Катаракта Глаукома

Лабораторна діагностика. Для виділення вірусу в перші дні хвороби використовують змиви із слизової носоглотки, кров і сечу, якими заражують перещеплювані культури клітин ВНК-21, Vero, RK-21, первинні клітини ембріона людини або кроля. При репродукції вірусу в цих клітинах спостерігається характерний цитопатичний ефект. На поверхні моношару появляються клітини з посиленим світлозаломленням, згодом виникають окремі вогнища змінених вакуолізованих клітин, які відпадають від поверхні скла. При зараженні інших культур клітин цитопатична дія вірусу не спостерігається. У такому випадку для індикації вірусу використовують феномен інтерференції, суть якого полягає в тому, що уражені вірусом краснухи клітини не заражуються іншими вірусами, наприклад, ЕСНО-11, вірусом везикулярного стоматиту. Останні віруси завжди спричиняють цитопатичний ефект в інфікованих ними клітинах, за винятком того випадку, коли в цих клітинах знаходиться вірус краснухи. Ідентифікацію вірусу проводять з використанням специфічної сироватки в РГГА, РН, РІФ. Набуває широкого використання ПЛР, яка дозволяє безпосередньо виявити нуклеїнову кислоту вірусу.

До прискорених методів виявлення вірусу краснухи відносяться латекс-аглютинація, ІФА, РІФ.

У практичних лабораторіях значно частіше використовують серологічні методи. Вивлення приросту титру антитіл у парних сироватках проводять у РГГА, РЗК, РН, ІФА. Віруснейтралізуючі антитіла та антигемаглютиніни визначають вже на 4-7 день після появи висипу, комплементзв’язуючі – пізніше (через 2-3 тижні). Діагностичне значення набуває виявлення в сироватці специфічних IgM, наявність яких вказує про недавно перенесену хворобу або інфекцію в момент дослідження. Знаходження в сироватці крові немовлят специфічних IgM свідчить про перенесену внутрішньоутробну інфекцію краснухи.

 

Родина флавівірусів

Входить понад 60 вірусів, з яких для людини патогенні понад 30.

Вони поділяються на 4 підгрупи за антигенними властивостями: віруси кліщового енцефаліту, віруси японського енцефаліту, віруси гарячки Денге, віруси жовтої гарячки.

Всі вони викликають тяжкі ураження, які перебігають у формі менінгоенцефаліту а бо гарячки з геморагічними синдромом.

Більшість циркулюють серед хребетних і членистоногих, мають декілька хазяїв і передаються до людини або через комарів (денге, жовта гарячка, японський енцефаліт) або кліщів (кліщовий енцефаліт, омська геморагічна гарячка, шотландський енцефаломієліт овець)

Найважливіші флавівіруси

Вірус	Клінічний синдром	Перено-сник	Господар	Розповсюдження
Денге	Гарячка, висипка, геморагічна гарячка, шоковий синдром	Москіти	Людина	Тропіки
Жовта гарячка	Геморагічна гарячка, гепатит	Москіти	Примати людина	Африка, Південна Америка
Енцефаліт Сент Луїс	Енцефаліт	Москіти	Птахи	Америка
Японський енцефаліт	Енцефаліт	Комарі	Свині, птахи	Індія, Китай, Японія, Південно-Східна Азія
Західного Нілу	Гарячка	Комарі	Птахи	Африка, Середній Схід, Європа
Кліщовий енцефаліт	Енцефаліт	Кліщі	Гризуни	Європа, Азія
Омська геморагічна гарячка	Геморагічна гарячка	Кліщі	Ондатри	Сибір
Хвороба Кіасанур-ського лісу	Геморагічна гарячка	Кліщі	Гризуни	Індія, примати

 

Біологічні властивості вірусу

Діаметр – 40-50 нм.

Однониткова, лінійна, “плюс”-молекула РНК, м.м. 4,6 МД.

До складу нуклеокапсиду входить білок V2. Внутрішню частину суперкапсиду вистилає білок V1, а на поверхні – білок V3.

На поверхні суперкапсиду є ворсинки 4-5 нм довжиною.

Тип симетрії – квазісферичний.