3.2. Принципи юридичної відповідальності

Важливою складовою природи юридичної відповідальності є її принципи.

На думку М. В. Цвіка, принципи юридичної відповідальності – це такі вимоги до неї, які визначають її зміст, функції, підстави, гарантії, процедури здійснення [5, с. 521].

Як вважає О. Ф. Скакун, принципи юридичної відповідальності – це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві [6, с. 503].

В. М . Кириченко принципи юридичної відповідальності визначає як – законодавчо сформульовані положення та ідеї, що визначають підстави, порядок і межі юридичної відповідальності.

Є. О. Гіда переконана, що принципи юридичної відповідальності – це засадничі, фундаментальні положення, що виражають сутність та призначення юридичної відповідальності, а також визначають закономірності її функціонування та порядку реалізації [5, с. 498].

Форма закріплення принципів юридичної відповідальності може бути як прямою (шляхом безпосереднього фіксування в тексті нормативно-правового акта), так і опосередкованою іншими джерелами права.

Принципи юридичної відповідальності є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його усталені закономірні зв’язки. Вони розкривають стійкі її закономірності та практики застосування, зумовлені рівнем правової культури та розвитку суспільства. Принципи юридичної відповідальності взаємопов’язані: наявність одного принципу передбачає наявність й іншого, а порушення одного принципу обов’язково призведе до порушення іншого.

Основними принципами юридичної відповідальності є:

1. Принцип справедливості – забезпечує відповідність права в цілому та передбачених у ньому санкцій рівню соціальної справедливості суспільства. Принцип справедливості юридичної відповідальності є системо-утворюючим принципом та полягає у відповідності інституту юридичної відповідальності моральним нормам і цінностям, категоріям розумності та добропорядності, врахуванні ієрархії особистих, громадських і державних інтересів.

Принцип справедливості передбачає:

а) умови та підстави притягнення до юридичної відповідальності та її здійснення повинні бути рівними для всіх суб’єктів, які вчинили правопорушення;

б) юридична відповідальність спрямована на відновлення прав, свобод і законних інтересів, порушених винною особою;

в) санкція завжди повинна відповідати рівню соціальної небезпечності та тяжкості вчинку;

г) за вчинене правопорушення повинна відповідати тільки та особа, яка його вчинила, за умов, якщо, звичайно, її вину доведено. Особа може бути притягнута до юридичної відповідальності лише за її власні дії. Виняток становить тільки протиправна поведінка неповнолітніх, які завдали майнової шкоди. В цьому випадку згідно з цивільним правом юридичну відповідальність несуть їх батьки;

ґ) закон, що встановлює чи посилює відповідальність не має зворотної сили. Засуджена особа звільняється від відповідальності за скоєння злочину, якщо набрав чинності новий закон, який скасовує покарання за таке діяння.

д) слід враховувати обставини, які обтяжують та пом’якшують відповідальність;

е) заходи відповідальності не повинні принижувати людської гідності. Державно-примусові заходи повинні ґрунтуватися на принципі гуманізму, згідно з яким виключається можливість вибору жорстких та негуманних заходів впливу на винну особу.

є) до винної особи можна застосовувати лише одне покарання одного виду відповідальності за вчинення нею одного правопорушення. При цьому особа може нести одночасно різні види відповідальності (наприклад, кримінальну та цивільну, адміністративну та дисциплінарну тощо) [5, с. 545].

2. Принцип гуманізму, який заснований на визнанні пріоритету загальнолюдських цінностей, до яких належать права і свободи особи, що носять природний характер і визнаються найвищою соціальною цінністю. Даний принцип виражається в людяному, милосердному ставленні до суб’єктів юридичної відповідальності під час її встановлення та реалізації.

Основними вимогами принципу гуманізму є:

по-перше, заборона застосування насильства та катування, жорсткого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

по-друге, встановлення юридичної відповідальності з урахуванням прав людини та моральних норм;

по-третє, функціональне здійснення юридичної відповідальності на основі ставлення до людини як до найвищої цінності;

по-четверте, встановлення системи пільг в залежності від особливих характеристик суб’єкта (неповноліття, хвороба, інвалідність та інше) або незалежно від них, що проявляється в актах амністії та помилування;

по-п’яте, забезпечення можливості повного чи часткового звільнення від застосування санкції у випадку щиросердного каяття, добровільного відшкодування збитків, коли правопорушник своєю поведінкою довів факт виправлення тощо;

3. Принцип законності забезпечує можливість визнання діяння правопорушенням лише за умови, якщо воно передбачене законом саме як протиправне та якщо цей закон вступив у законну силу і його зміст є обнародуваним.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом правопорушеннями [1, ст. 58].

