Висновки

На підставі дослідження поняття документів як джерела доказів, особливостей визначення їх належності та допустимості, а також порядку їх збирання та використання у процесі доказування можна дійти наступних висновків. Питання щодо визначення поняття документів у кримінальному процесі має досить дискусійний характер, оскільки в одних випадках документи розглядаються як джерела доказів, а в інших є речовими доказами. Законодавець, в свою чергу, наголошує на існуванні такого окремого джерела доказів як "документи", проте утримується від визначення їх природи і властивостей.

Документом-доказом у кримінальному процесі є офіційний письмовий акт, який виходить від відповідної юридичної особи чи компетентної службової особи, що не є учасником кримінально-процесуальної діяльності, або будь-який письмовий акт приватної особи, котрий містить відомості, що мають значення для правильного вирішення справи.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених ч. 1 ст. 99 КПК, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому КПК, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Обґрунтовано положення про те, що в кримінальному процесі

документами-доказами можуть бути лише документи, отримані чи складені

суб'єктами оперативно-розшукової діяльності під час такої діяльності, котрі

відповідають критеріям належності та допустимості.

Досліджено порядок визначення належності та допустимості документів-доказів. Зокрема, наголошується, що належність, будучи однією із властивостей доказу, має тісний зв?язок з такими поняттями як предмет і межі доказування. Допустимість документів-доказів розглядається як основна їх ознака, саме тому вони повинні відповідати певним встановленим в законодавстві вимогам, які стосуються порядку, умов і способів отримання фактичних даних

Досліджено питання збирання документів-доказів. В роботі акцентується увага на тому, що до способів збирання доказів належать слідчі (та судові) дії, а також надання доказів (а точніше, предметів і документів, які можуть ними стати) учасниками процесу чи іншими громадянами, підприємствами, установами й організаціями із власної ініціативи.

Важливим є питання про перевірку і оцінку документів-доказів. Під перевіркою доказів пропонується розуміти сукупність дій, що повинні бути проведені, зважаючи на наявність у справі доказів, які потребують перевірки; виникнення в матеріалах справи певних прогалин, сумнівів і суперечностей. Перевірка документів-доказів має певні особливості, оскільки ідеться про перевірку як змісту, так і форми дотримання всіх необхідних реквізитів.

Оцінка доказів розглядається як внутрішня розумова діяльність, яка одночасно є логічною, оскільки використовує закони характерні для логіки.