Якості особистості, які перешкоджають розвитку креативності

Страх невдачі

Нездатність розгледіти існуючі ресурси

Занижена або підвищена впевненість у собі

Уникання фрустрації

Залежність від усталених традицій

Страх нового, невизначеного, незрозумілого

Ригідність, невміння змінювати погляд, точку зору

Знижена рефлексія

Виходячи з цього доцільно також виділити особистісні якості, що сприяють розвитку креативності у професійній діяльності майбутніх психологів:

• Пізнавальні інтереси - такий психолог не буде боятися нового, невизначеного, він не буде намагатися злитися з клієнтом, а буде вести себе рішуче в намаганні допомогти йому.

• Здатність усвідомлювати існуючі ресурси (розвинена рефлексія) - такий психолог володіє професійним слуханням, мало розмовляє, може відразу розгледіти свої особисті сильні сторони й оцінити ті ресурси, якими він оточений - людей та предмети.

• Впевненість у собі та прийняття себе - у такого психолога розвинена гнучкість у способах реагування на різні запити клієнтів, завжди перевіряє своє розуміння тієї чи іншої проблеми, швидко надає психологічну допомогу клієнту різними засобами (індивідуальними, пасивними, активними) та методами психотерапії і психокорекції, має розширені уявлення клієнта про себе, свою ситуацію і можливості, швидко активізує (створює) активну позицію клієн та щодо себе, своєї ситуації і шляхів її подолання.

• Гнучкість, не ригідність мислення - такий психолог вміє оперативно реагувати на часті зміни в ситуаціях клієнтів, швидко приймає адекватні рішення, це індивідуальний показник, який не тільки обумовлений біологічними здібностями людини, але й в значній мірі залежить від її особистих відмінностей, мотиваційних установок та від умов діяльності.

• Розвинена і гнучка професійна рефлексія - такий психолог гнучко реагує на партнера по спілкуванню, на клієнта, на його стани та самопочуття; схильний до корекції своїх комунікативних дій відповідно клієнта, його розуміння тощо; в нього гнучкий і мобільний зворотній взаємозв’язок з клієнтом в процесі психологічної допомоги.

На практиці виявляється, що креативними особистостями є більш активні, агресивні у захисті “Я”, ініціативні, здатні до організаторської діяльності та співробітництва, і в той же час до самостійності, якщо в цьому є потреба, здатні правильно визначати цінність явищ, швидко і правильно цим користуватися, легко змінюватися й експериментувати, легко відмовлятися від власних нерезультативних ідей, вміння швидко і тонко орієнтуватися у сьогоденні.

5. Взаємозв’язок інтелекту та креативності

Однозначної відповіді на питання, чи взаємопов’язані між собою інтелект та креативність, немає. Якщо ж замість вимірювань по тестам використовувався інший спосіб оцінки креативності - по рівню творчих досягнень в тому виді діяльності, яким займались досліджувані, то отримували однозначні результати, які доводили щодо розподілу креативності та інтелекту.

Деякі вчені розглядають креативність як одну із сторін інтелекту, яка не вимірюється традиційними інтелектуальними тестами. Вони базуються на основі результатів досліджень, які показують залежність оцінок креативності від минулого досвіду, характеру засвоєних знань та навиків, особливостей навколишнього середовища. В проведених дослідженнях В.Зарецький, І.Семенов вивчали особливості організованості пізнавальної діяльності в умовах відмінних по ступеню сприятливості для актуалізації продуктивної особливості позиції. Було встановлено, що в умовах, які сприяють актуалізації продуктивної особистісної позиції (створена у досліджуваних установки на простоту задачі через обмеження часу рішення), ефективність мислення надає. При створенні умов, які сприяють переходу досліджуваних на продуктивну особистісну позицію (зняття ліміт/ часу, інструкція на пошук можливих варіантів рішення з урахуванням невизначеності умов задачі), успіх діяльності значно зростає.

З метою вивчення можливості підвищення ефективності мислення у дітей підліткового віку при вирішенні творчих задач шляхом формування у досліджуваних усвідомленої продуктивної особистісної позиції було проведено дві серії експериментів: констатуючий та формуючий. В кожній з них досліджуваним пропонувалось вирішити 9 задач “на кмітливість“, час вирішення кожної задач обмежувався З хвилинами. Дев’ята задача була заліковою - по успішності її вирішення та інших показниках порівнювались дані щодо продуктивності пізнавальної діяльності в обох серіях. Результати констатуючої серії показали, що в умовах обмеження часу при рішенні декількох задач підряд, у досліджуваних сформувалась стійка неусвідомлена репродуктивна особистісна позиція, хоча її реалізації і не приводила до успішного рішення. У формуючій серії порівняно з констатуючою, продуктивність рішення виросла в тричі. Ефект значного зростання успішності слід віднести за рахунок застосованих впливів на особистісну позицію учнів підліткового віку. Таким чином результати дослідження підтверджують важливість та необхідність врахування рефлексивноособистісного аспекту формування рішення творчих задач. Наявність продуктивної особистісної позиції є необхідною, але недостатньою умовою досягнення творчого рішення. Для конструктивної реалізації продуктивної особистісної позиції, необхідно певним чином працювати над змістом задачі, при чому так, щоб це сприяло виявленню основи пошукової діяльності і тим самим, робило можливим їх зміни.