Законність відповідальності виявляється у застосуванні міри відповідальності у межах та формах, встановлених законом; в наявності процесуальних вимог застосування відповідальності; у можливості оскарження і спростування незаконних дій та рішень у процесі покладення відповідальності; у можливості недопущення зловживань і помилок при застосуванні матеріальних та процесуальних норм.

Сутність законності проявляється також у можливості притягнення до відповідальності лише винних осіб шляхом діяльності компетентних органів держави, у межах визначеного на законодавчому рівні порядку та за наявності нормативно закріплених підстав.

Законність виявляється і в можливості покладення відповідальності тільки на дієздатну особу. У зв’язку з цим необхідно зазначити, що за загальним правилом юридична відповідальність у повному обсязі настає після досягнення особою 18 років. Однак, за окремі різновиди правопорушень відповідальність може наставати раніше цього віку. Для юридичних осіб відповідальність настає з моменту державної реєстрації.

Окрім віку для фізичних осіб, важливим є психічний стан, який безпосередньо впливає на деліктоздатність.

4. Принцип невідворотності – полягає в обов’язковому встановленні юридичної відповідальності за суспільно небезпечні діяння, неухильному дотриманні норм права і неодмінній реакції уповноважених державою органів на правопорушення у вигляді осуду та застосування справедливих, гуманних, індивідуалізованих заходів юридичної відповідальності за відсутності законних підстав звільнення від відповідальності. Як відомо, не жорстокість покарання стримує від правопорушень, а його невідворотність.

Якщо правопорушення скоєне, а відповідальність не наступила, то це спричиняє шкоду авторитету закону та влади, підриває ідею законності та справедливості у свідомості громадян держави, а також провокує вчиненню нових правопорушень, оскільки у людини з’являються думки про уникнення юридичної відповідальності;

Впровадження в суспільну свідомість уявлення про неминучість покарання за порушення норм права є важливим виховним і попереджувальним правопорушення фактором. Реалізація цього принципу юридичної відповідальності сприяє підвищенню ефективності правоохоронної діяльності, зміцненню правопорядку та законності в суспільстві.

Основними факторами, що забезпечують реальність та ефективність цього принципу, є досконалість процесуального законодавства; компетентність правоохоронних та судових органів; загальна політична ситуація, що сприяє чи, навпаки, створює умови для боротьби з правопорушеннями, а також ступінь довіри населення правоохоронним органам та державі у цілому [9, с. 550].

5. Принцип доцільності втілюється як принцип відповідності заходів покарання цілям юридичної відповідальності. Тобто міра відповідальності повинна бути такою, щоб вона сприяла виправленню та перевихованню правопорушника. Подібні заходи повинні відповідати тяжкості вчиненого правопорушення з урахуванням вимоги індивідуалізації відповідальності.

Принцип доцільності гарантується правом правоохоронних та судових органів обирати і застосовувати більш доцільну санкцію до винної особи. Для цього передбачено різні види санкцій, які дозволяють урахувати умови вчинку та індивідуальність винної особи. Це дає можливість досягти цілей відповідальності, тому що вона покладена на конкретного правопорушника, який несе відповідальність особисто. Якщо ж мета юридичної відповідальності досягнута, то доцільність припускає пом’якшення відповідальності або навіть звільнення від неї у випадках малозначності правопорушення, відсутності шкідливих наслідків тощо.

6. Принцип індивідуалізації – виражається в диференційованому закріпленні обов’язків з урахуванням правового статусу суб’єкта відповідальності, диференціації правопорушень і санкцій залежно від типової суспільної небезпеки правопорушення та особистості правопорушника, встановленні міри та обсягу відповідальності з урахуванням суспільної небезпеки правопорушення. Це підтверджується ст. 61 Конституції України: “Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер”.

Індивідуалізація покарання надає можливість забезпечити покладення відповідальності на винну особу та несення цієї відповідальності нею особисто. Реалізація цього принципу зумовлює необхідність персонального визначення суб’єктів правопорушення, нормативне закріплення переліку обставин, що полегшують і обтяжують відповідальність та чітке визначення правового статусу всіх суб’єктів права [27, с. 490].

7. Принцип обґрунтованості відповідальності полягає в наступному:

По-перше, об’єктивне вивчення обставин справи, всебічний збір та оцінка доказів та їх письмове закріплення, аргументованість висновку про те, чи винна особа, яка притягується до відповідальності,чи було скоєно правопорушення, чи підлягає застосуванню передбачена санкція;

По-друге, визначення конкретної міри покарання, стягнення, відшкодування збитків згідно з критеріями, встановленими законом.

