Підтримка демократичної/авторитарної політичної традиції.
У цьому питанні серед українців відбувся приблизно рівномірний розподіл за відповідями. Підтримують цю цінність 37,1% українців та 37% росіян. За традицію авторитаризму 32,3% українців та 44% росіян. Важко відповісти було 30,6% українців та 19% росіян. Таким чином можна побачити розбіжність у поглядах: українці рівномірно розподілились між варіантами, але більше позначили підтримку демократичних традицій у той час, як росіяни, з більшим відривом, у більшості підтримують авторитарну політичну традицію.
Ксенофобія/відкритість. Представники з обох країн підтримують відкритість та сприйняття досвіду інших народів: 48,5% в Україні, 53% в Росії. Ксенофобію позитивно сприймають 26,9% українців та 33% росіян. Варіант «Важко відповісти» обрали 24,6% українців та 14% росіян.
Віра та її відсутність у високі ідеали та принципи. У цьому питанні сусідні народи мають згоду: 47,9% українців та 52% росіян не вірять у високі ідеали та принципи. 32,2% українців та 37% росіян вірять у високі ідеали, 19,9% українців проти 11% росіян не визначились з відповіддю.
Самостійність/очікування на підтримку держави. Населення України у цьому питанні з великим відривом підтримує самостійність та незалежність від підтримки з боку держави – 64,7% проти 21%, що тримають орієнтацію на підтримку держави. У Росії, навпаки, позиція у цьому питанні є невизначеною: 46% за самостійність і 43% за несамостійність та підтримку держави.
За критерієм рівномірності розподілу та величини частки відповідей «важко відповісти», найбільш нечітку позицію українці мають у наступних питаннях: консерватизм, орієнтація на згоду, повага до державних символів, підтримка демократичної традиції, ксенофобія, віра у високі ідеали.
Типи політичної культури українців та росіян
М. Гетьманчук у своєму підручнику⌈2⌉ визначає політичну культуру як сукупність психологічних орієнтацій людей по відношенню до політичних об'єктів. Також там він приводить типологізації політичних культур, зіставлених за різними критеріями. З них виділені ті типологізації, згідно з якими можна визначити Україну та Росію, виходячи з результатами вище описаних досліджень.
За цими типологізаціями, політична культура населення України належить до наступних типів:
• за рівнем політичної участі – патріархальна, останнім часом характеризується політичною пасивністю та байдужістю
• за рівнем збігу ціннісних орієнтацій населення – змішана, наявна гетерогенність думок
• за механізмом соціального регулювання – ринкова, орієнтація на індивіда у суспільних відносинах
• за рівнем відкритості-закритості – екстравертна, що включає в себе відкритість до іноземного досвіду та низький рівень ксенофобії
• за типом поведінки в конфліктах – конфронтаційна, що передбачає орієнтацію на конфліктне вирішення проблем, відмову від кооперації.
Росія має наступні типи політичної культури:
• за рівнем політичної участі – патріархальна
• за рівнем збігу ціннісних орієнтацій населення – змішана, близька до гомогенної
• за механізмом соціального регулювання – етатистська, орієнтація у прийнятті рішень на державу, соціальні групи, менший пріоритет мають інтереси індивідів
• за рівнем відкритості-закритості – екстравертна
• за типом поведінки в конфліктах – консенсусна, де люди налаштовані на співпрацю, комунікацію, консенсус.
ВИСНОВКИ
Як соціальне явище, політична культура виникла набагато раніше, ніж саме її поняття. Це сталося тоді, коли появилися перші державні утворення і почалося культурне освоєння політичного життя.
Одні дослідники вважають, що політична культура - це якісний бік системи політичних уявлень і політичної поведінки: рівень політичних знань, міра включеності у політичний процес, компетентність і професіоналізм, стан демократії тощо.
Інші схильні вважати, що політична культура- це не якість і не стан політики, а конкретні політичні феномени, які самі формують механізми політичного життя.
Політична культура є невід’ємним елементом політичного життя, політичної системи, що впливає на функціонування політичних інститутів, демократичного типу культури в усіх його різновидностях.
Процес формування української політичної культури проходить через подолання тоталітаризму й відновлення та розвиток демократичних традицій політичного життя і політичної культури України.
Порівнявши політичну культуру України та Росії ми побачили наступне, Україна та Росія мають багато спільних рис політичної культури, але з різним ступенем вираження, також існують деякі суттєві розбіжності, які не видно ззовні, але які, у свою чергу, формують відмінності внутрішньої структури політичного життя народів цих країн. Дані дослідження, даючи достатньо інформації про таке явище, як політична культура, водночас відкривають перспективи для подальших досліджень: починаючи з динаміки, закінчуючи виявленням нових критеріїв визначення політичної культури та нових поглядів на політичну культуру як таку.
Список використаної літератури
1. Литвин В. Політична культура українського суспільства: традиції та сучасність // Столичные новости. — 2002. — №10 (206). 2. Нагорний В. І. Методологічні аспекти вивчення політичної культури України // Стратегічна панорама. — 2006. — №1. 3. Верменич Я.В. Еволюція адміністративно-територіального устрою в Україні: проблеми концептуалізації // Укр. іст. журн. — 2005. — № 4. — С. 114—145. 4. Громакова Н.Ю. Галицький націоналізм та міф Львова. // Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє: Матер. Всеукр. конф., Луганськ, 25—26 травня 2006 р. – Луганськ: Знання, 2006. — С. 282—291. 5. Рудакевич О. Політична культура України: руйнація та шляхи відродження // Розбудова держави. — 1995. — № 10. — С. 26 — 30. 6. Українська політична культура: перспективи змін // http://www.niss.gov.ua/Monitor/Monitor14/04.htm 7. Флиер А.Я. Культурология для культурологов. М.: Академический Проект, 2002. — 492 с.