До числа умов, які сприяють творчості, відноситься комплекс, який починається з створення особливостей ситуації, що сприяє інтуїтивному схопленню ідеї рішення творчої проблеми, і закінчується вихованням необхідних здібностей, створенням творчого клімату, якостей особистості творця, адже створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації.

Навіть зараз ведуться дослідження, чи можна ототожнювати творчість з інтелектом. Цікавим є те, що інтелектуальні здібності - не обов'язкова складова творчих здібностей. Кореляція складає або 0 або є навіть від’ємною (висока компетентність не дозволяє виходити за рамки існуючих стереотипів). Люди з рівнем інтелекту вище середнього частіше мають бідну конкретну уяву або не мають її зовсім. Підтвердження цьому знаходимо і в історії. З цього приводу А.Савенков наводить дуже образний приклад: ПК має потужний інтелект, але перед ним неможливо поставити навіть самі елементарні творчі завдання. Дослідник намагається пояснити цю особливість в такий спосіб: люди, по своїй суті менш здібні, але цілеспрямовано вирішуючі власне, особистісно значуще завдання, виявляються в кінці кінців більш продуктивними, ніж більш обдаровані, але менш зацікавлені. Тим більше, установка на результат, що існує в традиційній школі визначає систему заохочень та формує тим самим ціннісну орієнтацію, яка нерідко негативно відбивається на прагненні дітей до дослідницького пощуку. Домінування орієнтації на оцінку, на успіх: призводить до того, що власне пізнавальна діяльність стає лише засобом досягнення інших цілей, в результаті чого її зміст вихолощується та обіднюється. Ставлення до пізнавальної діяльності як до самостійної цінності, високо значимої для індивіда, забезпечує високий рівень творчості. Якщо для людини "мета творчості - самовіддача, а не галас, не успіх”, тоді стає можливим такий розвиток творчої думки, який веде до проникнення в глибинні шари дій.

Якщо самоцінним є сам процес діяльності, то в цьому випадку він не обривається, він розвивається. ’’Треба шукати не тих, хто знає більше, а тих, хто знає краще” (М.Монтень). Мабуть, це також одна з причин, чому дослідники наполягають на тому, що творчість - якась більш складна своєрідність психіки, ніж інтелект.

Д.Богоявленська взагалі закликає позбутися ”іга” знань, її девіз - "Творчість проти знань". Цей постулат дослідниця довела експериментально. Хоча стосовно цього питання існують суперечливі судження. Так, Є.Ільєнков зауважує, що неможливо формувати зразу ’’найвищі” поверхи духовної організації, якщо не постаратися закласти міцний фундамент елементарних здібностей.

К. Торшина взагалі категорична в цьому питанні. Вона стверджує, що немає осіб з низьким інтелектом, але високою креативністю. Але навіть високі показники креативності - ще не гарантія великих творчих досягнень в подальшому, а лише свідчення значної ймовірності їх появи .

В.Паламарчук свідчить, що творчі здібності - вищий рівень розвитку інтелектуальних здібностей. Без відтворної діяльності не може бути ніякої творчості.

Творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства та різноманітності попереднього досвіду людини, тому що цей досвід являє собою матеріал, з якого створюються будови фантазії. Після моменту накопичення досвіду починається, як говорить Р.Рібо, період назрівання або висиджування. Цю думку підтримують І.Лернер, Б.Шацький, Є.Анохін.

Г.Локарева і Є.Трунова відмічають, що в процесі формування здібностей, останні проходять в своєму розвитку два рівні: репродуктивний та творчий. З цього приводу корисно згадати вислів П.Чайковського, який писав, що натхнення не любить навідувати ледарів.

Д.Богоявленська підходить до цього питання більш радикально: людина навчена може досягти більших успіхів, ніж здібна, але в силу обставин погано вивчена. Тому неправі ті, хто стверджує, що дитина має ширшу уяву. Дитина може уявити собі значно менше, ніж доросла людина, але дитина більше довіряє продуктам своєї уяви та менше їх контролює. Те, що дитина бачить і чує, є першими опорними точками для її майбутньої творчості. Вона накопичує матеріал, з якого з часом буде будувати його фантазія. Далі йде дуже складний процес переробки цього матеріалу.

