МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Контрольна робота з дисципліни

“Політична психологія”

на тему:«Політична культура”.

Виконала

студентка групи ПП-32

Личко Христина.

Львів 2014

Зміст

1. Вступ………………………………………………………………….3

2.Розділ 1 .Політична культура. Поняття. Зміст. Актуальність.....….4

3.Розділ 2. Політична культура сучасної України……………….…10

4. Розділ 3. Політична культура в Україні та Росії. Порівняльний аналіз……………………………………………………………………..20

5. Список використаної літератури…………………….…………….29

Вступ

Для розуміння суті демократичних зрушень в Україні, визначення перспектив розвитку суспільства потрібно виважено підійти до вивчення політичної культури. Будь-які зміни і реформи у суспільстві можуть бути успішними лише за умови їх відповідності світогляду і ціннісним орієнтаціям більшості представників нації. [2] 

Міру цивілізованості всякого соціуму і компетентності його елітних прошарків визначає рівень політичної культури.  Здатність суспільства до саморозвитку залежить від того, на яких засадах будуються відносини між владою і громадянами, як працює система багатопартійності, в якій тональності відбувається діалог різних ідеологій. В широкому розумінні поняттям «політична культура» охоплюється весь спектр ціннісних орієнтацій. У вужчому — рівень політичної свідомості і поведінки, культура діяльності політичних інституцій і окремих політиків. 

Стан політичної культури в суспільстві залежить від багатьох параметрів: ментальності, закоріненості демократичної традиції, системи управління, стану громадянського суспільства. Внаслідок іманентно властивій політичним культурам інерційності зміни в орієнтаційній сфері відбуваються повільніше, ніж у політичній системі. Політичні уподобання і особливо стереотипи електоральної поведінки напрочуд довго зберігають залишкову традиційність. Цим незмінно користуються політичні сили, що будують свою стратегію на використанні старих ідеологем. [1] 

РОЗДІЛ 1. Політична культура. Поняття. Зміст. Актуальність.

Як соціальне явище, політична культура виникла набагато раніше, ніж саме її поняття. Це сталося тоді, коли появилися перші державні утворення і почалося культурне освоєння політичного життя.

    Одні дослідники вважають, що політична культура - це якісний бік системи політичних уявлень і політичної поведінки: рівень політичних знань, міра включеності у політичний процес, компетентність і професіоналізм, стан демократії тощо.

Інші схильні вважати, що політична культура- це не якість і не стан політики, а конкретні політичні феномени, які самі формують механізми політичного життя. В. Липинський визначав політичну культуру як включення наукових знань у політичний процес. [2] 

    Серед багатьох визначень поняття "політична культура" можна знайти спільний знаменник, яким є: знання оцінки та поведінка більшості грома­дян стосовно таких політичних об'єктів, як нація, держава, її політичні інститути. Б. Цимбалістий вважає, що "політична культура стосується не політичних надій, а специфічно політичних орієнтацій - ставлення до політичної системи та її окремих компонентів і ставлення до ролі одиниці в сис­темі".[1] 

   Елементами змісту поняття "політична культура" є думки, почуття, оцінки більшості громадян в їхньому  ставленні до такого політичного об'єкта як держава, до гілок влади, до того, ким та як приймаються політичні рішення. 

   До елементів змісту поняття "політична культура" належать такі національні цінності, як свобода, державність, гуманізм, справедливість, бажання захистити незалежність та економічні інтереси своєї держави. Також серед елементів змісту політичної культури важливе місце посідають ті, які сприяють формуванню і збереженню державних інституцій. Кожний державний народ має свої традиційні державні органи, які регулюють внутрішнє життя та міждержавні відносини. Існують і певні норми участі народу у таких органах. [5] 

    Важливим елементом змісту поняття "політична культура" є національна ідентичність.

