2. Основні парадигми держави.

Парадигма — концептуальна схема, модель теоретичного і осмислення явища та його сприйняття суспільною свідомістю.

В теорії держави це поняття використовується для систематизації розмаїття підходів до інтерпретації держави та її стосунків з неполітичною сферою суспільства.

Іспанський політолог X.Карраседо виділяє три парадигми, що використовуються в сучасній політичній науці для пояснення суті і призначення держави.

Парадигма справедливої держави — традиційна формула технократичних і раціоналістичних концепцій від Платона до Гегеля, що знаходить нині практичне втілення в країнах Сходу та ісламського світу. Концепція "справедливої держави" виходить з того, що державна влада наділена вищою мудрістю, знанням одвічних і незмінних законів. Суспільний порядок держава встановлює остаточно, і людям (підданим, громадянам) залишається лише його виконувати. Держава втручається в усі сфери суспільного життя, а громадянське суспільство повинно їй підпорядкуватись. Державна регламентація поширюється на приватні і сімейні відносини, на мораль, релігію і т. п.

Парадигма держави політичного реалізму передбачає мінімум державності і багато в чому є протилежною до попередньої. Вона притаманна ліберальним демократіям, що будуються на ідеї суспільного договору. Згідно з цим підходом держава має бути, передусім, гарантом особистої свободи кожного члена суспільства у її "негативному" розумінні (як "свободи від...", передусім від втручання в приватне життя людей). Головне завдання такої держави — запобігання конфліктам, досягнення рівноваги (завжди тимчасової) між протилежними гру­повими інтересами. Виходячи з тези про етичну нейтральність влади, концепція "держави політичного реалізму" визнає найбільшим політичним досягненням ті дії, які ефективні і дають бажані результати. Відтак панує прагматичне ставлення до держави і не існує ніяких моральних обмежень щодо досягнення нею вищих політичних цілей, а політичні настанови такої держави зазнають постійних модифікацій. Водночас, оскільки в межах ліберальної ідеології держава розглядається як необхідне зло, їй дозволяється використовувати механізми примусу лише якщо це вкрай необхідно. Крайнім виявом держави політичного реалізму була популярна у США наприкінці XVIII та в першій половині XIX ст. концепція "держави — нічного сторожа", яка оберігає спокій і майно громадян, коли ті сплять, але не втручається у їхні повсякденні справи, економічну діяльність тощо. Нині, коли в більшості ліберальних демократій сформувалась "держава загального добробуту", на зміну цій парадигмі прийшли інші концепції: правової та соціально відповідальної держави.

Парадигма "правової держави" передбачає раціональне поєднання індивідуальної та громадянської свободи з державною владою, регулювання їх відносин відповідно до конституційного ладу, що встановлюється на основі консенсусу. Метою державної політики проголошується забезпечення автономії особи через поєднання вимог свободи (позитивної і негативної) з рівністю (основні права людини в їх динаміці та розвитку). Правова держава виступає як гарант прав людини і є відповідальною за рівномірний розподіл первинних благ. Правова держава — це вища форма державного буття, яку виробило людство.