Принципи та функції цивільного права
Принципи цивільного права тісно пов’язані з предметом та методом регулювання цивільно-правових відносин. Вони мають визначальне значення при застосуванні цивільно-правових норм. Можна назвати чимало принципів, що діють у тій чи іншій сфері цивільно-правового регулювання. Наприклад, є принципи виконання зобов'язань, принципи відповідальності за порушення суб'єктивних обов'язків. До загальних принципів належать лише положення, які притаманні загальним засадам і в цілому змісту цивільного права.
Під принципами цивільного права розуміють основні засади, в яких втілені корінні, найхарактерніші риси цивільного права. Ст. 3 ЦКУ визначає такі засади цивільного законодавства:
неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини – вимога забезпечення свободи особистості ("суверенітет особистості"), вкладаючи в це поняття можливість індивіда визначати тип і характер поведінки, своє місце в системі цивільних відносин. Згідно з цією засадою органи державної влади і місцевого самоврядування не мають права втручання у сферу особистого життя людини, якщо остання не порушує права та законні інтереси інших суб’єктів правовідносин. Втручання в особисте життя людини може мати місце лише у визначених законом випадках.
неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом – правова охорона власності забезпечується всім власникам, незалежно від форм і видів власності. Відповідно до ст.. 84 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
свобода договору – визнання за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори (чи утриматися від їх укладання) та визначати їх зміст на власний розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості. Обмеження свободи договорів може бути встановлене лише законом. Підставою для обмежень є захист суспільних інтересів (наприклад, у випадку обов’язковості укладення контракту на поставку сільськогосподарської продукції для державних потреб). Свобода договорів знаходить свій прояв і у можливості сторін самостійно визначати вид договору, який передбачений законодавством, а також можливості самостійно створювати нові види договорів, або використовувати змішані типи договорів. Засада свободи договорів дозволяє сторонам вибрати для себе оптимальне рішення при погодженні своїх інтересів.
свобода підприємницької діяльності, що не заборонена законом – закріплення в законодавчому порядку загального правила про право здійснювати підприємницьку діяльність, а також установлення юридичних гарантій реалізації цього права;
судовий захист права та інтересу – на підставі цієї засади носієві цивільних прав надається можливість застосування до правопорушника засобів примусового впливу. Зокрема уповноважена особа має право звернутися до суду з вимогою примусити зобов’язану особу дотримуватися певної поведінки. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод фізичних осіб;
справедливість, добросовісність і розумність – норми цивільного права (законодавства) встановлюють рівні умови для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріплюють можливості захисту порушеного цивільного права чи інтересу; створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, поєднується з повагою до прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. Необхідно також звернути увагу на те, що дана засада впливає на інші принципи цивільного права. Зокрема вказаний принцип пов’язаний з принципами свободи договорів і свободи підприємницької діяльності в тому розумінні, що свобода у таких випадках не повинна виходити за межі розумності і справедливості.
Функції, поряд з методом правового регулювання і принципами права, становлять правові категорії, які відображають елементи змісту сучасного права і характеризують його в цілому. Відповідно функції сучасного цивільного права разом з методом цивільно-правового регулювання суспільних відносин і галузевими принципами виражають соціальне призначення сучасного цивільного права, своєрідність форм цивільно-правового регулювання.
Функції цивільного права – це головні напрями його впливу на цивільні відносини з метою їх підпорядкування.
Розрізняють такі функції:
регулятивна – полягає в регулюванні цивільних відносин, наданні прав і обов’язків їх учасникам, встановленні правил поведінки суб’єктів цивільного права. Реалізація регулятивної функції забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових. Так, статті 224—229 ЦК України виконують регулятивну функцію, оскільки правила зазначених статей регламентують товарно-грошові відносини з приводу купівлі-продажу майна і, отже, передбачають права та обов'язки покупця і продавця, наслідки невиконання сторонами своїх обов'язків, відповідальність продавця за відсудження проданої речі у покупця. Те саме можна сказати про переважну більшість цивільно-правових норм, у яких реалізується регулятивна функція;
охоронна – виконує завдання захисту цивільних прав та інтересів від порушень. Досягається ця мета через передбачення правових засобів належного виконання цивільних прав й обов’язків через встановлення відповідальності за цивільні правопорушення тощо.
