2. Психологічні характеристики типів поглядів щодо вивчення креативності

Варто враховувати той факт, що значна кількість людей не усвідомлює власного креативного потенціалу у професійному розвитку і самовдосконаленні.

В цілому, можна визначити основні типи погляді« на креативність:

• за основу визначення креативності обирається здатність особистості різноманітними способами доповнювати недостатню інформацію;

• за основу визначення креативності обирається здатність особистості орієнтуватися в хаотичній інформації, систематизувати та впорядковувати її.

Л.Орбан-Лембрик, торкаючись цієї проблематики, вказує на низку причин такої ситуації. Перш за все, іде слабкість мотивів психічного самовдосконалення, недостатнє розуміння людиною причинного зв’язку між рівнем життєдіяльності та рівнем психічного розвитку: невикористання шансів, заперечення їх призводить до зменшення можливостей прояву креативності особистості. Інший аспект пов’язаний з проблематикою сенситивних періодів розвитку особистості: в різні періоди онтогенезу особистості креативний потенціал може поступово зменшуватися (можливості, які вчасно не реалізувалися, втрачаються). Наступна причина пов’язана із зовнішніми чинниками, з роллю соціального середовища, яке в наш час вигримує значну кількість змін, які торкаються усіх сфер життя суспільства і мають безпосередній вплив на становлення та розвиток таких характеристик особистості як креативність Особливе і суттєве місце у розгляді креативного потенціалу займають внутрішні і зовнішні детермінанти, чинники та складові їх розвитку. Одне з найважливіших місць займає креативність як системна характеристика особистості, пізнавальних процесів тощо.

Відбувається те, що саме поняття “креативність” вітчизняними та зарубіжними вченими трактується неоднозначно. Цей термін походить від латинського слова “creatio”, що означає “створення”. В англомовній літературі поняття креативність (creatio - створення, образ) означає творчість, тобто в самому загальному вигляді воно містить у собі минулі, супутні і (чи) наступні характеристики процесу, в результаті якого людина (чи група людей) створює те, чого не існувало колись. Також в англомовній літературі існує досить усталений і широко використовуваний термін “creativity”, ним позначають те, що має безпосереднє відношення до створення чогось нового, чого ще не існувало раніше: сам процес такого створення, продукт цього процесу, його суб’єкт (або суб’єкти), обставини, в яких творчий процес здійснюється, чинники, які його детермінують.

Виходячи з того, що існує декілька підходів до визначення самої природи креативності, тому і неможливо надати єдине узагальнююче визначення, яке б задовольнило всіх дослідників.

Одні визначення креативності були сформовані в термінах продукту, результату діяльності, інші - в термінах процесу, особистісних якостей або необхідних зовнішніх умов. Деякі автори підкреслюють, що сам термін “креативний” застосовується у здібностях, які зустрічаються нечасто, в той же час як інші вважають, що цей термін припускає загальну креативну здібність, якою в певній мірі володіють всі індивіди. Нерідко під креативністю розуміється дещо протилежне конформності, буденності, що передбачає нестандартні підходи на противагу загальноприйнятим.

Запровадження в український науковий обіг терміну “креативність” сприяло виокремленню самостійної галузі дослідження особистісного аспекту творчості. Сам же термін „креативність” з’явився тільки у 80-90-х роках XX ст. під впливом зарубіжної психолінгвістичної школи з дослідження проблем креативності.

У 60-х роках XX ст. Дж.Гілфорд увів термін “креативність” для позначення властивості, яка відображає здатність індивіда створювати нові поняття та формувати нові навички на основі двох типів мислення:

• конвергентне, що необхідне для знаходження єдиного точного рішення завдання;

• дивергентне, що означає альтернативність, здатність мати декілька підходів до вирішення однієї задачі і варіювати їх; оригінальність мислення - своєрідність прийомів розумової діяльності особистості; асоціативність мислення - здатність використовувати різні асоціації, аналогії; інтуїція - пряме бачення суті речей, знаходження правильного рішення без усвідомлення шляхів і засобів досягнення.

Дж.Гілфорд вважає, що креативність та творчій потенціал можуть бути визначені як сукупність здібностей та інших рис, які допомагають успішному творчому мисленню. Він запропонував перелік експериментально обумовлених особливостей мислення, що сприяють творчим досягненням.

Однак, творча продуктивність, на його думку, відзначається не лише якістю мисленнєвих операцій, а й особистішими характеристиками, особливостями умінь і навичок, що залучаються до креагивного процесу на різних його етапгіх. Під креативністю автор розумів систему якісно різних складових (здібностей), які знаходяться всередині загал ьної моделі інтелекту і відзначив їх як чинник.