Такі дослідники, як М.Воллах та К.Коган вважають, що при діагностиці креативності слід відмовитись від жорстких лімітів часу, відведених на виконання завдання. Вони виділяли досліджуваним стільки часу, скільки їм було необхідно для вирішення задачі, тестування проводилось у вигляді гри, приймалась будь-яка відповідь. При таких умовах тестування кореляція між креативність та рівнем інтелекту була наближена до нуля, тобто креативність проявляє свою певну незалежність від інтелекту. М.Воллах та К.Коган виявили 4 групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту та креативності, які відрізняються способами адаптації до зовнішніх умов та рішення задач:

• діти з високим рівнем інтелекту та креативності - впевнені в своїх здібностях, мають адекватну самооцінку, проявляють ініціативу, особистісну незалежність суджень та ідей, високо успішні, проявляють обдарованість, соціальноадаптовані;

• діти з низьким рівнем креативності, але високим інтелектом - прагнуть до шкільних успіхів, але дуже тяжко переживають невдачі, бояться висловлювати свою думку, піти на ризик, дистанціюються від своїх однокласників;

• діти з низьким рівнем інтелекту та високим рівнем креативності - часто попадають в категорію “ізгоїв”, погано пристосовуються до шкільних вимог, часто мають хобі та захоплення на стороні, “дивні фантазери”, вони незрозумілі ні вчителям, ні ровесникам;

• діти з низьким рівнем інтелекту та креативності - зовнішньо добре адаптуються, тримаються в “середнячках”, мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, комунікативністю.

Деякі вчені вважають, що креативність є загальною здатністю особистості і впливає на творчу продуктивність незалежну від сфери виявлення особистісної активності. В проведених експериментах було виявлено, що високо інтелектуальні досліджувані можуть не проявляти творчої поведінки при вирішенні тестів, але не буває низько інтелектуальних креативів. Тобто, в регламентованих умовах тестової ситуації підліток, володіючи креативністю, може її не проявляти, оскільки прийняття завдання передбачає адаптивну поведінку. Цим, очевидно, і обумовлені позитивні кореляції між інтелектом і креативність.

О.Григоренко, провівши дослідження, виявила, що кількість гіпотез, висунених особистістю при вирішенні комплексної мисленнєвої задачі, корелює з креативністю за методикою П.Торренса, а правильність рішення позитивно корелює з рівнем загального інтелекту за Д.Векслером. О.Григоренко провела паралель між поняттями креативності та інтелекту: «Креативнісгь та загальний інтелект є здібностями, визначаючими процес рішення мисленнєвої задачі, але які відіграють різну роль на різних його етапах».

Критерії інтелектуальної активності мають безліч перехідних форм, але респонденти, в остаточному підсумку, класифікуються на три категорії за рівнем інтелектуальної активності.

• Стимульно-продуктивний рівень інтелектуальної активності: рішення задач за допомогою гіпотез і знахідок Випробуваного відносять до стимульно-продуктивного рівня, якщо при сумлінній і енергійній роботі він залишається в рамках спочатку знайденого способу рішення. Цей рівень характеризується відсутністю пізнавального інтересу й ініціативи. Інтелектуальна активність залежить від особистісних якостей, незалежно від інтелектуальної бази.

• Евристичний рівень інтелектуальної активності: відкриття закономірностей емпіричним шляхом. Маючи надійний спосіб рішення, випробуваний аналізує склад, структуру своєї діяльності, що приводить до відкриття нових оригінальних способів рішення. Це оцінюється самим випробуваним як "свій спосіб” і дозволяє йому надалі краще справлятися з наступними задачами.

• Креативний рівень інтелектуальної активності, рівень теоретичних відкриттів: створення теорії і постановка нової проблеми. Виявлена закономірність стає самостійною проблемою, заради якої випробуваний готовий навіть припинити запропоновану йому діяльність. Характерна ряса теоретичного мислення - здатність розкривати істотне шляхом аналізу одиничного об'єкта. Немаловажна особливість цього рівня - самодостатність, байдужість до зовнішньої оцінки.

Характерна для всіх проявів цілісної індивідуальності троїстість детермінації, що виявляється через сукупний ефект синергічної взаємодії природних і соціальних впливів з фактором суб’єктивного життєвого досвіду людини - найбільше чітко виявляється при аналізі феномена креативності. В той же час, П. Торренс сформулював на основі фактичного матеріалу модель співвідношення креативності та інтелекту: при 10 до 120 балів загальний інтелект та креативність створюють єдиний фактор, при 10 вище 120 балів, креативність стає незалежним від інтелекту фактором.

