2

Право народу на повстання у філософсько-правових концепціях європейської цивілізації

Олексій Курінний

Київ

2010

ЗМІСТ

ВСТУП С. 3 – 5.

Розділ І. Доктринальні витоки й історичне формування філософської концепції права народу на повстання С. 6 – 11.

Розділ ІІ. Обмеженість права на повстання – у філософських концептах XV – XVII ст. С. 12 – 17.

Розділ ІІІ. Утвердження концепції правомірності опору супроти пригноблення у XVІ – XVIІI ст. С. 18 – 21.

ВИСНОВКИ С. 22 – 23.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ С. 24 – 26.

ВСТУП

Дане дослідження присвячене розгляду філософсько-правової концепції правомірності повстання народу, носія колективних прав людини та виразника загальносуспільних потреб й інтересів, – як найбільш радикального способу реалізації ним свого права на опір пригнобленню. У роботі буде подано огляд суспільно-політичної обстановки, в якій зароджувалась, формувалась, набувала змістовної впорядкованості й належної аргументації дана філософсько-правова концепція, а також історико-культурних та ідеологічних чинників суспільного життя, що опосередкували виникнення й подальше утвердження правомірності повстання у свідомості все ширших верств населення держав в усьому світі. Основну увагу в роботі буде приділено докладному розгляду змісту й приписів доктрини повстання у контексті її ціннісної орієнтації, аргументації, доказової бази й понятійного апарату, а також суб’єктів реалізації права на повстання та обставин і умов, за яких повстання є правомірним, справедливим і моральним. Розгляд доктрини буде здійснено в динаміці її розвитку суто від філософського споглядання самої можливості повстання, через спроби узгодження повстання із приписами християнської релігії – до визнання такого права самоцінністю, незалежною й непідвладною релігійним настановам і державно-владним приписам, як передумови для подальшого розвитку колективістських концепцій захисту прав суспільства та окремих соціальних груп: народів, меншин тощо.

Актуальність даної роботи визначається загальнолюдською проблемою загострення боротьби на міжнародній арені за легітимацію самопроголошених державних утворень, а також сформованою впродовж останніх двох десятиліть тенденцією щодо посилення внутрішньодержавної боротьби у багатьох країнах світу, спрямованої на повалення існуючих авторитарних політичних режимів та утвердження в них демократичної влади, відповідної прагненням та інтересам суспільств. Така злободенність зумовлюється також радикалізацією названих національно-визвольних рухів, які супроводжуються інтенсивним пошуком концептів, здатних забезпечити переконливе обґрунтування правомірності використання максимально широкого кола засобів під час боротьби за зміну їх політичного режиму й уряду. Зрозуміло, що дані проблеми державно-правового і суспільно-політичного життя потребують свого вирішення відповідно до понятійного апарату, принципів та концептуальних здобутків філософії права, яка, як відомо, формувалась на основі концептів Античності, Середньовіччя й Нового часу. З огляду на це вивчення історичної тяглості політико-правової доктрини права на повстання як складової правомірності опору народу проти гноблення – неможливе без розгляду інтелектуальних надбань філософії Нового часу із докладними зверненнями до ранніх часів.

Об’єктом цього дослідження є сукупність доктринальних розробок, ідей, концептів, які так чи інакше стосуються питань повстання соціальних груп та різних його аспектів, передусім, правомірності й прийнятності такого вчинку –що свого часу були сформульовані мислителями, а нині можуть бути сприйняті людським розумом та переосмислені. Предметом роботи є право на повстання як наріжний елемент доктрини опору супроти гноблення та змістовна основа конституційно-правових інститутів народного (національного) суверенітету, а також принципу самовизначення націй. З огляду на бажаність тісної кореляції між темою даного реферату та дослідницькою спрямованістю дисертації, право на повстання розглядається передусім крізь призму колективного суб’єкта прав людини, в якості якого можуть виступати етнічні, мовні, релігійні та інші соціальні групи, меншини, а також нації та народи.

Вивчення концептів про можливість повстання, подальше обґрунтування правомірності цього засобу захисту суспільством своїх колективних прагнень, традиційного для людства впродовж практично всієї свідомої його історії, буде здійснено в конкретний історичний період найбільшої актуалізації повстань та посиленої уваги філософів, істориків та суспільно-політичних діячів до даної проблеми – епоху Нового часу. Разом з тим з міркувань необхідності охоплення всього періоду інтенсифікації мисленнєвих пошуків людства та зумовленого цим розширення джерельної бази й представленої у ній множинності поглядів, право на повстання буде розглянуто в історичній динаміці його виникнення, та розвитку. Дослідження хронологічно зорієнтоване на «широку» концепцію Нового часу, початком якого визнано Реформацію, кінцем – події Французької і Американської революцій. Окрему увагу буде приділено й концептам періодів Античності, Середньовіччя та ХІХ століття.

При написанні роботи використовувалися дослідницькі методи індукції (отримання загального уявлення про філософський погляд на повстання народу на певному історичному етапі, та особливості його утвердження й легітимації – відповідно до конкретних історичних фактів, прецедентів, окремих згадок і свідчень доктринальних джерел та іншої супровідної інформації), дедукції (приділення уваги конкретним філософським судженням стосовно проблеми повстання, як-от у працях Платона, Гроція, Макіавеллі). Зазначене дослідження спирається також на діахронічний різновид порівняльно-історичного методу (вживаного також у порівняльному правознавстві), що використовується для вивчення змісту права на повстання у різні історичні періоди; на конкретно-історичний та герменевтичний методи (докладне опрацювання філософсько-правових першоджерел, а також порядку реалізації їх концептів у хронологічно й територіально визначений проміжок часу), періодизації (побудова структури роботи та розгляд концептів повстання у хронологічній послідовності). Комплексністю дослідження зумовлюється застосування в роботі історико – системного метода, що дозволяє органічно поєднати аналіз і синтез, здійснюючи при цьому не лише дослідження окремих джерел та їх положень, розроблених в конкретну епоху, але й розглядаючи зв’язки між доктринами та суспільно-політичною обстановкою їх створення (їх фактичне призначення).

Джерельна база зорінтована на інтелектуальні напрацювання мислителів Античності, Середньовіччя, Нового часу. Панорамність дослідження обумовила використання широкого кола першоджерел, як-от філософських доктринальних праць, нормативних актів – пам’яток правової культури, допоміжної літератури з філософії як навчальної дисципліни, також спеціальної юридичної літератури на тему держави і права та політико-правових вчень, у перекладі українською та російською мовами. Відповідно до вимог структурного й діахронічного конкретно-історичного методу, робота передбачає три розділи, перший з яких висвітлює послідовність й обставини зародження концепту повстання, другий –показує філософську дискусію на стадії його розвинутого варіанту, а останній –ілюструє досконалу модель опору гнобленню і її вплив на подальші концепти.