Герпетичні бліяшки на хоріоналантоїсній оболонці

 

Багатоядерні гігантські клітини з з внутріядерними включенями вірусів простого герпесу

Вірус герпесу суттєво впливає на мітотичний апарат. Ігібування мітозів - один з перших проявів вірусної інфекції. Поділ клітин припиняється зразу після прикріплення вірусів.

Вірус здатний викликати хромосомні аберації в диплоїдних лініях клітин: спостерігаються розриви хромосом (найчастіше Х, 1-ої). Вважається, що така здатність зумовлена дією ранніх ферментів вірусів, зокрема ДНК-ази.

Патогенність. До вірусу гепесу чутливі кролики, миші, гвінейські свинки, ховрахи, бавовникові щури, однодобові курчата, голуби, гуси, курячі ембріони. Новонароджені мишенята найчутливіші до них.

ВГ-І викликає гострий герпес, гінгівостоматит (Венсана), герпетичну екзему, кератоконюнктивіт, менінгоенцефаліт, герпес лабіаліс. ВГ-2 зумовлює виникнення генітального герпесу, герпесу новонароджених, вроджених вад, ранового герпесу, герпесу дантистів, герпесу борців.

Епідеміологія і патогенез хвороби. Простій герпес - інфекційне захворювання, яке характеризується ураженням різних органів і систем (шкіра, слизові, очі, нервова система), яке проявляється в основному виникненням везикулярних висипань на обмежених ділянках шкіри і слизових оболонок. Природним джерелом вірусу гепесу простого є людина. Віруснейтралізуючі антитіла виявлено в сироватці 75-90 % дорослих.

Основні вхідні ворота - шкіра і слизові. Вірус проникає через слизову губ, ротової порожнини, конюнктиву або геніталії та переважно розмножується у місці проникнення. Подальше розповсюдження вірусу відбувається гематогенно або по нервовим шляхам. При первинному інфікуванні або рецидивах він виявляється в різних органах, легко виділяється з рідини герпетичних везикул, може бути виділений з форменних елементів. Проникнувши в організм, вірус залишається там протягом життя і між рецидивами зберігається в клітинах базального шару епідерміса, слинних або слизових залозах, в лімфатичних вузлах. Здатний зберігатись у гангліях n. trigeminus. Механізм латентної інфекції, можливо, зумовлений персистуванням в організмі вірусної нуклеїнової кислоти, яка немає білкової оболонки. Деякі дані свідчать про існування інтеграційного механізму.

Незважаючи на широку розповсюдженість вірусу, шляхи передачі вивчено мало. Герпетична інфекція передається крапельним шляхом. Рідко зустрічається контактне інфікування через травмовану шкіру або слизові.

Ураження шкіри і слизових характеризується проліферацією інфікованих клітин ростового шару та утворенням пухірців. Вони наповнюються ексудатом, який містить інфіковані епітеліальні клітини з включеннями, лейкоцити, фібрин. При генералізованій інфекції вірус виявляють у печінці, наднирниках, де утворюються зони коагуляційного некрозу. Патологічні зміни в ЦНС супроводжуються, в основному, ураженням кори головного мозку; розвивається дифузний енцефалітичний процес у формі васкулітів, некрозу окремих нервових клітин, проліферації глії.

Клінічні прояви досить різноманітні за симптоматикою і важкістю перебігу. В залежності від розвитку інфекції вони поділяються на два види: первинну герпетичну інфекцію і рецидивуючу форму хвороби.

Herpes labialis

 

Herpes genitalis

 

Зареєстровані невеликі епідемічні спалахи в дитячих закладах, сімях і спорадичні випадки хвороби.

Імунітет. В крові більшості здорових людей виявляють у високих титрах віруснейтралізуючі антитіла, які утворюються у відповідь на первинне інфікування, яке часто має безсимптомний перебіг. На фоні вираженого гуморального імунітету виникають рецидиви захворювання внаслідок дії несприятливих факторів на організм. Відома трансплацентарна передача віруснейтралізуючих антитіл, які зберігаються протягом 6 міс. Знайдено руйнування клітин, що містять вірусний антиген, під впливом антитіл в присутності комплементу. Крім того, інфіковані клітини можуть фагоцитуватись і руйнуватись поліморфноядерними лейкоцитами.

