Дострокові президентські вибори: зарубіжний досвід Позачергові президентські вибори 2012 р. В Арабській Республіці Єгипет (арє)

На початку 2011 р. унаслідок подій так званої «арабської весни» колишній глава Єгипту генерал Х. Мубарак, який керував країною з 1981 р., змушений був піти у відставку. Проте після його повалення в лютому 2011 р. влада в країні тимчасово перейшла до військових Вищої військової ради (ВВР).

У лютому 2012 р. беззаперечну перемогу на парламентських виборах одержали ісламістські партії. Вони здобули переважну більшість в обох палатах парламенту. Як наслідок, між військовим урядом і парламентом відбулася політична конфронтація. Під час президентської кампанії депутати розпочали процедуру винесення вотуму недовіри уряду країни. Але Конституційний Суд Єгипту, за два дні до виборів глави держави, визнав нелегітимними парламентські вибори через порушення принципу рівних можливостей для незалежних і партійних кандидатів у депутати. Після розпуску новообраного парламенту військове керівництво наділило себе майже необмеженою виконавчою та законодавчою владою, обмеживши таким чином і повноваження майбутнього Президента. За таких обставин деякі єгипетські політики закликали відкласти президентські вибори в країні. Багатьох виборців не влаштовували обидва кандидати і вони вважали за краще бойкотувати вибори або зіпсувати бюлетені, ніж підтримати когось із них. Саме цим пояснюється невисока їхня активність під час виборів – близько 51 %.

16 і 17 червня 2012 р. в Єгипті унаслідок другого туру позачергових президентських виборів главою держави став 60-річний Мухаммед Мурсі – кандидат від консервативної «Партії свободи і справедливості» (ПСС), яка є політичним відгалуженням поміркованого ісламістського руху «Мусульманське братство». Він здобув перемогу над останнім прем’єр-міністром і довіреною особою екс-президента країни Х.  Мубарака – 70-річним Ахмедом Шафіком.

Це були перші демократичні вибори керівника країни після майже 30 років правління й шести президентських термінів Х. Мубарака. ВВР мала передати владу обраному президенту та цивільним структурам до кінця червня.

Однак після всенародного референдуму 2012 р., який схвалив нову Конституцію, що проголосила шаріат єдиним джерелом права протистояння в країні виникла політична криза, спричинена новою хвилею протистояння між ісламістами, які підтримували президента М. Мурсі, і світською опозицією, яка заявляла, що президент втратив легітимність. У кривавих сутичках між ними в Каїрі та інших єгипетських містах загинули сотні і поранені тисячі учасників демонстрацій. 29 червня громадянські активісти заявили, що під час акції «Тамарруд» (Бунт) вони зібрали 22 млн. підписів єгипетських громадян, що вимагають відставки президента М. Мурсі. Опозиція звинуватила М. Мурсі в монополізації влади БМ, в прискореній ісламізації країни, невиконанні своїх передвиборчих обіцянок і в нездатності управляти країною, що і стало причиною економічної та політичної кризи в Єгипті.

В липні 2013 р. військові усунули від влади президента країни М.  Мурсі, і скасували Конституцію країни 2012 р. Експерти неоднозначно оцінили ці події. Одні називали їх «контрреволюцією» та поразкою єгипетської революції 11 лютого 2011 р., інші – її продовження і новим етапом, треті – «перезавантаженням революції», а четверті вважали, що революції в Єгипті, в прямому значені цього слова, взагалі не було, оскільки реальна влада як була, так і залишилася в руках єгипетського генералітету (Волович А. ЕГИПЕТ: революция или военный переворот? Часть 1 (http://bintel.com.ua/ru/guests/egipet-revoljucija-ili-voennyj-perevorot); Агаджанян М. Референдум в Египте: революционная усталость прогрессирует (http://www.regnum.ru/news/1755980.html).

Додаток 1