3.Оцінка і калькуляція, їх значення у визначенні вартості об’єкта обліку

Процес первинного спостереження в бухгалтерському обліку складається з елементів: спостереження, вимірювання та реєстрації. Вимірювання проводиться обов’язково у двох вимірниках: натуральних – матеріальних або трудових – і вартісних. Вимірювання у вартості відбувається через грошовий вимірник – ціну (ціна – це грошове вираження вартості одиниці продукту чи товарів.).

Оцінка – це загальний вимірник, який дає змогу узагальнити всі господарські факти – явища та процеси.

Система вартісних оцінок, що застосовується в бухгалтерському обліку, має багатофункціональний характер. Оцінка в бухгалтерському обліку необхідна у процесі господарської діяльності: при надходженні й вибутті активів; при виникненні прав і зобов’язань; при здійсненні таких операцій, як купівля-продаж, оренда майна, застава, страхування, інвестування, переоцінка активів, при створенні, об’єднанні, ліквідації підприємства; при виконанні права успадкування, виконанні судового рішення тощо.

Оцінювання – спосіб вартісного визначення господарських фактів – явищ і процесів. З допомогою оцінювання натуральні (речові та трудові) характеристики перетворюють на вартісні. Вартісне оцінювання господарських фактів – явищ і процесів – є передумовою їх запису у системі бухгалтерських доказів – документів, реєстрів (рахунків) та звітності.

Основні прийоми оцінювання господарських фактів у господарському обліку регламентуються законодавством і є обов’язковими для всіх субєктів господарювання. Завдяки оцінці можна узагальнювати показники, дані різних підприємств у межах регіонів і держави.

Оцінка господарських засобів (активів) та джерел їх формування (капіталу та зобов’язань) є відправним моментом бухгалтерського обліку і реальною основою його побудови.

Ціна як грошове вираження вартості є базовою категорією при оцінці активів і господарських операцій. Будь-яка ціна складається з таких елементів: собівартості реалізації; накладних витрат (адміністративні, збутові тощо); прибутку; податків; торговельних націнок (знижок). Основою формування ціни виробника продукції є собівартість виробництва продукції.

У бухгалтерському обліку діє принцип оцінювання за фактичною (історичною) собівартістю, яка враховує витрати і забезпечує реальну основу об’єктивного відображення майнового стану господарства та визначення результатів його діяльності. Фактична собівартість у бухгалтерському обліку – основна оцінка господарських фактів.

Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємствам і організаціям передбачено такі оцінки активів у звітах:

• історичної собівартості при якій активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, на момент придбання.

• поточної собівартості. Активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент.

• вартості реалізації. Актив відображається за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації.

• теперішньої вартості. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об’єкт (стаття) під час звичайної діяльності підприємства.

Оцінка має тісний зв'язок з принципами бухгалтерського обліку.

ОЦІНКА В ПРИНЦИПАХ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛКУ

Принцип грошового вимірника ------Згідно даного принципу в бухгалтерському обліку та звітності відображається та інформація , яка може бути представлена в грошовому виразі.

Принцип собівартості----------- Цей принцип виражає пріоритет фактичної собівартості над іншими видами оцінки ресурсів, оскільки вона характеризує реальну оцінку засобів, витрачених на їх виробництво і придбання

Принцип консерватизму ------ За цим принципом збільшення і зменшення капіталу фіксується тоді, коли воно є цілком визначеною подією

Принцип найменшої оцінки------ Якщо собівартість більша продажної ціни, то предмет оцінюється за продажною ціною, а різниця вважається збитком, і навпаки, якщо собівартість менше продажної ціни, то предмет оцінюється за собівартістю, а різниця є прибутком.

Принцип роздільної оцінки---- Принцип роздільної оцінки вартості майна, зобов’язань і капіталу господарюючого суб’єкта означає, що кожна їх частина повинна оцінюватись окремо з наступним узагальненням у балансі.

Принцип багаторазової оцінки ---- Цей принцип означає, що інвентарні цінності повинні одержати не менше трьох оцінок: 1. Історичну- за фактично сплаченими цінами;2. Історичну, але з урахуванням очікуваних доходів від цих об’єктів; 3. Поточну ринкову вартість, але з врахуванням продажних цін підприємства.

Принцип облікового періоду ---- Цей принцип передбачає незмінність протягом поточного року прийнятої методології відображення окремих фактів господарських операцій та оцінки майна. Зробити в вигляді схеми

Таким чином, без принципу оцінки, принципи, які застосовуються в бухгалтерському обліку, не мають змісту і самостійного значення.

Калькуляція – це спосіб (прийом, метод) обчислення собівартості господарських фактів. Вона є складовою частиною економічної теорії, елементом методу бухгалтерського обліку, без якого неможливе визначення собівартості. Різні методи калькулювання вивчаються спеціальною дисципліною «Управлінський облік». За допомогою калькулювання визначається планова собівартість, кошторисна, нормативна, фактична, виробнича, цехова, бригадна).

Суть калькулювання як елементу методу бухгалтерського обліку полягає в обчисленні у грошовому вимірнику витрат підприємства на придбання, виробництво окремого виду матеріальних цінностей, виробів (виконання робіт, надання послуг) і витрат на реалізацію (збут). Отже, калькулювання – це спосіб оцінювання результатів господарських процесів: постачання, виробництва, реалізації.

Об’єктами калькулювання собівартості виробництва продукції є витрати виробництва, які реально виникають і групуються за відповідними ознаками для формування показників собівартості. Ознаки групування витрат відображають різні об’єктивні характеристики виробничого процесу: формування витрат та собівартості. Найбільш розроблені у вітчизняній науці та найширше використовують у практиці групування витрат за економічними елементами та статтями калькуляції (витрат).

Калькуляційні розрахунки з визначення собівартості в розрізі встановлених статей, оформлені у вигляді документа, і мають назву калькуляції. Сам процес здійснення, проведення цих розрахунків називається калькулюванням. Отже, під калькулюванням слід розуміти спосіб вимірювання собівартості, її розрахунок, визначення величини витрат на виготовлену продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

Таким чином, формування собівартості продукції пов’язують з процесом калькулювання, під яким розуміють визначення суми витрат на виробництво одиниці певного виду продукції (послуг) за окремими видами витрат, для чого суму витрат ділять на кількість випущеної продукції. Однак значення калькулювання полягає також в тому, що оскільки калькуляція служить засобом встановлення ціни продукції, вона сприяє пошуку резервів зниження витрат, прогнозування собівартості та ін.

Між калькулюванням і обліком собівартості існує певний зв'язок : калькуляція обумовлює облік витрат, облік витрат обумовлює калькуляцію. Дехто з авторів вважає, що калькуляція і облік витрат тотожні, а інші вважають, що калькуляція і облік витрат – це незалежні одне від одного поняття. На нашу думку, необхідно говорити про незалежність калькуляції від обліку витрат і обліку витрат від калькуляції. Це два різних і незалежних процеси.