Структура політичної культури включає ряд блоків - пізнавальний, нормативно-оцінний, практично-поведінковий та інституційний. Перший блок елементів політичної культури - пізнавальний - включає політичні   уявлення, знання, міфи та політичну ідеологію. Політична культура завжди базується на певних уявленнях про політичну сферу та її роль у функціонуванні суспільства. Джерелом політичних уявлень можуть бути не лише знання, тобто об'єктивні дані про політичний процес, але й неправдива інформація - слухи, міфи, навмисна дезінформація. Зрозумі­ло, що в пізнавальний блок політичної культури входять не всі уявлення громадян даного суспільства, а лише домінуючі, типові. Впорядковану систему політичних знань становить політична ідеологія як теоретичне віддзеркалення політичних реалій тією чи іншою політичною силою. [4] 

В структурі політичних уявлень важливе місце належить політичним міфам. Міфи - це штучно сформовані уявлення про реальні суспільні яви­ща і процеси. Вони сприймаються на віру, як правило не піддаються пе­ревірці й опираються на суспільні авторитети. В політиці міфічними є образи політичних лідерів і партій, політичні цілі та ідеали. Цікаво, що ефективні ідеології будуються саме за принципами формування і функ­ціонування міфів. На основі політичних знань, уявлень, ідеологічних постулатів і міфів формується світогляд суб'єкта політики, який і є осно­вою його політичної культури.

    Нормативно-оцінний блок елементів політичної культури тісно пов'язаний з мотиваційною стороною політичної діяльності. Це політичні цінності, ідеали, цілі, принципи, норми, а також ціннісні орієнтації, політичні оцінки, установки, переконання, почуття й емоції.

     На основі усвідомлення суб'єктом власних потреб та інтересів здійснюється прийняття ним політичних цінностей та орієнтація на них. Наприклад, ідеалом держави для більшості сучасних політичних сил українського суспільства є незалежна, суверенна, соборна, демократична, правова і соціальна держава. Ціннісні орієнтації відіграють вирішальну роль у функціонуванні політичної культури, адже вони виступають в якості мотиву політичної діяльності, їх слід цілеспрямовано формувати, особливо, в підростаючого покоління українського народу. [6] 

     Сприймаючи політичні ідеали й інші цінності, керуючись здоровим глуздом, люди дають політичні оцінки тим чи іншим фактам і діям;  у них формуються відповідні політичні установки. Установка - це готовність суб'єкта діяти певним чином. У сфері політики - це готовність голосувати за певного кандидата, партію, страйкувати чи зі зброєю в руках відстоювати незалежність держави. Найвищим рівнем сприйняття громадянами політичних цінностей є політичні переконання. Вони, хоч і під впливом елементів нормативно-оцінного блоку політичної культури, однак в значній мірі визначаються і політичними знаннями, політичним світоглядом. Політична участь завжди має емоційне забарвлення - супроводжуються тими чи іншими почуттями, настроями переживаннями.

      В практичному житті політична культура постає у вигляді зразків політичної поведінки - системи дій, вчинків, ритуалів, засобів політичного впливу. Слід підкреслити, що в політичну культуру входить не сама політична діяльність (тоді було б ототожнення політичної культури з політикою), а характерні способи і форми здійснення тих чи інших дій і політичної поведінки. Оволодіння способами полі­тичної діяльності, політична цілеспрямованість і активне включення в політичні процеси виступають основними критеріями оціннювання політичної культури особи чи групи людей. [2] 

     Ще один блок елементів політичної культури становлять інституційні цінності: принципи побудови й діяльності державних органів та громадсько-політичних формувань, вивірені практикою форми і методи їх діяльності.

     В структуру політичної культури, крім описаних вище блоків, входять політичні традиції, стереотипи і символи. В цих феноменах  поєднуються суб'єктивні та об'єктивні характеристики. В традиціях зберігається досвід політичного минулого. Вони виступають способом передачі зразків політичної свідомості і поведінки між поколіннями. Політичні символи (герб держави, прапор, гімн, корона короля, гетьманська булава та ін.) - це формалізоване відображення стереотипів політичного життя. Вони мають особливий вплив на емоційну сферу людини, на політичні почуття й настрої.

Важливу роль в політичному житті відіграють стереотипи політичного мислення і поведінки. Стереотипи - це стійкі форми сприйняття й оцінки соціальних об'єктів, усталені способи поведінки. Стереотипи можуть давати відображення політичних реалій як адекватне, так і деформоване. Якщо політична культура - це сукупність характерних спо­собів життєдіяльності в сфері політики, то можна твердити, що вона є сукупністю політичних стереотипів, притаманних даному суспільству.

Політична культура є своєрідним процесом, у якому можна виділити шерег операцій, дій, зокрема:

•  формування елементів політичної культури (ідей, ідеалів, норм, символів, стереотипів тощо);

•  трансляція вироблених елементів культури на усі регіони держави, на кожну соціальну групу, на усе суспільство (т. зв. політична соціалізація);

•  функціонування політичної культури;

• удосконалення системи політичної культури відповідно до нових умов життя.

