4. Параметри креативності як складової здібностей

Треба відзначити, що у дослідженні креативності спостерігається багато відмінностей, а саме: по-різному визначається її місце в структурі особистості, рівень усвідомлення проявів креативності, а також джерела і умови розвитку цієї якості.

Спочатку відзначимо додаткові параметри креативності як складової здібностей, а саме:

• високу міру чутливості особистості до дисгармонії елементів в структурі проблеми (наприклад, недостатність інформації, порушення порядку елементів, надмірність інформації тощо);

• прагнення особистості до корекції дисгармонії у визначенні проблеми та ситуації; можливість корекції, що базується на відповідній інтелектуальній обізнаності та потенціалі фахівця.

Як відмічають О.Мотков, А.Петрайтіте, терміном “креативність” в основному визначають комплекс інтелектуальних особистісних здібностей особистості, які сприяють самостійному висуненню проблем, нешаблонному їх вирішенню, генеруванню великої кількості оригінальних ідей. Головним показником прояву креативності, на їх думку, можна вважати продуктивність (як об’єм творчого продукту) та оригінальність (здібність генерації нешаблонних образів та способів дії). Дослідження цих учених довели, що максимальна продуктивність проявляється у людей з гарно виявленими рисами активності, наполегливості та афективної ригідності, тривожності, з відсутністю вираженої інтроверсії.

М.Холодною креативність розглядається як здатність породжувати багато різноманітних оригінальних ідей у нерегламентованих умовах діяльності.

За словами О.Яковлевої, при цьому розмаїтті визначень креативності (здатність породжувати оригінальні ідеї, відмовлятися від стереотипних способів мислення, здатність до постановки гіпотез, до породження нових комбінацій тощо), її загальна й узагальнююча характеристика міститься в тому, що креативність - це здатність створювати щось нове, оригінальне в усіх сферах життя, в усіх формах і видах діяльності.

Наприклад, Ф.Гальтон вважає, що креативність -- це біологічне явище психіки, яке спонтанно-індивідуально розвивається, якому заважає будь-яка соціалізація; інші дослідники характеризують креативність як соціально- зумовлене явище, яке розвивається у навчанні. А.Адлер розглядав креативність у контексті свободи вибору між альтернативними життєвими стилями і фінальними цілями. Хоча як вважав дослідник, цілі можуть ініціюватися як культурними факторами, так і спадковістю, але все ж таки мета виникає в кінцевому результаті завдяки креативній силі індивідуальності, і саме в цьому проявляється самодетермінація та унікальність індивідуальності. Е.Фромм ввіїжає, що креативність - це здатність дивуватися і пізнавати, уміння знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, націленість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду, підкреслюючи не якість результату, а характеристики і процеси, що активізують творчу продуктивність.

Представники психоаналізу і глибинної психології розглядають креативність як результат сублімації статевого потягу (З.Фрейд), підсумок компенсації комплексу неповноцінності (А.Адлер), прояв архетипів колективного несвідомого (К.Юнг), а також як процес сходження особистості до “ідеального” і спосіб її саморозкриття (Р.Асаджиоллі) як вища форма мислення, що перевершує звичайні розумові акти - “надраціональність” (Р.Мей).

Натомість К.Роджерс як представник гуманістичного напрямку психології, вважає, що креативність являється функцією всієї сутності людини, її тіла, розуму, емоцій і духу. Вона притаманна кожній людині, але приглушується критикою рідних та близьких, а також політичними системами, тому креативність проявляється у пошуку тенденцій до задоволення.

А.Маслоу розглядає поняття “креативність” з точки зору “здорової*” особистості, що самоактуалізується в олюднену людину. Він опирається на імпровізацію та натхнення, застерігає від спроб розглядати креативність з точки зору практичної користі, продуктивності у вигляді створюваних художніх творів. Він зауважує, що креативність поділяється на первинну та вторинну. Первинна або натхненна творчість, обов’язково відокремлюється від вторинної творчості - деталізації творчого продукту та надання йому конкретної предметної форми. Інша стадія включає в себе не стільки творчість, скільки важку роботу; успіх її залежить від упертості, терпіння, працьовитості та витривалості, оскільки саме вони є підгрунтям цього етапу. Він дотримується думки, що проблема креативності - це проблема креативної особистості (а не креативної діяльності, не креативної поведінки). Іншими словами, креативна особистість - це особливий різновид людини, котра набула певного нового уміння.

Дослідження засвідчують, що креативність як особистісна якість, і, водночас, як чинник розвитку здібностей, відображується у всіх компонентах поведінки і діяльності людини, корелює з такими індивідуальними особливостями психічних процесів як: мислення, відчуття, сприйняття, емоції, воля, увага, пам’ять, що сприяють досягненню творчих результатів у діяльності.