Однієї з останніх за часом виникнення концепцій креативності є так звана "теорія інвестування”, запропонована Р.Стернбергом. Він вважає креативною таку особистість, що прагне і здатна " купувати ідеї за низькою ціною та продавати за високою”. "Купувати за низькою ціною” - значить займатися невідомими, невизнаними або малопопулярними ідеями. Завдання полягає в тому, щоб вірно оцінити потенціал їхнього розвитку і можливий попит. Творча людина всупереч опору середовища, нерозумінню й неприйняттю наполягає на певних ідеях і "продає їх за високою ціною". Після досягнення ринкового успіху вона переходить до іншої непопулярної або нової ідеї. Але проблема в тому, звідки ці ідеї беруться? Р.Стернберг вважає, що людина може не реалізувати свій творчий потенціал у двох випадках:

• якщо вона висловлює ідеї передчасно;

• якщо вона не виносить її на обговорення занадто довго й тоді вона стає очевидною, "застаріває”.

Очевидним є і те, що тут прояв творчості підмінюється її соціальним прийняттям і оцінкою. За Р.Стернбергом, творчі прояви детермінуються шістьома основними факторами: інтелектуальні здібності; знанням; стилем мислення; індивідуальними рисами; мотивацією; зовнішнім середовищем, Р.Стернберг вкладає такий зміст у ці фактори:

Інтелектуальні здібності є основними. Для творчості особливо важливі наступні складові інтелекту: синтетичні здібності - нове бачення проблеми, подолання границь повсякденної свідомості; аналітичні здібності - виявлення ідей, гідних подальшої розробки; практичні здібності - уміння переконувати інших у цінності ідеї. Якщо в людини занадто розвинені аналітичні здібності більш ніж ті інші, то така особистість є блискучим критиком, але не творцем. Синтетичні здібності, не підкріплені аналітичною практикою, породжують масу нових ідей, але не обгрунтованих дослідженнями та марних. Практичні здібності без двох інших може призвести до продажу "недоброякісних", але яскраво представлених публіці ідей.

Вплив знань може бути як позитивним, так і негативним: особистість повинна представляти, що саме вона збирається робити. Вийти за межі поля можливостей і виявити креативність не можна, якщо не знаєш границь цього поля. Для творчості також необхідна незалежність мислення від стереотипів і зовнішнього впливу. Творча людина самостійно ставить проблеми й автономно їх вирішує.

Креативність припускає, з погляду Р.Стернберга, здатність іти на розумний ризик, готовність переборювати перешкоди, внутрішню мотивацію, толерантність до невизначеності, готовність протистояти думці навколишніх. Також він вважає, що прояв креативності неможливий, якщо відсутнє творче середовище.

Окремі компоненти, що відповідають за творчий процес, взаємодіють і сукупний ефект від їхньої взаємодії не зводиться до впливу якого-небудь одною з них. Мотивація може компенсувати відсутність творчого середовища, а інтелект, взаємодіючи з мотивацією, значно підвищує рівень креативності.

Розділ про диференціальну специфіку феномена креативності і відмінних рис творчої особистості не випадково знаходяться і розвиваються паралельно. Творчість теж є рисою, що найбільш відрізняє одну людину від іншої. І девіації, і креативність, будучи особистісними особливостями, нерідко визначають спосіб життя в цілому. Патологія завжди відображає тенденцію до особистісної деструкції і поведінкової дезадаптації. Творчість же є особливою формою самовираження, що пов’язана з конструктивною тенденцією в розвитку особистості й активністю, що спрямовані на створення, а не на руйнування. Потрібно зробити акцент на тому, що в індивідуальності особистості тісно сплетені обидві тенденції - конструктивна, що має свій творчий початок, і деструктивна, похідна від потенційних або актуальних патологічних утворень.

Таким чином, креативність як загальна творча здібність не служить пристосуванням, тобто в регламентованих умовах тестової ситуації. Особистість, яка володіє креативністю, може її не проявляти, оскільки прийняття завдання передбачає адаптивну поведінку. Тобто, творча продуктивність, виявлена при тестуванні, свідчить про наявність здатності до творчості, але відсутність прояву креативності не говорить про те, що досліджувані не здатні до творчості. Підсумовуючи, зазначимо, що і досі не існує єдиного узагальнюючого підходу до визначення креативності. Аналізуючи психологічну літературу з даної проблематики, можна відзначити, що дослідники часто абсолютизують якісь одні показники (здібності чи особистісні якості) та ігнорують інші, тому креативність потрібно розглядати як багатофакторний інтегрований цілісний феномен. Виходячи з того, що креативність притаманна більшості психічно здорових людей, але ступінь її розвиненості й прояву є різним, ми будемо розглядати її як інтегровану особистісну якість, суб’єктивну детермінанту творчих проявів у будь-яких сферах діяльності.

20