Розділ 3. Підстави та принципи юридичної відповідальності

3.1. Підстави юридичної відповідальності

Під час розгляду природи юридичної відповідальності необхідно проаналізувати таку важливу складову як її підстави. В енциклопедичній літературі під юридичною підставою розуміється сукупність передбачених правом обставин, умов, фактів і передумов, що забезпечують настання юридичних наслідків. У теорії права та правозастосовній практиці добре відомо положення, згідно з яким юридична відповідальність можлива тільки тоді, коли існують підстави для її виникнення та якщо при цьому відсутні підстави, що її виключають.

Підстави юридичної відповідальності – це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою та належною. Відсутність сукупності таких обставин виключає таку відповідальність.

Сучасна правова доктрина підставами юридичної відповідальності визначає: закон – як правову підставу; правопорушення, тобто адміністративний проступок, дисциплінарний проступок, злочин, іншими словами – фактичну підставу, яка приводить у дію всю структуру юридичної відповідальності [5, с. 520].

В юридичній науці також розрізняють:

• підстави притягнення до юридичної відповідальності;

• підстави настання юридичної відповідальності.

У свою чергу підстави притягнення до юридичної відповідальності – це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою.

Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення.

Підстави настання юридичної відповідальності – це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність належною.

Такими підставами виступають:

а) факт скоєння правопорушення – фактична підстава;

Фактичною підставою юридичної відповідальності не можуть бути такі форми втілення людської свідомості, як наміри, переконання, думки, вподобання, схильності, які самі по собі, без їх зовнішнього прояву в конкретних вчинках (діях чи бездіяльності) не можуть контролюватися державою, а відтак, знаходитися під регулюючим впливом закону взагалі, якими б негативними вони не були. [5, с. 490].

б) наявність норми права, що забороняє таку поведінку та встановлює відповідні санкції – формальна або нормативна підстава;

Тут варто звернути увагу на те, що підставою для настання позитивної юридичної відповідальності також є чинні зобов’язувальна та заборонна норми права, оскільки під їх безпосереднім впливом відбувається формування позитивної відповідальності суб’єктів. Правомірна поведінка є результатом дії норми права, проявом позитивної відповідальності, однак не її підставою. [4, с. 515].

в) відсутність підстав звільнення від юридичної відповідальності;

г) наявність правозастосовного акта, тобто рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначається вид і міра державного впливу (наприклад, наказ адміністрації, вироку суду) – процесуальна підстава.

Необхідно зазначити, що фактична, процесуальна та правова підстави юридичної відповідальності перебувають у тісному взаємозв’язку, однак мають різне значення залежно від стадії відповідальності. Наприклад, фактична підстава набуває головного значення поряд з процесуальною лише на стадії реалізації процесуальної відповідальності, а правові підстави на всіх стадіях єдині. Тому, вирішуючи питання застосування до винної особи заходів покарання, суд під час винесення обвинувального вироку аналізує правові підстави притягнення правопорушника до відповідальності на всіх стадіях.

Притягнення особи до відповідальності передбачає не тільки наявність підстав і певних умов для цього. Факт вчинення особою правопорушення не свідчить, що вона обов’язково нестиме юридичну відповідальність, оскільки для її виникнення необхідні певні обставини. Така особа повинна мати достатній рівень свідомості, який досягається у певному віці. Адже людина, яка не досягла віку, з якого здатна усвідомлювати фактичний характер і соціальну значущість своїх дій, передбачати їх наслідки, не може відповідати перед законом за скоєне правопорушення. Вона повинна мати і відповідний психічний стан, який дає змогу усвідомлювати зміст та значення своїх дій, передбачати їх наслідки та бажати (не бажати) їх настання.

У деяких випадках відносини юридичної відповідальності можуть виникати лише за бажанням особи, якій спричинено шкоду, навіть за наявності складу злочину. Так, незважаючи на факт скоєного правопорушення, умовою настання юридичної відповідальності у передбачених кримінальним законодавством випадках є наявність скарги потерпілого [5, с. 350].