Дж.Гілфорд виділяв чотири основні здібності або чинники (фактори) креативності:

• Оригінальність як здатність продукувати віддалені асоціації, незвичні відповіді;

• Семантична гнучкість як здатність виділити функцію об’єкту і запропонувати його нове використання; Образна адаптивна гнучкість як здатність змінити форму стимулу таким чином, щоб побачити в ньому нові ознаки і можливості для використання;

• Семантична спонтанна гнучкість як здатність продукувати різноманітні ідеї в нерегламентованій ситуації.

Пізніше Дж.Гілфордом були названі та описані характеристики креативності:

• Здатність до знаходження і постановки проблем (генералізоване чуття до проблем : не досягнута мета, нездійснене бажання, певне коло речей, предметів перебувають у безладі. Однак, така здатність ще не відіграє конструктивної ролі у продуктивному мисленні, але без неї воно взагалі не могло б бути стимульоване).

• Здатність до генерування великої кількості ідей.

• Здатність до продукування різноманітних ідей. Автор припускав, що творчо мислячі люди є гнучкими мислителями. Вони швидко і з готовністю залишають старі шляхи мислення, переходять на нові напрямки розв’язання проблеми.

• Здатність відповідати на подразники нетрадиційно (творчу оригінальність автор ставив на рівні з гнучкістю, обмежуючи цим значення оригінальності як найузагальнішої характеристики). При цьому незвичність відповідей є принципом виміру оригінальності.

• Здатність до вдосконалення об’єкта шляхом додавання деталей.

• Здатність вирішувати проблеми або ж здатність до аналізу і синтезу.

Саме Дж.Гілфорд додав функціонального значення тієї частини, що виступила як би тлом, «загубленою повнотою» об'єкта, завдяки відмові від якої й стало можливим простеження ходу думки, вияву специфіки мислення, дослідження його спрямованості. В остаточному підсумку саме на цьому шляху були виявлені способи відкриття нового як результату рішення завдання, тобто знаходження гдино правильної відповіді в даній ситуації. Дж.Гілфорд довів це у дослідженнях мислення, спочатку як репродуктивного, а потім, починав з гештальтпсихології, і продуктивного процесу, і це привело його до дослідження феноменології «спонтанних відкриттів», а в ситуації найгострішого соціального замовлення він відходить від класичного розподілу мислення на індуктивне й дедуктивне.

Необхідно враховувати й те, що в той час асоціанізм як закономірності мислення знав лише закони логіки. Вони й задали розподіл мислення на дані види. З його погляду, і той і інший вид описує лише односпрямоване - конвергентне - мислення, що забезпечує вирішення проблеми шляхом виявлення необхідної властивості, що єдино відповідає умовам і вимогам завдання. Оскільки в ході похідної процедури неможливі вихід і зміна атрибутів, те саме і для компенсації цього недоліку Дж.Гілфорд виділив інший тип мислення - дивергентне, яке виступає як парне в дихотомії конвергентне-дивергентне. Відповідно дивергентне мислення - це не спрямоване мислення, а здатність мислити ширше, тобто здібності в баченні інших атрибутів об'єкта. Суть і призначення цих здібностей в тому, що вони безпосередньо, буквально забезпечують вихід за межі, межі один раз для початого напрямку вирішення вихідного завдання. Хоча доповідь Дж.Гілфорда як президента Американської асоціації психологів називалася «Креативність», з часом психологи стали розуміти креативність і дивергентне мислення майже як синоніми.

Ефективність дивергентного мислення виявляється при певному рівні розумових здібностей, як відзначено вище. Емпіричні дані свідчать про те, що одні особистості показують низький рівень IQ і низьку ефективність дивергентного мислення, інші - високий рівень IQ і високу ефективність дивергентного мислення, треті - високий рівень IQ і низьку ефективність дивергентного мислення. Існують дослідження авторів на користь того, що в суб’єктів з високими показниками конвергентного мислення, необхідними для досягнення винятково високих значень IQ, несприятливими є показники дивергентного мислення. Дж.Дорфман писав, що не виявлено індивідів з низьким рівнем IQ і високою ефективністю дивергентного мислення. Однак такі факти отримані авторами на самих різних вікових і професійних вибірках.

В останні десятиріччя XX сторіччя «дивергентнісгь» перетворилася в "символ віри” не тільки західних, але й вітчизняних психологів; з нею зв’язуються буквально всі прояви творчості і креативності. На наш погляд, це пояснюється цілим рядом сильних сторін нової інтерпретації творчості. Дивергентність як здатність мислити в різних напрямках і відповідає явищу виходу в більш широкий «простір». Популярності концепції Дж.Гілфорда також сприяли розроблені на її основі плеяди «на креативність». Поряд із простотою проведення експерименту та можливістю групового тестування, їхня головна перевага полягає в спробі зняття обмежень у дослідженнях творчого потенціалу особистості.

