Орієнтовний зразок есе (скорочений варіант)

Психологія як ремесло і мистецтво

Есе виконано студенткою 5 курсу, 51 групи,

Шевяховою Валентиною

Вступ

Досить часто ремесло і мистецтво позиціонуються як прямо протилежні поняття, у яких не може бути нічого спільного. У результаті цього штучно створюються дві соціальні групи: творчі люди, які живуть у світі фантазій, вимислу, творчих ідей, і буденні «робітники», діяльність яких можна алгоритмізувати і механізувати. Звичайно, такий підхід є неправильним.

Пропоноване есе спрямоване на досягнення двох цілей:

1. Обґрунтування можливості гармонійного співіснування ремесла і мистецтва.

2. Характеристика статусу психології як науки, що одночасно є і ремеслом, і мистецтвом. Це важливо, бо допомагає психології визначити стійку позицію у системі цінностей соціального світу. У результаті ми можемо дати відповідь на питання: «Опанувати професію психолога може кожен чи лише за покликом душі?»

Відмінності між ремеслом і мистецтвом.

Перед тим, як аналізувати основний матеріал теми, потрібно дати відповідь на питання: наскільки правомірно протиставляти ці поняття?

Ремесло – це вид праці, якою людина заробляє собі на життя і може професійно вдосконалюватися. Щодо мистецтва, то, на мою думку, досить широке і осмислене визначення дає філософський енциклопедичний словник: «Мистецтво – одна з форм суспільної свідомості, специфічний вид практично-духовного перетворення світу. У більш широкому значенні мистецтво відносять до будь-якої форми практичної діяльності, коли вона відбувається вміло, майстерно в технологічному та естетичному сенсі цього слова». Отже, мистецтво можна розуміти як вищу форму діяльності, яка поєднується з професіоналізмом.

Існує цікавий факт: виявляється, що різні види художньої творчості і трудової діяльності на ранніх етапах розвитку цивілізації, позначалися однаково. Так, наприклад, у романських мовах усі ці слова походять від загального латинського кореня «ar»…

Бачимо, що підстави поєднувати ремесло і мистецтво існують, але із застереженням, що ремесло розуміється саме як професія, а не як поверхове, неякісне виконання певного виду діяльності.

Психологія як ремесло і мистецтво

Отже, до якої сфери належить психологія? На це питання можна давати різні, іноді протилежні відповіді. Наприклад, Г. Олпорт у одній із своїх робіт відзначив: «Є два принципових підходи до ретельного вивчення особистості: літературний і психологічний. Особистість − реальна, конкретна частина психічного життя, яка існує у одиничних, індивідуальних формах. Художники творять, психологи тільки фіксують. Наука завжди має справу з загальним, мистецтво – тільки з одиничним. Література і психологія володіють двома різними методичними підходами до вивчення особистості. Кожен підхід має свої переваги для комплексного вивчення особистості» [5].

Тож чи є література і психологія конкурентами? Існує думка: «Все, що зараз вивчається психологією, було описано в літературі». Тобто, якщо припускати, що психологія конкурує з літературою як видом мистецтва, то отримаємо невтішний висновок: наука просто хоче привласнити собі чужі досягнення. Це, звичайно, не відповідає істині. Вони не є антиподами хоча б тому, що діють у різних сферах і користуються різними засобами. Література передбачає вільний політ фантазії, вигадку, роботу з мовою і текстом, може мати деякі неточності. Психологія повинна оперувати виключно об'єктивними даними. Їй властиві точність, надійність і перевіреність фактів. Ці дві сфери діяльності не тільки не є «ворогами», але й можуть «діяти спільно» у взаємовигідному союзі. Література є джерелом для нових наукових досліджень, а психологія сприяє глибшій рефлексії письменників, продукує матеріал для створення нових характерів і сюжетів. Також література може бути засобом повідомлення психологічних знань. Прикладом може бути молодий, але популярний жанр "психотерапевтичних новел". Його представником є відомий американський психотерапевт І. Ялом, який написав такі книги, як «Лікування від кохання», «Коли Ніцше плакав» тощо. Цікаво, що ці твори планувалися як навчальні посібники для студентів спеціальності «психотерапія»!

Але інтеграція психології і мистецтва не обмежується тільки «дружбою» з літературою. Звернемося до трактування Л.С. Виготського: «Мистецтво − найважливіший осередок усіх біологічних та соціальних процесів особистості, спосіб гармонізації людини і світу у критичні хвилини життя». Бачимо, що основне завдання мистецтва − «врівноваження людини зі світом». Згадаємо, чим, як не врегулюванням конфліктів людини з середовищем (чи самим собою), займається психотерапія?

На завершення, подамо погляди Р. Мея: «Головна ознака творчого акту − знайомство... об’єктом зустрічі може бути ідея, внутрішній образ ... науковець також опиняється у подібній ситуації, коли починає експерименти, вирішує наукові завдання» [4]. Ця зустріч може відбутися як у психотерапевтичному процесі, так і при формулюванні нової наукової гіпотези.

Висновки

Можна сказати, що психологія зберігає власний, унікальний статус. Практична психологія, психологічне консультування, психотерапія займають проміжну «нішу» між наукою і мистецтвом, коли на основі загальних наукових законів працюють з індивідуальними випадками. К.Г. Юнг, засновник аналітичної психології, у своїй доповіді «Цілі психотерапії», що була прочитана у 1929 році на конгресі Німецького психотерапевтичного товариства, наголошував: «Я намагаюся приймати рішення про терапевтичну мету на основі чистого досвіду. Це може виглядати дивно, але мені здається, що у психотерапії корисно, щоб у лікаря не було занадто конкретних цілей». Тобто, можна вважати, що у процесі психотерапевтичного впливу психолог, крім знань, завжди повинен покладатися на свою інтуїцію, бути гнучким в застосуванні методів, віртуозним при встановленні контакту з клієнтом тощо. Чи не є це ознакою мистецтва?

Головне – вміти відрізняти справжню творчість від підробок. Ось, що думає з цього приводу Л.М. Толстой: "Справжній твір мистецтва може з’являтися в душі художника тільки зрідка, як плід попереднього життя, як народження дитини матір’ю. Підроблене ж мистецтво створюється ремісниками безупинно, тільки б були споживачі»[6]. Схожої точки зору дотримувався і Р. Мей: «Ніщо так не спотворює суті творчості, як погляд на неї з позицій цікавого проведення вільного часу» [4].