Чинність охоронної функції забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав. Так, ст. 440 ЦК України виконує охоронну функцію, бо за її допомогою може бути відновлено майнове становище, зокрема громадянина, право власності якого на певну річ порушено внаслідок її знищення. Відповідно до цієї статті шкода, заподіяна майну громадянина, підлягає відшкодуванню з боку правопорушника в повному обсязі. Чимало цивільно-правових норм виконують охоронну функцію, у тому числі норми, присвячені цивільно-правовим договорам: купівлі-продажу, поставці, майновому найму тощо. Цивільно-правові норми, які передбачають охоронні позадоговірні зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного придбання чи збереження майна за рахунок коштів іншої особи, головним чином виконують охоронну функцію;
попереджувально-виховна – полягає у вихованні поваги до права взагалі, цивільних прав інших осіб, правопорядку тощо. Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охоронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через інститут цивільно-правової відповідальності. Сам факт існування цивільно-правових норм про відповідальність позитивно впливає на свідомість громадян, утримуючи їх від правопорушень. Коли ж вчинено цивільний делікт шляхом заподіяння шкоди майну громадянина або організації, то попереджувально-виховний ефект цивільно-правової відповідальності реалізується через виконання обов'язку правопорушником з відшкодування заподіяних збитків. Відчувши майновий тягар, правопорушник повинен переглянути й змінити своє негативне ставлення до прав громадян та організацій. Під впливом понесених втрат у його свідомості мають вироблятися позитивні соціально-психологічні настанови, спрямовані на додержання у майбутньому покладених на нього цивільних обов'язків. У цьому полягає виховний і попереджувальний вплив заходів цивільно-правової відповідальності. Таким уявляється механізм здійснення охоронної і попереджувально-виховної функцій цивільно-правової відповідальності. Попереджувально-виховна функція може здійснюватися лише щодо правопорушників, чия поведінка заслуговує на осудження. Неможливо виховувати громадян чи трудові колективи, які з погляду суб'єктивного ставлення до своєї діяльності є сумлінними і бездоганними. Якщо ж законодавець допускає цивільно-правову відповідальність незалежно від вини, то, на наш погляд, має застосовуватися не попереджувально-виховна функція, а попереджувально-стимулююча. Її зміст полягає у стимулюванні різними цивільно-правовими засобами необхідної суспільству і державі поведінки громадян та організацій. Так, інститут деліктної підвищеної (незалежно від вини) відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки виконує попереджувально-стимулюючу функцію (ст. 450 ЦК України). Суть останньої — у стимулюванні зусиль власників джерел підвищеної небезпеки на їх поступове зменшення для оточуючих шляхом удосконалення технічних засобів і заходів з техніки безпеки.
попереджувально-стимулююча – полягає в стимулюванні різними цивільно-правовими засобами необхідної суспільству та державі поведінки громадян і організацій;
захисна функція - виконує завдання захисту цивільних прав та інтересів від порушень. Досягається шляхом передбачення правових засобів належного виконання цивільних прав та обов'язків, встановлення відповідальності за цивільні правопорушення тощо.
Аналізуючи вказані функції в цілому, можна зробити висновок, що вони властиві будь-якій галузі права, але набувають специфічних властивостей за рахунок предмету (сфера приватних або цивільних відносин) та методу досягнення мети, виконання завдання.
уповноважувальна функція - полягає в тому, що цивільне право створює нормативну базу саморегулювання у сфері приватного права, визначає засади внутрішнього регулювання за допомогою угоди сторін цивільних відносин.
Ця функція є специфічною цивілістичною функцією, оскільки тільки у цій галузі учасники відносин можуть самі визначати для себе правила поведінки, створювати фактично нормативні акти локальної дії тощо. Концептуальною основою цієї функції є відома ще римському приватному праву сентенція "Дозволено усе, що прямо не заборонено законом", котра протиставлялася і протиставляється зараз положенню публічного права "Дозволено лише те, що прямо вказано у законі".
компенсаційна – полягає у відновленні порушених прав суб'єктів цивільного права. Така функція також властива лише цивільному праву, оскільки в інших галузях мета відновлення порушеного права на еквівалентній основі, як правило, не ставиться. Наприклад, адміністративно-правові норми можуть виконувати функцію припинення правопорушення, навіть повернення учасників відносин у становище, яке існувало до правопорушення. Разом з тим, майнові санкції, котрі застосовуються у цих відносинах, мають завданням покарати правопорушника, але не поновити майнове становище потерпілого. Натомість, у цивільному праві зменшення майна у порушника договірного зобов'язання або у особи, котра завдала шкоди іншій особі, тощо практично завжди означає відповідне прирощення у майновій сфері потерпілого.