
- •Класифікація
- •Родина тогавірусів
- •Тогавіруси
- •Найважливіші альфавіруси
- •Video: Комарині енцефаліти
- •Катаракта Глаукома
- •Родина флавівірусів
- •Найважливіші флавівіруси
- •Вірус кліщового енцефаліту
- •Родина буньявірусів Родина Bunyaviridae
- •Захворювання, що спричиняються Буньявірусами
- •Буньявіруси Буньявірус
- •Вірус кримської геморагічної гарячки
- •Родина аренавірусів
- •Аренавіруси
- •Родина філовірусів
- •Вірус гарячки Марбург Вірус гаряки Ебола
- •Родина реовірусів
- •Ротавіруси
- •Рабдовіруси
- •Вірус сказу
- •Тільця Бабеша-Негрі
- •Підсмумкова таблиця з діагностики арбовірусних інфекцій герпесвіруси
- •Віруси простого герпесу (Herpes simplex virus)
- •Герпетичні бліяшки на хоріоналантоїсній оболонці
- •Вірус вітряної віспи-оперізуючого герпесу
- •Вітряна віспа
- •Оперізувальний герпес
- •Вірус цитомегалії людини
- •Цитомегаловірус у клітині
- •Ураження сітківки при цитомегаловірусній інфекції
- •Віруси цитомегалії (реакція імунофлуоресценції)
- •Вірус Епштейна-Барр
- •Вірус Епштейна-Барр
- •Обличчя хворого на інфекційний мононуклеоз Ангіна при інфекційному мононуклеозі
- •Мазок крові при інфекційному мононуклеозі
- •Лімфома Беркіта
- •Вірус герпесу людини 6
- •Вірус герпесу людини 6
- •Родина аденовірусів (Adenoviridae)
- •Аденовіруси
- •Морфологія і ультраструктура вірусів.
- •Аденовіруси
- •Класифікація аденовірусів людини
- •Характеристика основних білків аденовірув
Обличчя хворого на інфекційний мононуклеоз Ангіна при інфекційному мононуклеозі
У звязку з сенсибілізацією людини продуктами розпаду інфікованих клітин, вірусними білками та супутньою мікрофлорою у хворих можливі алергічні реакції з проявами у вигляді артралгій, висипу на шкірі, набряку верхніх дихальних шляхів.
Зрідка ВЕБ здатний проникнути через гематоенцефалічний барєр і викликати розвиток серозного менінгіту, менінгоенцефаліту, полірадикулоневриту.
Найчастіше на ІМ хворіють діти, як правило, віком 2-10 років та люди молодого віку.
Тривалість інкубаційного періоду може коливатись від 4 до 28 днів, апе часом сягати і двох місяців.
Лабораторна діагностика. Діагноз ІМ ставлять за наявністю клінічних ознак і характерних гематологічних змін. У лабораторній діагностиці використовуються традиційні серологічні методи, що грунтуються на феномені гетероаглютинації. Вважається, що під час хвороби у крові хворого зявляються гетерофільні антитіла до еритроцитів різних тварин (коня, барана, бика тощо). Ставлять реакцію Пауля-Буннеля з метою виявлення антигемаглютинінів до еритроцитів барана. Однак ця вона не є специфічною і може давати позитивний результат при онкологічних захворюваннях, туберкульозі, пневмонії та ін. Для діагностики використовують ще реакцію Ловрика (мікрометод реакції Пауля-Буннеля), РІФ та ІФА з метою виявлення 4-кратного приросту імуноглобулінів у парних сироватках, а також визначення за допомогою ІФА IgM до ВЕБ як маркера гострої інфекції.
Мазок крові при інфекційному мононуклеозі
Лімфома Беркіта - злоякісна лімфоїдна пухлина, що локалізується найчастіше у нирках, яєчниках, верхній щелепі, підшлунковій залозі, позаочеревинних лімовузлах, мозкових оболонках, мозковій речовині.
Лімфома Беркіта
Її вірусна етіологія була доведена в 1964 р. М. Епштейном і Дж. Барр: у біопсійному матеріалі було винайдено герпесоподібний вірус.
Лімфома Беркіта поширена у країнах Центральної Африки (Уганді, Танзанії, Кенії), на островах Океанії. Значно рідше трапляється у країнах Європи, Латинської Америки, США.
Найчастіше хворіють діти 3-7-річного віку. Як правило, хвороба не уражає людей старших 30 років. Переважно хворіють особи чоловічої статі.
Лабораторну діагностику здійснюють у РІФ, вірусну ДНК шукають за допомогою молекулярної гібридизації, а серологічну діагностику проводять за допомогою методу флюоресцуючих антитіл та ІФА.
Назофарингеальна карцинома - злоякісна пухлина, що локалізується на латеральній стороні порожнини носа або у ділянці середнього носового ходу. Має схильність до проростання в носоглотку та метастазування у підщелепні лімфовузли.
Лабораторна діагностика здійснюється аналогічно діагностиці лімфоми Беркіта.
Вірус герпесу людини 6
Вірус герпесу людини (ВГ-6) виділено у США в 1986 р. S. Salahuddin та ін. при культивуванні in vitro мононуклеарів крові хворих із СНІД, а також серонегативних хворих з лімфопроліферативними, гематологічними та імунодефіцитними хворобами.
За морфологічними властивостями ВГ-6 подібний до інших герпесвірусів людини. Загальних нуклеотидних послідовностей у первинній структурі ДНК ВГ-6 і ДНК вірусів простого герпесу, вітряної віспи-оперізуючого герпесу не знайдено. Відмічено подібність геномів ВГ-6 і цитомегаловірусу. Антигенних звязків з іншими герпесвірусами людини ВГ-6 не має.