Саме тому, вирішуючи питання про юридичну відповідальність, слід також перевірити наявність чи відсутність підстав, що її виключають, звільняють від неї.

Підстави, що виключають юридичну відповідальність, – це спеціально визначені законом винятки з правил, згідно з якими діяння, що зберігає ззовні вигляд правопорушення, за певних обставин таким не вважається, а особа не підлягає юридичній відповідальності. В таких випадках відсутній будь-який елемент складу правопорушення, що унеможливлює юридичну відповідальність за об’єктивно існуючий, реальний вчинок. До таких підстав належать:

а) неосудність – обумовлена хворобливим станом психіки особи її нездатність усвідомлювати свої вчинки або керувати ними під час скоєння суспільно шкідливого (небезпечного) вчинку. Законом визначено такі критерії неосудності: медичний (біологічний) – психічний розлад, хвороба та юридичний – нездатність усвідомлювати власні дії або керувати ними. Для визнання наявним юридичного критерію неосудності достатньо однієї з двох ознак неосудності;

б) необхідна оборона. Кожна людина згідно з міжнародними стандартами в галузі прав людини має право на необхідну оборону. Остання має місце при захисті особи та її прав чи прав інших осіб, що охороняються законом, а також охоронюваних законом інтересів суспільства від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони і незалежно від того, чи мала ця особа можливість звернутися до правоохоронних органів;

в) крайня необхідність – вид протиправної поведінки, який є припустимим у випадках усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, суспільства, особи або правам громадян, якщо таку небезпеку неможливо було усунути іншими засобами, а заподіяна шкода є меншою на відміну від тієї, що була відвернута;

г) малозначущість правопорушення, яке не становить великої суспільної небезпечності. При цьому враховуються характер вчинку, умови його скоєння, відсутність як самих значних шкідливих наслідків, так і наміру їх спричинити;

ґ) казус (випадок) – об’єктивно шкідливе і протиправне діяння, яке порушує права інших суб’єктів і за яке законотворець своєчасно не передбачив юридичну відповідальність (тобто мала місце прогалина в законі), тому відсутні власне юридичні підстави притягнення особи до такої відповідальності;

д) фізичний або психічний примус – виключає відповідальність у випадках, коли особа завдає шкоди правам інших осіб унаслідок фізичного чи психічного примусу, тиску з боку. В такому разі відсутньою є суб’єктивна сторона (вина) особи;

е) відсутність у діянні складу правопорушення. Так, без усіх ознак протиправного діяння, які дають змогу визначити його як правопорушення, не матиме місця і юридична відповідальність як така;

є) видання акту амністії чи помилування, або відміна акту, що встановлював юридичну відповідальність;

ж) збіг строків давності притягнення до відповідальності;

Свої підстави притягнення, настання, звільнення від юридичної відповідальності закріплені в різних галузях права (кримінальному, адміністративному, цивільному, трудовому та ін.).

Зокрема, КК України передбачено такі підстави звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з: 1) дійовим каяттям (ст. 45 КК України); 2) примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України); 3) передачею особи на поруки (ст. 47 КК України); 4) зміною обстановки, коли вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48 КК України); 5) закінченням строків давності (ст. 49 КК України). Однак, давність не застосовується в разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у ст. 449-451, 454 КК України.

Одночасно в розділі VIII КК України визначено обставини, що виключають злочинність діяння: необхідна оборона (ст. 36); уявна оборона (ст. 37); затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38); крайня необхідність (ст. 39); фізичний або психічний примус (ст. 40); виконання наказу або розпорядження (ст. 41); діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42); виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43).

На підставі розглянутого вище можна підсумувати, що для позитивної форми реалізації юридичної відповідальності достатньо формальної (нормативної) підстави, а для виникнення та застосування негативної форми її реалізації необхідні як формальна, так і фактична підстави.