фашисти почали забирати худобу і хліб, людей били гумовими палицями. Хліб вивозили машинами, нічого не залишаючи селянам. Настали тяжкі дні окупації. Не було солі, мила, сірників, та люди пристосувались до тяжкого життя – самі ткали полотно, плели лапті, робили саморобні жорна. Школа і клуб були закриті. Жителі протестували, та німці жорстоко розправлялися з бунтівниками. Хоч партизанів в селі не було, проте їхні славні подвиги зароджували в селян віру в перемогу над ворогом.
5. Відбудовчий період
12 березня 1944 року перші радянські розвідники пробрались в східну частину села. Яка це була радість. Німців в селі не було. Через село пройшли близько10 фашистських солдатів без гвинтівок. Та ось об 11 годині рушили наші війська, танки. Люди виходили із сховищ, вітаючись, торжествуючи. День видався погожим. Над селом знову засяяло сонце свободи. Та залишились після німців глибокі рани. Господарство було зруйновано, худоби й коней не було, насіння для сівби також. Прийшлось все робити заново. Весняну сівбу проводили частково коровами, тільки трохи із запізненням. Наступили жнива, техніки було мало, але відремонтовано дві молотарки і вони були готові до жнив.
Важким було завдання по відновленню тваринницьких ферм та все ж було створено молочно-товарну ферму, кількість корів досягла 50 голів, свиноферму – 60 свиней, вівцеферму – 50 овець, було також 70 коней та 20 волів. Перший урожай 1944 року колгоспники зібрали вчасно. Війна ще тривала. Колгоспники свій перший урожай везли на Губницький хлібоприймальний пункт, щоб він якнайшвидше був відправлений для бійців Червоної Армії та робітників, які відбудовують зруйновану окупантами промисловість.
9 травня 1945 року настав довгожданий день – День, коли вся країна святкувала Перемогу. Війна закінчилась. 277 жителів села Побірка захищали нашу вітчизну, 128 чоловік загинули на фронтах, як герої, 24 – повернулися додому інвалідами. Колгоспники ще з більшою силою, ентузіазмом взялися до відбудови рідного села, до підняття економіки колгоспу.