8.Прогнозування собівартості нових виробів на етапах їх розробки та освоєння виробництва

рогнозування собівартості нової продукції на ета-пах її розробки і освоєння виробництва, коли відсутні комплек-ти технічної документації і нормативної бази, відбувається за рахунок різних методів прогнозних оцінок, серед яких основ-ними є параметричні методи. Параметричними вони назива-ються тому. Що ґрунтуються на залежності собівартості проду-кції від її параметрів — технічних і експлуатаційних показ-ників. До таких методів належать:

1) метод питомих витрат — є найпростішим, але й найбільш неточним. Згідно з ним собівартість нового виробу обчислюєть-ся за формулою:

 

Сн=Сп ⋅Рн ,

 

(8.3)

 де Сп — питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який уже виготовляється на виробництві, грн;

Рн — параметр нового виробу.

Параметр нового виробу залежить типу виробництва і пови-нен найбільшою мірою впливати на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів; об’єм холо-дильників тощо), а собівартість нового виробу обчислюється на одиницю основного параметру виробу.

2)         баловий метод — один із найточніших методів, бо врахо-

вує не один, а декілька параметрів. Цей метод ґрунтується на

експертній оцінці впливу основних параметрів виробу на його

собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кі-

лькістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму

балів усіх параметрів і таким чином визначається собівартість

одного бала (Сб). Собівартість нового виробу обчислюється за

формулою:

Сн=Сб-п8ні,  (8.4)

де п — кількість параметрів, які впливають на собівартість ви-робу;

δн і — кількість балів за і-м параметром нового виробу.

3)         кореляційний метод дозволяє встановити залежність собі-

вартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних фор-

мул, виведених на підставі аналізу фактичних даних за групою

аналогічних виробів. У процесі аналізу виясняється форма зв’язку

(лінійна, ступенева) собівартості та основних параметрів виро-

бу. Цей метод прогнозування собівартості є найбільш точним та

поширеним.

4)         агрегатний метод — не є самостійним параметричним мето-

дом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собі-

вартості конструктивних його частин — агрегатів. Вартість уніфі-

кованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних -

обчислюється за одним із розглянутих вище методів або визнача-

єтьсяекспертно. Цей метод застосовується для обчислення собіва-

ртості складних виробів (верстати з ЧПУ, роботи, ЕОМ та інше).

 Собівартість нової продукції — динамічний показник і істотно залежить від ступеня освоєння виробництва. Освоєння серійного (масового) виробництва нових складних виробів потребує певного часу. В процесі освоєння допрацьовуються конструктивні елемен-ти виробу, вдосконалюється технологія виробництва, підвищуєть-ся його оснащеність. Одночасно поліпшуються техніко-економічні показники виробництва, знижується собівартість продукції.

На початковому етапі освоєння виробництва з наростанням випуску виробів собівартість різко знижується, а в подальшому темпи зниження собівартості уповільнюються і стабілізуються на етапі освоєного виробництва.

Ступінь освоєння залежить від кількості виготовлених виро-бів з початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлена залежність собівартості нових виробів від кількості їх виготовлення. Ця залежність має форму ступеневої функції:

Сі =С 1-Nf,     (8.5)

де Сі — собівартість і-го виробу з початку випуску, грн;

С - собівартість першого виробу, грн;

Nі — порядковий номер першого виробу з початку освоєння;

β — показник ступеня, який характеризує темп зниження собівартості у період освоєння (визначається емпірично при аналізі кривих освоєння).

Знання закономірностей зміни собівартості складних машин і механізмів, у процесі освоєння виробництва дозволяє обґрун-товано управляти формуванням витрат, прогнозувати їх на різних етапах освоєння.