Лекція 7. Тема: держава як базовий інститут політичної системи суспільства.

Навчальна мета: сформувати знання про державу як базовий інститут політичної системи, її генезис та сучасну формальні аспекти.

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Навчальні питання:

1. 20 хв.

2. 20 хв.

3. 15 хв.

4. 15 хв.

Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення: навчальні карти, хрестоматії, схеми, збірники документів і матеріалів, першоджерела.

Джерела і література: 7, 11, 23, 28, 34, 41, 48, 53, 55, 58.

ПЛАН:

1. Сутність, походження та функції держави

2. Основні парадигми держави.

3. Форми сучасних держав

4. Державно-територіальний устрій.

1. Сутність, походження та функції держави

Серед безпосередніх суб'єктів політичного процесу найголовнішим системоутворюючим елементом щодо всієї політичної системи є держава з її різноманітними владними структурами.

У світі існує близько 200 держав і їх кількість продовжує зро­стати. Вони різняться своєю історією, соціально-політичною організацією, чисельністю і складом населення, рівнем економічного, соціального та культурного розвитку, але всі без винятку відіграють вирішальну роль у житті народів, які їх утворили, і людського співтовариства загалом. Цими обставинами пояснюється сталий інтерес дослідників різних епох і народів до з'ясування природи держави.

Погляди людей на державу змінювалися історично. В країнах Стародавнього Сходу держава розглядалася як щось святе, що дається від Бога і що вимагає беззаперечного підкорення. Ця традиція зберігалася в суспільствах з одноособовою (монархічною) формою спадкової влади до початку XX століття. Але вже в Стародавній Греції з державою починають пов'язувати вимоги справедливості (піфагорійці), законності (Сократ), турботи про суспільне благо (Демокріт). Як вищу форму спілкування між людьми розглядає державу Арістотель.

Подальший розвиток історичної думки дає приклади найрізноманітніших, іноді протилежних тлумачень походження, суті й основного призначення держави. В середньовіччя панували теологічні теорії походження державної влади від Бога. Глибоке коріння має й патріархальна концепція держави, що пов'язує її виникнення з природним процесом розростання родів, потім — племен, аж до таких великих спільнот, якими стали держави. Спадковий монарх — це ніхто інший, як дуже віддалений нащадок родових вождів, а ті, своєю чергою, ведуть свій родовід від Адама.

У XVII та XVIII ст. дуже популярними стають концепції суспільного договору, за якими держава виникає на певному етапі історичного розвитку людства як наслідок укладення спеціальної угоди між народом та правителем. Існувало два різновиди цієї концепції. Одна виправдовувала абсолютизм тим, що народ добровільно віддав право керувати суспільством монархові і тому має йому коритися, а інша, навпаки, підкреслювала право народу на спротив правителю, який не виконує умов угоди і не дбає про своїх підданих.

Були й інші теоріїї походження держави: класова, "органічна" (утворення держави внаслідок природної диференціації органів "суспільного організму"), психологічна, теорія завоювання одних племен іншими як джерела державної влади тощо. Нині дискусії навколо виникнення держави стихли, бо історичний метод вже не відіграє такої великої ролі в політичних дослідженнях, як у попередні часи. Водночас логічним є припущення, що держави утворювались різним шляхом і під вирішальним впливом різних чинників.

Не менш суперечливими є погляди на природу і головне призначення держави. Так, Т. Мор ще наприкінці XV ст. писав, що держава — це змова багатих проти бідних (і саме так пізніше трактували її марксисти та анархісти), а Г. Гегель (кінець XVIII ст.) вважав, що держава — це втілення моральної ідеї, "образ і дійсність Розуму", "хода Бога в світі"; І. Кант вбачав призначення держави у забезпеченні максимальної відповідності державного ладу принципам права, а К. Маркс та Ф. Енгельс вважали, що в класовому суспільстві як мораль і право, так і заснована на них держава повністю підпорядковані інтересам панівних класів. У трактуванні Г. Кельзена держава — це "позитивний правопорядок, який примусово регулює суспільство людей", і кожна держава є правовою за означенням, а український вчений Б. Кістяківський вважав, що наявність законів ще не дає підстав для ототожнення держави із правом і що "тільки маючи справу з уповноваже­ними особами, котрі можуть виставляти правові вимоги до самої держави, державна влада виявляється змушеною незмінно дотримуватись законів".

Водночас як форма політичної організації держава виникає в суспільствах, котрі поділені на різні групи, класи, верстви, кожна з яких має свої специфічні інтереси і прагне заволодіти державною владою і використати її заради задоволення цих інтересів. Тому держава виступає як сукупність владних та адміністративних органів, що здійснюють управління не тільки в загальносуспільних інтересах, але й в інтересах певної групи або груп людей, що мають найбільший доступ до влади або монопольно володіють нею. До прерогатив держави належать:

• управління загальносуспільними справами в інтересах збереження цілісності суспільства і стабілізації суспільної системи;

• застосування організованого примусу;

• збирання податків, мита, випуск грошей і регулювання грошового обігу;

■ використання матеріальних та інших ресурсів суспільства для здійснення внутрішньої і зовнішньої політики.

Держава — це структурована і правовим шляхом унормована суверенна суспільна (публічна) влада, що здійснює контроль над даною територією і виступає від імені всього суспільства при вирі­шенні внутрішніх і зовнішніх питань. Вона є основним системоутво­рюючим елементом політичної системи.