Тести, які спрямовані на дослідження швидкості (різні ідеї), оригінальності (незвичайні або рідкі відповіді), гнучкості (ідеаторні категорії) мислення в невербальних, символічних, семантичних і поведінкових завданнях, характеризують дивергентне мислення. Завдання типу «назвіть якнайбільше варіантів використання цегли у незвичайному для неї призначенні» найбільш характерні для ситуацій, що визначають дивергентні семантичні категорії.

Концептуально параметри швидкості, оригінальності й гнучкості є нерівнозначними, хоча емпірично вони, як правило, тісно пов’язані між собою. Головним параметром креативного мислення (якщо концептуально воно розглядається у зв’язку з дивергентним мисленням) є швидкість. Параметри швидкості є головними - швидкість фіксує дивергентні ідеї. Деякі експерти в області креативності досліджують креативне мислення тільки за параметрами швидкості.

Наступною за значущістю вважається параметр оригінальності. Якщо виходити з базових уявлень про креативність, то саме оригінальність варто трактувати її центральним параметром: адже виробництво нових ідей (критерій новизни) є найважливішою ознакою креативного мислення. Якщо ж керуватися уявленнями про дивергентне мислення, то наявність нових (оригінальних) ідей варто розглядати як необхідну умову. До речі, сама процедура підрахунку балів по оригінальності залежить від показника швидкості.

Наступний з найбільш загальновживаних параметрів дивергентного мислення - гнучкість. За кількістю продуктивних ідеаторних категорій (параметр швидкості) судять про особливості «категоріального» дивергентного мислення. Як відзначає Д.Ранко, важливість цього параметру обумовлюється двома обставинами. По-перше, даний параметр дозволяє відрізняти індивідів, які проявляють гнучкість у процесі вирішення проблем від тих, хто проявляє ригідність у їхньому вирішенні. По-друге, даний параметр дозволяє відрізняти індивідів, які оригінально вирішують проблеми, від тих, хто демонструє помилкову (штучну) оригінальність. Наприклад, велика кількість унікальних відповідей у межах однієї й тієї ж ідеаторної категорії не може свідчити про оригінальність, тому що продукування однієї ідеаторної категорії (низька гнучкість) свідчить проти оригінальності.

Отже, спроба Дж.Гілфорда, як перший крок, не призвела остаточно до його поставленої мети. Причина цього міститься, насамперед, у тому, що, загалом, прогресивна ідея (зняття обмежень із виділення потенційних можливостей людини) не була реалізована послідовно, а як би призупинилася. Так, піддавалося сумніву те, що і проблемні ситуації, і тестові завдання обмежують вияв потенційних можливостей особистості вимогою однозначної відповіді. Подолання цього ліміту в тестах на креативність проходить двома способами.

• По-перше, вимогу однозначної відповіді було знято вимогою до більш невизначеного типу. Однак ці завдання апелюють насамперед до властивостей асоціативного процесу. Крім того, не виключається вплив навчаємості (знань) і сили мотивації респондентів, який штовхає на мобілізацію пам'яті для все більшого продукування відповідей, що може контамінувати справжні здібності до гнучкості та оригінальності розуму.

• По-друге, це обмеження на перший погляд здається перебореним у тестах, які так і навиваються - «відкритими». У них не обумовлюється чітко визначена відповідь у вигляді вимоги саме однозначної відповіді. Безперечно, що такий тест дає більш широкі можливості для прояву індивідуальних особливостей особистості., Прискіпливий якісний аналіз виявлених особливостей неможливий, і залишається лише аморфна оцінка з погляду «шаблонності- нешаблонності» результатів. Більше того, вона визначається чисто статистично і разом з тим багато в чому залежить від самого експерта.

Послідовником Дж.Гілфорда був П.Торренс. На його думку, креативність - це не спеціальна, а загальна здібність, яка базується на констелляції загального інтелекту, особистісних характеристик, здібностей до продуктивного мислення. Під креативністю вчений розумів загострене сприйняття недоліків, білих плям у знаннях, дисгармонії тощо. Він вважав, що креативний процес можна поділити на декілька етапів: сприйняття проблеми, пошук рішення, виникнення та формування гіпотез, перевірка гіпотез., їх модифікація та знаходження результату.

Креативність визначалася П.Горренсом як процес появу чутливості до проблем, дефіциту знань, їх дисгармонії, пошуку рішень, висування гіпотез; перевірок, змін і перевірок гіпотез; формулювання результатів їх вирішення, П.Торренс відзначав, що для того щоб поділити “креативність”, описати якісну своєрідність креативності особистості, виділити її сильні та слабкі сторони, необхідно проаналізувати структуру креативних здібностей: рівні прояву таких показників як: “Швидкість”, “Гнучкість”, „Розробленість”, “Оригінальність”.

Під креативністю можна розуміти і природний процес, котрий породжується значною потребою людини у знятті напруги, що виникає в ситуації невизначеності або незавершеності. Розгляд креативності як процесу надає можливість виявляти як здібності до творчості, так і умови, що полегшують і стимулюють цей процес.