С.Шандрук вважає, що творчі досягнення особистості характеризуються якістю свідомої і цілеспрямованої роботи людини і, якщо ми хочемо розвивати творчі здібності, то повинні організовувати цілеспрямовану творчу діяльність.

Такі дослідники як В.Морозов, Д.Чернілевський розглядають креативність як одну із загальних здібностей людини - власне як загальну здібність до творчості. Креативність автори поділяють на інтелектуальну та соціальну, остання в свою чергу включає креативність і професійну.

На думку В.Козленко, креативність не шукає собі підтверджень, це швидше особливий засіб світосприйняття, особливий спосіб взаємодії з реальністю. Чим би не займалася креативна людина, що б вона не робила, до всього вона привносить притаманне тільки їй ставлення, кожен її акт стає актом творчості.

Н.Вишнякова розглядає креативність як ціннісно- особистісну творчу категорію, яка, будучи невід’ємною стороною людської духовності та умовою творчого саморозкриття особистості, є суттєвим резервом її самоактуалізації. Креативність, з точки зору автора, має прояв не стільки у широті знань, які має особистість як соціально закріплених стереотипів, що відображені у правилах і законах, скільки сприйманням, відчуттям проблем, відкритістю до нових ідей та схильністю руйнувати і змінювати стереотипи з метою створення нового, отримання нетривіальних, несподіваних і незвичайних рішень життєвих проблем.

Узагальнюючи різні підходи до вивчення креативності, доцільно звернутися до систематизації підходів К.Торшиної, що виділяє наступні типи підходів:

• Гештальтистські - це ті поняття, які описують креативний процес як руйнування вже існуючого гештальту для створення нового -- кращого.

• Інноваційні — вони зорієнтовані на оцінку креативності по новизні кінцевого продукту.

• Естетичні або експресивні - вони дають натиск на самовираження самого творця.

• Психоаналітичні або динамічні - вони описують креативність в термінах взаємовідносин Воно, Я і Над-Я.

• Проблемні - визначають креативність через низку процесів вирішення завдань, до цієї категорії було віднесено і визначення Дж.Гілфорда: “Креативність - це процес дивергентного мислення”.

В ,цей тип ввійшли всі визначення понятгя креативності, які не попали не в один з перерахованих вище типів, в тому числі й дуже розпливчасті (наприклад: додаток до загальнолюдських знань).

Крім того, досить часто використовують для опису креативності підхід, іцо враховує чотири основні аспекти дослідження, який запропоновано Р.Муні та А.Штейн: креативний процес; креативний продукт; креативна особистість; креативне середовище.

У вітчизняній науковій літературі В.Козленко належить одна з небагатьох праць, де докладно розкрито і систематизовано біологічні, психофізіологічні, особистісні, інтелектуальні й мотиваційні основи, особливості та кореляти креативності. Креативність розуміється автором як:

• одна з провідних властивостей особистості комплексно-інтегративного характеру, пов’язана з усіма іншими властивостями;

• провідна життєво-активна потреба, що виявляється у перетворенні дійсності;

• відношення, що відображає пошуково- перетворювальну сутність особистості.

Автор приходить, таким чином, до висновку, що креативність виступає як сукупність тих особливостей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення діяльності особистості..

Креативність як відношення проявляється у пошуково- перетворювальній активності і реалізується у подоланні стереотипу поведінкового акту, а також у порушенні одноманітності у взаєминах з дійсністю, продуктивному її перетворенні, аж до створення нових об’єктів, з одночасним удосконаленням варіативності, продуктивності та якості дій індивіда. Потім, розвиваючись у діяльності, і поєднуючись з провідними мотивами, вона функціонально закріплюється у структурі особистості і виявляється як здатність до продуктивних змін і створення чогось якісно нового. Цим визначається творчий стиль діяльності. Креативність, з одного боку, розвивається і формується у залежності від

особливостей та умов перебігу процесу творчості (як об’єктивна детермінанта), а, з іншого, реалізується у ньому і представляє його мотиваційно-споживчу основу (як суб’єктивна детермінанта творчості). Так само вона виявляється на неусвідомленому (орієнтовно- пристосувальному) та свідомому (пізнавально-перетворювальному, дослідницькому) рівнях індивідуальної діяльності і соціально-рольової поведінки.