Лабораторна діагностика включає проведення вірусоскопічних, прискорених, вірусологічних і серологічних методів. Залежно від клінічних проявів матеріалом для дослідження служать слина, вміст пухирців, кірочки, ліквор, мазки з виразок на слизовій оболонці рота, статевих органів, рогівки; при автопсії – шматочки головного і спинного мозку та паренхіматозних органів. Взятий матеріал найкраще зберігати в 10 % сироватці при температурі – 70 °С.

Мікроскопія. Зскрібки, мазки, пухирцевий вміст після негайної фіксації в суміші Никифорова забарвлюють за методом Романовського-Гімзи і досліджують під імерсійним об’єктивом на наявність гігантських багатоядерних клітин з характерними внутрішньоядерними включеннями (тільця Каудрі).

Для експрес-діагностики використовують електронну мікроскопію, реакцію імунофлуоресценції, імуноферментний аналіз, генетичну діагностику. Під електронним мікроскопом досліджують вміст пухирців, рідку фракцію кірок після їх гомогенізації в дистильованій воді, змиви з елементів висипу. Виявлення 2-3 віріонів з типовою морфологією цілком достатньо для встановлення діагнозу. Швидке виявлення герпетичного антигену можливе в реакції імунофлуо­ресценції. Мазки з ­пухирцевої рідини, виразок на рогівці або осаду з ліквору фіксують і обробляють протигерпетичною флуоресцентною сироваткою. Антиген знаходять у цитоплазмі та ядрах уражених клітин за характерним золотаво-зеленим світінням. Вірусспецифічний антиген у досліджуваному матеріалі легко виявляють за допомогою імуноферментного аналізу, чутливість і специфічність якого може сягати 95-96 %.

Виділення герпесвірусів. Ізоляцію вірусів проводять шляхом інокуляції досліджуваного матеріалу в культури клітин ниркового епітелію кроля, курячого ембріона, амніона людини, HeLa та ін., або зараженням мишей-сисунців, хом’ячків, кроликів, курячих ембріонів.

Репродукція вірусів у культурах клітин настає через 4-7 днів. Вона супрово­джується розвитком цитопатичних змін, утворенням гігантських багатоядерних клітин та синцитію.

У мишей виникають паралічі і смерть, у кроликів через 2-5 днів спостерігають кератит, у хом’ячків захворювання закінчується летально. На хоріоналантоїсній оболонці курячих ембріонів через 48 годин з’являються опуклі непрозорі бляшки.

Виділені штами вірусів ідентифікують за допомогою стандартних протигерпетичних сироваток у тестах нейтралізації на культурах клітин, лабораторних тваринах або курячих ембріонах.

Серологічну діагностику (РН, РНГА, РЗК) проводять шляхом постановки реакції непрямої гемаглютинації, імунофлуоресценції та імуноферментного аналізу обов’язково методом парних сироваток. Діагностичне значення має наростання титру антитіл у 4 рази і більше. Серологічна діагностика простого герпесу значною мірою утруд­нена із-за широкої циркуляції вірусів серед населення і наявністю спільних антигенів у 1-го і 2-го сероваріантів герпетичних вірусів. При первинному захворюванні на простий герпес певне діагностичне значення має постановка РЗК для виявлення комплементзв’язуючих антитіл. Особливо важливе значення при ­цьому набуває визначення Іg M.

Реакція імунофлуоресценції для діагностики герпесінфекції

Деколи використовують нашкірну алергічну пробу.

Специфічна терапія. Для лікування герпетичної інфекції розроблені способи специфічної терапії. Для цього використовують галогенізовані аналоги тимідину (5-йод-2-дезоксиурацил, цитозин-арабінозид). Перший випускається у вигляді мазі флореналь. Перспективні препарати - похідні фосфороцетової кислоти - інгібітори вірусної ДНК-полімерази у клітині. Широко викристовуються ацикловір (зовіракс), вайдарабін, оксолін, реаферон, лаферон.

Протиепідемічні заходи. Специфічна профілактика застосовується у випадках важкого перебігу хвороби і для попередження сліпоти при рецидивуючих кератитах. Розроблено інактивовані вакцини, захисна дія яких вивчається. Використовується специфчний імуноглобулін.

Через важкість перебігу первинного герпесу у новонароджених застосовують заходи профілактики у пологових будинках, дитячих закладах.