    Термін "політична культура" вперше вжив німецький філософ кінця XVIII ст. Г. Гердер, а в активне застосування його ввів у 1956 р. американський політолог Г. Алмонд. Серед авторів сучасних кон­цепцій політичної культури, окрім Г. Алмонда, С. Верба, Л. Пай, Р. Таккер та ін. В та ін. [7] 

Типи, види та функції політичної культури.

Американські політологи Г. Алмонд та С. Верба виділили три типи політичної культури: патріархальну, підданську, активістську.

Патріархальній політичній культурі властиві такі риси: відсутність у людей інтересу до політики, політичної влади та політичних інститутів; невіддільність політичних орієнтацій від релігійних норм; орієнтація членів суспільства на вождів племені, шаманів.

Підданська політична культура відзначається певним інтересом соціальних суб'єктів до функціонування політичної системи. Проте самі суб'єкти не проявляють особливої політичної активності, покладаючи свої надії на органи влади та політичних лідерів.

Активістська політична культура характеризується значним інтересом громадян до політичної системи та наслідків її функціонування, активною орієнтацією на особисту участь у політичному процесі.

    Г. Алмонд та С. Верба відзначають, що у реальній політичній практиці поєднуються усі три типи політичної культури, утворюючи нові змішані типи, а саме:патріархально-підданський, піддансько-активістський, патріархально-активістський.

    Чимало дослідників виділяють замкнуті та відкриті типи політичної культури. Замкнуті орієнтуються на власні уявлення про політичне життя, свої національні традиції та звичаї, і такий тип політичної культури характерніший для країн Сходу. Відкриті політичні культури також зберігають свої традиції, цінності, норми, але проявляють інтерес до інших політичних ідей, моделей політичного устрою. [1] 

   Можливий і інший підхід до класифікації політичних культур: поділ їх на поляризовані та консенсусні. Головна відмінність цих типів в тому, що в консенсусній культурі переважають центристські, помірковані сили, а в поляризованій — крайні, право- та ліво - радикальні. Перша культура опирається на широку центристську коаліцію, яка набирає біля 55% усіх орієнтацій. Тут лише 10% політичних сил можна кваліфікувати як екстремістські. Навпаки, в поляризованій політичній культурі до центру відноситься лише 25% громадян, у той же час до крайніх - біля 45%. Консенсусні моделі політичної культури властиві англо-американським країнам, а поляризовані — для держав континентальної Європи.

     Окрім типів політичної культури, дослідники виділяють її види:

•  культура депутатської діяльності;

•  культура діяльності об'єднань громадян;

•  електоральна (виборча) культура та ін.

   Функції політичної культури:

1)  реалізація класових і національних інтересів;

2) регулююча - забезпечення ефективності функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм, традицій;

3) виховна - формування "політичної людини" на грунті цінностей і норм, які відповідають інтересам певних соціальних класів і груп;

4)  прогностична - передбачення можливих варіантів розвитку класів, соціальних верств, націй у певних соціально-політичних ситуаціях.

 

РОЗДІЛ 2.Політична культура сучасної України.

У сучасній політичній науці спостерігається велика кількість думок про те, що являє собою політична культура. Такі значні розбіжності в поглядах на дане явище пояснюються його складністю і недостатнім вивченням. Вперше термін "політична культура" було введено в науковий обіг німецьким філософом І. Гердером. Концептуальне уявлення про політичну культуру і систематизований опис поняття склався тільки в 50 – 60 рр. ХХ ст.

Політична культура – це невід’ємна складова частина загальнонаціональної культури. Це передусім такий спосіб діяльності соціальної спільноти, особи у сфері політичних відносин, який відображає досягнутий рівень політичної активності та політичної зрілості суб’єктів. Він включає різні компоненти й рівні: культуру ставлення суб’єктів до здійснення політичної влади; культуру електорального процесу; культуру формування політичних і громадсько-політичних інституцій; культуру політичної поведінки; культуру політичної свідомості й спілкування та інші, тобто поширюється на всю сферу політичного життя суспільства. [2] 

Разом з тим політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те уставлене, типове, що характерне для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, те, що стало звичкою, стало типовим і характерним для даної соціальної спільноти.