8. Принцип своєчасності відповідальності полягає у тому, що правопорушник притягується до відповідальності протягом встановленого строку давності. Це певний строк, протягом якого здійснюється пошук правопорушника з метою його покарання. Якщо ж винну особу встановлюють після завершення цього строку, то відповідальність до нього не застосовується у зв’язку з тим, що санкції утратили свою актуальність і перестали відповідати самому правопорушенню або тим соціальним умовам, при яких воно було скоєно.

Ця позиція законодавця відповідає основній меті юридичної відповідальності – забезпечення суспільного порядку та злагоди, а не покарання суб’єкта, який уже став на шлях виправлення і не скоїв повторно правопорушення [26, с. 466].

Необхідно також зазначити, що в деяких випадках не передбачається строку позовної давності. Це стосується особливо небезпечних злочинів проти людини та людства.

9. Принцип змагальності забезпечує справедливість про­цесу притягнення до відповідальності та захист прав звину­ваченого.

Його змістом є такі вимоги: встановлення вини право­порушника органом держави; неможливість тиску на осіб; право відмовитись від дачі показань як на себе, так і на родичів;невинуватість особи до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та рішен­ням суду;

можливість оспорювати як факт правопорушен­ня, так і його правову оцінку.

Принцип змагальності забез­печується встановленням рівних прав учасникам процесу. Кожна із сторін процесу по встановленню та призначенню відповідальності мають рівні права на дослідження доказів, викладення власної правової позиції, відвід суддів, визна­чення та запрошення свідків, оскарження правозастосовчих рішень тощо.

10. Право на захист є важливим принципом юридичної відповідальності, оскільки закріплює її справедливість шля­хом встановлення процесуальних прав притягнутого до від­повідальності, які забезпечують можливість знати, у чому полягає звинувачення, оспорювати його, брати участь у дослідженні обставин справи, користуватися допомогою адвоката, оскаржити застосування запобіжних засобів, рішення у справі та порядок його виконання.

11. Принцип правової регламентованості забезпечує законність, справедливість та індивідуальність відповідальності.

Даний принцип передбачає:чітке визначення видів, форм та засобів відповідальності у санкціях матеріальні норм; закріплення ознак, складу та різновидів правопорушень нормами галузевого законодавства; нормативне визначення підстав юридичної відповідальності; чітке визначення процедури встановлення правопорушення та розслідування умов його скоєння і закріплення, порядку призначення відповідальності, а також її реалізації.

Таким чином, принципи юридичної відповідальності – це вихідні положення та ідеї, що мають законодавче закріплення та визначають самостійний і реальний характер відповідальності як засобу гарантування і охорони об’єктивного і суб’єктивного права та суспільного порядку.

Принципи виражають сутність і призначення юридичної відпові-дальності, окреслюють основні межі та підстави застосування, а також визначають закономірності її функціонування та порядку реалізації.

Найважливішими принципами юридичної відповідальності є: принцип справедливості, законності, гуманізму, невідворотності відповідальності, доцільності, обґрунтованості, своєчасності, індивідуалізації, змагальності, правової регламентованості, принцип права на захист.

В правовій теорії і правозастосовній практиці добре відомі положення, згідно з якими юридична відповідальність можлива тільки тоді, якщо існують підстави для її виникнення і якщо при цьому відсутні підстави, що її виключають.

Під підставами юридичної відповідальності розуміється певна сукупність обставин, за наявністю яких вона є можливою і належною. Якщо такі підстави відсутні, відповідальність виключається.

В юридичній науці відрізняють: підстави притягнення до юридичної відповідальності; підстави настання юридичної відповідальності.

Вирішуючи питання про юридичну відповідальність, слід також перевірити наявність чи відсутність підстав, що її виключають, звільняють від неї. Так, підстави, що виключають юридичну відповідальність – це спеціально визначені законом винятки з правил, згідно з якими діяння, що зберігає ззовні вигляд правопорушення, за певних обставин таким не вважається, а особа не підлягає юридичній відповідальності. До таких підстав належать: неосудність, необхідна оборона, крайна необхідність, малозначущість правопорушення, казус, фізичний або психічний примус, відсутність у діянні складу правопорушення, видання акту амністії чи помилування, або відміна акту, що встановлював юридичну відповідальність, збіг строків давності притягнення до відповідальності.