Узагальнюючи, можна відзначити інтегровані показники креативності:

• цілісність, синтетичність, свіжість, самостійність сприйняття, його спрямованість на вирішення проблем чи/або задач; висока чутливість до субсенсорних подразників, здатність сприймати неточності, відхилення, незвичайність і унікальність властивостей об’єкту; здатність помічати головне, бачити потенційно те, що ще не проявилося; уміння при сприйнятті звільнятися від фіксо ваної установки і константності;

• ерудиція, обумовлена спрямованістю інтересів, висока здатність не пам’ятати звичайні факти; здатність легко уловлювати головне і швидко забувати другорядне, віддалена асоціативність пам’яті, висока здатність до запам’ятовування багатозначності, двозначності, підтекстів; особлива яскравість уяви, її жвавість, незвичайність, крайня фантастичність і образність. З віком спостерігається зсув образної креативності в бік абстрактної, наукової;

• швидкість, гнучкість, оригінальність мислення, його дивергентність;

• інтуїція, вигадка, передбачення; фантазія, скептицизм, критичність, високий ступінь активності у розумовій діяльності. Для реалізації креативності потрібна інтелектуапьна ініціатива, але сама креативність не є обов’язковою для звичайної інтелектуальної діяльності; висока емоційна збудливість без якої креативність не спостерігається. Сприятливо діють радість, небезсторонність, додаючи стенічних емоцій, прагнення до домінування, ризику, тяжіння до незалежності, порушення порядку, зняття почуття страху, фрустрації;

• особистісні характеристики типу відхилення від шаблону в поведінці, оригінальність, ініціативність, заповзятість, самовідданість, неабияка енергійність, спритність, прямота суджень, чесність, безпосередність, незалежність, лабільність, внутрішня зрілість, критичність, скептицизм, сміливість, мужність, впевненість при невизначеності й хаосі, схильність до метафоричності, двозначності, підкреслення свого “Я”, висока самооцінка, гордість;

• до мотиваційних особливостей належить прагнення до процесу творчості, до володіння фактами і новою інформацією, до відкриттів, до встановлення закономірностей, узагальнень, до духовного росту, до співробітництва, до самовираження і самоствердження, захопленість змістом діяльності, схильність до аналізу і синтезу, бажання іноді подовгу залишатися наодинці, “заглиблюватися в свої думки”, розвиненість естетичних почуттів.

С.Макшанов та Н.Хрящева визначають креативність як здатність до конструктивного, нестандартного мислення та поведінки, а також усвідомлення і розвитку свого досвіду, який виявляється у швидкості, точності, гнучкості, оригінальності мислення, багатій уяві, схильності до високих естетичних цінностей, ступеня деталізації проблеми і дає людині можливість, з одного боку, знаходити ефективні рішення та способи поведінки у нових ситуаціях, а з іншого, переборювати стереотипність мислення і поведінки у звичних ситуаціях, створювати у них нові, оригінальні рішення. Також, дослідники виділяють такі функції креативноеті як адаптаційна, розвиток та самовираження особистості, які на їх думку притаманні всім людям та виявляються в усіх сферах діяльності і життя особистості.

Більшість дослідників визначають рівні креативності:

• Перший, найвищий рівень характеризує процес креативності, який призводить до принципово нового результату, нового для всього людства, а може, нового й у космічному масштабі. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів, винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й усього людства в найрізноманітніших напрямках.

• Другий рівень - стосується продукту, який є новим для досить великого кола людей, скажімо для певної країни світу. Деякі винаходи з’являються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак, відповідний рівень креативності, безумовно, досить високий.

• Третій рівень характеризує новизну креативного продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевиднішим прикладом цього рівня є раціоналізаторська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах якогось підрозділу підприємництва, в найкращому випадку - галузі.

• Четвертий рівень зумовлює креативність, новизна продукту якої є суб’єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить. Однак, такий обмежений обсяг цього рівня не заважає йому бути чи не найважливішим, початковим етапом в оволодінні вищими рівнями креативності, формуванні умінь і навичок загальної креативності.

Креативність не шукає собі підтверджень, це швидше особливий спосіб світосприйняття, особливий спосіб взаємодії з реальністю. Чим би не займалась креативна особистість, що б вона не робила, до всього вона привносить притаманне тільки їй ставлення, кожний її акт стає актом творчості. Тільки та робота, яку можна вважати креативною, стає справою життя, знаходить своє вирішення, бо вона цілком захоплює особистість, усю діяльність, свідомість і підсвідомість креативної людини. Однак, найчастіше, завдання, які потребують креативного вирішення (наукові, технічні, художні тощо) розв’язуються систематичною, організованою, інтелектуальною працею, поступова м проходженням усіх етапів і фаз розв’язування з використанням спеціальних прийомів звуження поля пошуку, формування й перевірки гіпотез тощо. Принциповою для завдань, які потребують креативного вирішення є „нульова фаза” - бачення завдання, самостійність у його пошуку та постановці. Таким чином, креативність — це не лінійний процес, у ньому бувають підйоми і спади.

На завершення розділу розглянемо якості особистості, що перешкоджають або сприяють розвитку креативності :